У Чернівцях перейменували три вулиці

На  виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», в Чернівецькій міській раді прийняли рішення про перейменування кількох вулиць, а саме:

  • вулицю Раскової Марини на вулицю Сабадаша Степана;
  • вулицю Паризької комуни на вулицю Кравса Антона;
  • вулицю Карбишева Дмитра генерала на вулицю Вариводи Антона.

Про прийняття цього рішення проінформують Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації, Чернівецьку філію ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України, управління Держгеокадастру у місті Чернівцях Чернівецької області, реєстраційну службу Чернівецького міського управління юстиції, відділ ведення Державного реєстру виборців міста Чернівців міської ради, Чернівецький відділ поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, центри обслуговування населення, департамент охорони здоров’я та цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації, управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Чернівецькій області, публічне акціонерне товариство «Чернівцігаз», публічне акціонерне товариство «Енергетична компанія «Чернівціобленерго».  

Довідково:

Сабадаш Степан – український композитор, диригент, автор пісні «Марічка», мелодія якої щодня лунає з вежі міської Ратуші.  Народився 5 червня 1920 року в селі Ванчинець (нині Новоселицького району Чернівецької області). З дитинства захоплювався музикою, співом. З 13 років навчався гри на скрипці у регента церковного хору Івана Кіріяка. За порадою останнього в 15 років почав самостійно навчатися гри на трубі і вже через пів року був прийнятий до професійного духового оркестру села Ванчиківців. У 16 років Степан уже керував цим оркестром, а у 18-річному віці почав опановувати акордеон і невдовзі став найкращим акордеоністом не лише Буковини, а і Румунії. Закінчив Чернівецьке музичне училище. Керував естрадним ансамблем в обласній філармонії та оркестром при Будинку офіцерів, працював концертмейстером у драмтеатрі. Згодом створив естрадні оркестри при міських кінотеатрах, які були визнані кращими в Україні. Створив міську хорову капелу при Палаці текстильників. За короткий час капела (100 учасників) стала високопрофесійним колективом, була поставлена навіть опера Мусоргського «Борис Годунов». З 1967 року жив в Києві. Працював керівником музично-інструментального ансамблю Жовтневого палацу, виступав зі звітними авторськими концертами в Україні та в республіках СРСР. Був членом Музфонду та Музичного товариства України. Пісні Степана Сабадаша «Марічка», “Очі волошкові”, “Пісня з полонини”, “Вишні” стали класикою жанру. Помер 28 серпня 2006 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

Кравс Антон генерал-четар Української Галицької армії, автор спогадів «За українську справу». Генерал, який 31 серпня 1919-го визволив від більшовиків Київ. Народився 23 листопада 1871 року  в селищі Берегомет Вижницького району на Буковині, по батьківській лінії – німець за походженням. Мати – тамтешня українка.  Рано втратив батька, тому його брат – у минулому кадровий військовий, який жив у Відні, забрав малого Антона до себе. Тут він закінчив кадетську школу та віденську  вищу офіцерську школу. Згодом проходив офіцерську службу у полках, розташованих у Східній Галичині, в особовому складі яких переважали українці. Молодого офіцера поважали солдати. Він був вимогливим, водночас чуйним та ставився до колег з розумінням. У нього склалися добрі стосунки із солдатами-галичанами, оскільки поважав традиції і звичаї українського народу, його історію і мову. Початок Першої світової війни застав його в Станіславі на посаді командира куреня, майже цілком українського 58-го піхотного полку. 1916-го після поранення і лікування був направлений на італійський фронт. Дослужився до рангу підполковника австрійської армії, отримав декілька орденів та військових відзнак. Після проголошення Західно-Української Народної Республіки Кравс перейшов на службу до щойно створеної Української Галицької Армії. 5 грудня 1918-го очолювана ним військова група у боях з поляками здобула містечко Хирів, 8 грудня – Нижанковичі і виступила на Перемишль.  Антон Кравс був польовим командиром, розділяючи з бійцями окопне життя. Був  вимогливим до офіцерів своїх частин, про що свідчить текст наказів стосовно їхньої поведінки і ставлення до стрільців. 1 січня 1919 року Кравсу присвоєно звання полковника, хоч його весь час називали генералом. У березні 1919-го року Кравс керував Вовчухівською наступальною операцією, а у червні 1919-го у званні генерал-чотаря – Чортківською офензивою. Головнокомандувач Української Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко цінував Кравса. «Треба завважити, що на нашому крайньому лівому крилі, де події мали надзвичайно відповідальний характер був генерал Кравс, – знаходимо в «Спогадах українського командарма» Омеляновича-Павленка, – цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довір’ям Начальної Команди нового і старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч роду німець він рахував себе все і всюди українцем. У корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволила розвинути свою бригаду в дивізію”. На початку серпня 1919-го Кравса призначили командиром армійської груп об’єднаних армій УНР та ЗУНР, які ішли звільняти Київ. З 1920-го перебував у таборі для інтернованих вояків УГА у Чехо-Словаччині. Згодом оселився у Відні і мешкав там до своєї смерті 13 листопада 1945 року. Похований у родинному склепі віденського цвинтаря Кальксбург.

Варивода Антон (10.01.1869–12.03.1936) – – комендант легіону Українських Січових Стрільців, полковник Української Галицької Армії. Народився  в м. Серет (нині м. Сірет, Румунія). Закінчив гімназію, австрійську старшинську школу. У роки Першої світової війни – командир сотні австро-угорської армії, Легіону Українських січових стрільців (березень – вересень 1916). З утворенням Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) вступив до українського  війська, був призначений членом ліквідаційної комісії у Відні (1918–19), сприяв поверненню галицьких вояків із Австрії та італійського полону на батьківщину. Наприкінці 1919 направлений урядом ЗУНР у табори інтернованих частин Української Галицької армії в Чехословаччині. Командант інтернованої бригади у німецькому таборі Яблонне. Після ліквідації таборів з 1923 оселився у Відні. Брав участь у діяльності товариств колишніх  вояків УГА. Помер у Відні.

Новини Партнерів