ПОШУК КОМПРОМІСУ

ПОШУК КОМПРОМІСУ Новий польський закон про Інститут національної пам\’яті, підписаний президентом А.Дудою, ще не вступив у силу – його розглядає вища судова інстанція Польщі на предмет відповідності Конституції цієї країни. А на відносини з Україною він вже вплинув негативно через засудження у цьому законі ідеології \”бандеризму\”. Втім, все частіше лунають тверезі голоси з обидвох боків, що закликають знайти взаємоприйнятний компроміс.
Ян Ольшевський: Бандера не відповідає за Волинь
Днями Super Expres помістив інтерв\’ю з колишнім (у 1991-1992 рр.) прем\’єром Польщі Яном Ольшевським. Авторитетний польський політик сміливо заявив: \”Бандера не мав з Волинським злочином нічого спільного\”. Адже лідер ОУН (б) з 1941 р. знаходився у німецькому концтаборі Заксенгаузен, а політику ОУН на Волині у 1943 р. визначали зовсім інші люди. Екс-прем\’єр висловив припущення, що сам Степан Бандера ніколи би не допустив до кривавої трагедії, яка дуже зашкодила інтересам польського і українського народів.
За думкою Ольшевського, лідер українських націоналістів був достатньо передбачливим політиком, щоб зрозуміти: після Сталінграду доля війни вже була зрозумілою, і поразка Німеччини стала лише питанням часу. У такій ситуації українці й поляки повинні були діяти спільно, щоби наблизити визволення двох сусідніх народів з-під гітлерівського ярма, і попередити прихід нового окупанта – сталінського. Але замість об\’єднання зусиль у боротьбі проти спільного ворога українці й поляки вдалися до зовсім непотрібного двом народам кривавого конфлікту. Єдина сторона, яка виграла від Волинської трагедії – це сталінський СССР.
Польський екс-прем\’єр закликав істориків детально і без зайвих емоцій дослідити зародження і розвиток конфлікту, щоб розібратися у його причинах й справжніх організаторах. Саме підключення фахівців-істориків для дослідження проблеми пропонує й українська сторона. Однобічні звинувачення лише заплутують справу, заганяючи її в глухий кут. А саме цього хочуть московські імперці, які прагнуть підкорити собі й Україну, і Польщу.
Про що довго мовчали дослідники минулого
Впродовж довгого часу як українські, так і польські історики не розглядали один важливий факт, повідомлений в\’язнем Заксенгаузена, членом ОУН Володимиром Стахівим. А він повідомляв про бесіду лідера бандерівської ОУН з командувачем польською Армією Крайовою у концтаборі Заксенгаузен.
У цьому страшному німецькому концтаборі неподалік Берліну, окрім номерних бараків, був блок \”Целленбау\”, в якому утримувалися найважливіші в\’язні – зокрема, син Сталіна, полонені генерали, міністри, члени європейських королівських династій тощо. В камері-одиночці № 73 сидів і Степан Бандера. А у сусідню камеру № 71 влітку 1943 р. помістили нового в\’язня. В. Стахів, на відміну від Степана Бандери, мав право щоденних прогулянок під вікнами камер. Йому вдалося з\’ясувати, що новий в\’язень – це організатор і командувач Армії Крайової генерал Стефан Павел Ровецький (псевдонім – Грот).
Звернувшись до генерала польською мовою, український націоналіст запропонував йому організувати зустріч з сусідом – Степаном Бандерою. Ровецький після певних роздумів погодився, Бандера ж на цю пропозицію дав згоду відразу. Зустріч вдалося провести рано-вранці 22 липня 1943 р., таємна бесіда була недовгою, але плідною. Після неї Ровецький передав польським в\’язням концтабору записку, в якій говорилося: \”…вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців\”. Цю думку він просив передати до Лондону еміграційному урядові Польщі.
