Першим лавиноподібним потрясінням для мирного краю Буковина, куди у XIX столітті зійшлися люди з усіх усюд і створили тут свою особливу культуру багатонаціонального співіснування, стала Перша світова війна. 23 серпня 1914 року із пагорбів на Горечі допитливі чернівчани спостерігали у свої туристичні біноклі за першим боєм під Магалою і Раранче між австрійською армією і російським нападником, який вже тоді мав у голові свою ядовиту конструкцію «русcкого мира» і хотів «звільнити» Буковину й приєднати її до «исконно русских» земель. «Визволителями», як не дивно, були у царських російських одностроях киргизи, черкеси, казахи, ічкерці. Перших 600 російських полонених провели вулицями Чернівців далі, на Південь.
Чернівці були залишені австрійською армією, яка перед тим підірвала мости через Прут, що стало знаком для втечі з міста всіх заможних його мешканців. Десятки тисяч чернівчан відправилися на захід імперії. Місто залишилося на самоті із російським нападником, але навіть у тих умовах громада та міське управління проявили високу культури самоорганізації, створили громадську дружину правопорядку, здійснили облік всіх наявних продуктів харчування.
Першими на захист Чернівців стали митники та поліціянти. Їм довелося вступити у нерівний бій із досвідченою російською армією. За свідченнями командувача жандармських підрозділів полковника Едуарда Фішера, кожен другий із захисників загинув у боях за місто.
2 вересня 1914 року на сходах Чернівецької ратуші російський полковник проголосив місто російською територією. Почалося те, про що чернівчани лише могли у страшному сні здогадуватися, що детально описано у багатьох спогадах очевидців тих подій. Інтеграція до «русского мира» незмінно відбувалася шляхом грабунків, руйнації, депортацій, взяття заручників.
Упродовж осені 1914 року найбільш відважними захисниками Буковини від російської навали стали підрозділи крайової оборони (Landsturm) і жандармерії (яка була підрозділом органів безпеки та розвідки). Саме завдяки умінням буковинських розвідників полковник Едуард Фішер зумів ефективно протистояти своїми малочисельними загонами регулярній російський Південній армії.
Особливу славу у ті тривожні й трагічні дні здобули вояки-добровольці Гуцульського буковинського куреню, який був сформований у листопаді 1914 року з ініціативи полковника Фішера на кошти відомої родини політиків фон Васильків. Умілі стрільці, хитрі й досвідчені мисливці у гуцульському вбранні стали у карпатських горах справжньою карою для російської піхоти. Вже на початку лютого 1915 року з’єднаним підрозділам австрійської армії, краєвої жандармерії, ландштурму та гуцульських стрільців вдалося вдруге змусити російсько-окупаційні війська втікати із Чернівців. Гуцули здійснили свій маневр з південного заходу і ввійшли до Чернівців із Карпат у напрямку Глинниці – Стрілецького Кута – Білої.
Настрій піднесення, надії та готовності до боротьби із східним «визволителем» проявлявся і у записі буковинців до загонів крайової оборони (Landsturm). Раритетна листівка тих буремних подій, датована лютим 1915 року, показує танець новобранців-добровольців ландштурму на вулиці Панській у Чернівцях.
Ще три роки кровопролитної війни чекали на мужніх чоловіків на фронтах. Надії і сподівання здебільшого ставали розчаруванням і трагедією. Найдовша третя окупація Чернівців ще була попереду. І попереду був такий обнадійливий 1918 рік.
Але то вже інша історія, про яку обов’язково згадаємо.
Сергій Осачук,
Микола Салагор
Поштова листівка з колекції Миколи Салагора
peredplata
