З інтерв’ю генерала Марченка:

 
“У нас тут включились всі… Можна книжку писати. Коли люди вставали, копали окопи разом з солдатами. Коли солдат не встигав засісти в окопі, зайняти оборонну позицію – вже волонтери привозили йому їжу. Ресторани годували. Звичайні люди привозили носки, труси чистенькі…
Коли вже росіяни взяли Миколаїв в напівкільце, я розумів, що перше, що вони зроблять – це положать наш зв’язок та наше світло. І Кім зробив стрім, щоб на кожному перехресті були шини, які можна буде підпалити. У нас вже на той час були створені противотанкові групи, але ми не знали, з якої сторони росіяни підуть на нас. Росіяни були з різних боків міста, і наших резервних груп на всі напрямки не вистачало.
Тому (в мене мурахи по шкірі від спогадів) буквально за чотири години… Коли діти, жінки… Пакують ці пляшки з запальною сумішшю, тягнуть ті колеса… Об’їжджаючи Миколаїв (такий був день, трошки моросило, було холодно), я побачив молодого хлопчика. Худенький, стоїть з тією пляшкою, запальничкою, стоїть – труситься.
– Товарищ генерал, я оце так переживаю…
– Чого ти, – кажу, – трусишся?
– Я ніколи не бачив танка. Мене ось люди попросили. На мені така відповідальність. А я оце не знаю – як побачу танк, чи зможу я його підпалити… Чи я докину ту бутилку…
Я кажу, послухай. Твоя задача – підпалити оцю кучу резини. Щоб вдень – це стовп дима, а вночі – це світло. У нас є підготовлені люди, вони приїдуть і зроблять свою роботу.
Він видихнув:
– хух, а я ось тут стою і переживаю…”
Тепер Кім розповідає, що Миколаїв врятував особисто Зеленський, сам-один. Він головний переможець. Може й так. Чиновники швидко забувають отих хлопчиків з коктейлями для Молотова, зете добре пам`ятають від кого залежить їхнє перебуваня на посаді. А посадами наші чиновники дуже дорожать…

peredplata