А генерал добре знав, про що говорив. У 30-х роках, ще полковником, він командував прикордонною бригадою \”Подолє\”, штаб якої знаходився у місті Чортків на Тернопільщині. Настрої українців Галичини він знав набагато краще, ніж польські чиновники у міністерських кабінетах. На жаль, урядовці не звернули уваги на попередження фахівця, і розпочали штовхати польське підпілля Волині, Полісся і Східної Галичини на захоплення влади у західноукраїнських землях перед наступом Червоної армії, щоб утримати ці \”Креси\” у складі відродженої польської держави. А закінчилося все трагічно, і нинішня польська влада намагається всю вину за трагедію перекласти на Бандеру. Але ж той пропонував мирне розв\’язання проблеми, і знайшов розуміння у далекоглядного польського генерала-політика…
Українці пропонують гідний вихід
Міністр закордонних справ України П.Клімкін нещодавно запропонував польській стороні взаємоприйнятний вихід. Він сказав, що готовий визнати вину окремих українців і деяких українських загонів у загибелі мирних польських людей, перед пам\’яттю жертв кривавого протистояння навіть стане на коліна. Але і польська сторона має визнати провину окремих поляків і польських загонів у вбивствах мирних українців. Щоб підтвердити добру волю сторін, поляки й українці 3 березня у чергову річницю загибелі українських селян від рук польського озброєного підпілля можуть спільно вшанувати їхню пам\’ять.
Як у Польщі, так і в Україні є чимало людей, котрі сприймають події минулого лише на емоційному рівні. Вони хочуть повністю виправдати своїх земляків, а вину за смерть невинних перекласти лише на протилежну сторону конфлікту. Це шлях у нікуди. А справжній вихід полягає у встановленні вини тих, хто здійснював злочини з обидвох боків. Не можна сповідувати принцип \”колективної відповідальності\” – злочинці мають конкретні імена і прізвища, так само як їх мають і справжні герої. Кожен має отримати по власних заслугах, ніхто не повинен ховатися за чужу спину. Героїв і злочинців треба чітко розмежувати.
Не може бути одна сторона \”біла і пухнаста\”, а друга \”чорна, рогата і хвостата\”. Польські парламентарі звинуватили ОУН і УПА у проведенні \” геноциду польського населення Волині\”. А український історик Ігор Ільюшин віднайшов у польському архіві матеріали таємної наради, проведеної маршалом Польщі Е.Ридз-Смігли з силовими міністрами у 1938 р. Там обговорювалося питання про повну депортацію українського населення Волині вглиб Польщі у випадку збройного конфлікту з СССР. Хіба ці плани не потрапляють під визначення \”геноциду\”?
Проте від взаємних звинувачень Варшави і Києва завжди вигравала лише Москва. Й нині її вуха стирчать за спробами посварити нас, і це починає розуміти все більше політиків обидвох країн. Російські спецслужби вдаються до диверсій на українській території, залучаючи до них і громадян інших держав. Так, в Ужгороді було підпалено приміщення Товариства угорської культури Закарпаття, у чому проросійські ЗМІ відразу звинуватили \”українських націоналістів\”. А з\’ясувалося, що підпал здійснили два громадянина Польщі, члени організації \”Фаланга\” – її активісти воюють на Донбасі з російського боку. З Росії ж заплатили їм за пожежу в Ужгороді. Російські спецслужби намагаються пересварити українців з усіма нашими сусідами. У Чернівецькій області російський агент вербував людців, готових за гроші підпалити дві румуномовні школи – у Герцаївському і Новоселицькому районах. А звалили би все на \”українських націоналістів\”…
Українці ведуть війну проти підступного і підлого агресора. У ній нам потрібні союзники, а не вороги. Тому офіційний Київ готовий до компромісів із сусідами на взаємовигідній основі. Ми залежимо один від одного: якщо ворог ліквідує незалежність України, наступними його жертвами будуть Польща і Румунія. Забувати цього не можна. Адже лише коли ми разом, ми непереможні.

Новини Партнерів