. Вона демотивує українців, бо передрукована в українських медіа. Вона показує Зеленського впертим самодуром на Заході, а це погано для України.
Поява статті – результат двох помилок Зеленського і його офісу: комунікаційної і управлінської.
Перша. Не всіх пускають в офіс. Журналістів, які б мріяли поговорити з Зеленським, Єрмаком, Шурмою тисячі. Дозволяють одиницям. Тим, хто на думку офісу творитиме портрет «найвизначнішого лідера сучасності». Але не можна вічно створювати те, що не бачиш. Зеленський давно не Давид, який перемагає Голіафа і не лідер народу стражденника після Бучі у свідомості іноземців. Він і його офіс мислять кінематографічно, годинними серіями, які повинні набрати рейтинг сьогодні і вийти з ефіру з найбільшими цифрами, принісши герою популярність, яка втримається до наступної серії або шоу.
Але справжня політика – це безконечне реаліті шоу, де сьогодні ти герой-коханець і до тебе прикута увага, а за місяць тебе виганяють з шоу є, бо ти виявився зрадником, а героїня вибрала іншого.
От на такому етапі, не відчуваючи, що він настав, і запросили в офіс Саймона Шустера. Він журналіст з імʼям, для нього його текст, його сенсаційність, провокативність і літературна краса важливіші від наслідків для України, а тим більше для Зеленського. Шустер пише, що бачить і не розбирається, описує він дійсність, чи ту дійсність, яку йому показують. Офіс створює з Зеленського єдиного героя, який командує наступом і звільняє генералів. Це не так. Але комусь в офісі хочеться, щоб так було написано про величного Зеленського. Шустер це пише і для українців і Заходу. Але Шустер не аналітик, а сенсаційний репортер. Цього в офісі не враховують. Зеленський виглядає карикатурним наполеоном- невдахою. І це жахливо для України.
До питання управлінського, яке має ті самі коріння. Замість створення складної, але ефективної системи звʼязків із союзниками, все замкнуто на Зеленського, який кожен день може перетворитися на колосса на глиняних ноганах. Немає системи міжпарламентських стосунків, мережі співпраці громадських організацій, культурної дипломатії, іномовлення. Ну, правда: парламентарям забороняють діяльність у політичних колах інших країн ( окрім рідких поїздок за «височайшим» дозволом), за кордоном сидять проросійські зірки, а вивезти виставу геніального театру неможливо, якісне кіно, яке можна показати на заході знімати припинили, іномовлення- годівниця для хороших русскіх і
інструмент крадіжки грошей через дурні серіали.
З персоніфікацією України через Зеленського давно пора завершувати.
Ніхто не каже, що світ захищає Нетаньяху, Нетаньяху найвеличніший лідер, та й Нетаньяху зараз не забороняє візити ізраїльської опозиції за допомогою своїй країні у Конгрес, а створює уряд національної довіри. Навіть прихильники антиізраїльської політики не все ставлять на «найвеличнішого» лідера Хамасу.
Уроком з цього комунікаційного провалу мали б стати серйозні зміни і у політиці, і у способах подачі інформації.
peredplata
