Почну з засадничого. Твердо переконаний, що заборона ефіру трьох де-факто медведчуківських каналів – це історія не про свободу слова. Можна скільки завгодно говорити про право кожного висловлювати свою позицію, однак, коли в час агресії ти, мімікруючи конституційним правом, ллєш воду на млин ворога – це не журналістика. Це – диверсія. Проти своєї країни, проти свого народу, проти майбутнього українських дітей.
Не думаю, що ця історія закінчиться на рішенні РНБО. Вона матиме свою довгу історію, і тут я говорю не тільки про суди, які обов’язково будуть.
Ця ситуації буде своєрідним лакмусовим папірцем, який може виявити так звані московські «консерви». Скільки таких сьогодні налічує парламентська монобільшість? Іншими словами, скільки прихованих адептів «руского міра» затесалися у найбільшу фракцію Верховної Ради? Це, зрештою, стосується й інших фракцій.
Хочу вірити, що рішення РНБО, оперативно введене Президентом – це не якась законспірована багатоходівка, чи гібридна імітація боротьби з гібридною агресією. Тому сподіваюся, що у людей, котрі ухвалювали рішення про санкції щодо проросійських телеканалів, достатньо незаперечних аргументів, аби історія із санкціями не мала шансів на розворот і не відрикошетила по українській державі.
Володимир Гірняк
https://zaxid.net/blogi_tag50977/
peredplata
