Кожне явище має різні боки, й розгляд тільки одного із них означає позбавлення об\’єктивності. Однобічний погляд на будь-яку революцію не дозволяє побачити її у всій різноманітності. Колись революції називали \”святами пригнічених\”, \”локомотивами історії\” — справжня революція й насправді значно прискорює історичний розвиток, розширює межі свободи. Втім, має вона не лише світлі, але й темні сторони. Не стала винятком і наша Революція Гідності, яка ще далеко не завершена.
Спокуси насильства
Бувають мирні революції, під час яких, на щастя, не проливається людська кров. Українці таку мали у 2004 р., і назвали її \”Помаранчевою\”. Дуже шкода, що через незрілість суспільства вона виявилася незавершеною: при владі залишилися олігархи, гнила політична система продовжила своє існування. Тому невдоволені деградацією країни активні громадяни вийшли на Євромайдан, не злякалися міліцейських кийків, і, врешті-решт, скинули правляче сімейство Януковичів. На жаль, за командою з Кремля захисники тієї влади відкрили вогонь по людях на Майдані й у відповідь отримали те ж саме. Народ відповів насильством на насильство.
У 2014 р. в Україні влада була змінена насильницьким шляхом. Хоча легітимно обрана Верховна Рада сформувала нові органи влади, все ж чимало людей на власному досвіді відчуло, що гострі соціальні проблеми можна вирішувати не лише на виборчих дільницях, а й на вулицях зі зброєю в руках. Невдовзі розв\’язана Кремлем війна призвела до того, що зброю вимушені застосовувати десятки тисяч українців. А коли вона опиняється у руках недостатньо зрілих людей, то стає для них спокусою, створюючи ілюзію влади над іншими людьми. Озброєний вважає, що здатний простим натисканням спускового гачка вирішити складну проблему, яка раніше здавалася йому нерозв\’язною.
Війна проводить різкий переділ між людьми: з одного боку — \”наші\”, з іншого — \”вороги\”. Багатобарвний світ перетворюється на чорно-білий, в якому необхідно вижити, миттєво приймаючи рішення. Помилка вартує життя, тому нерви напружуються до крайньої межі. Людина отримує психічну травму, позбутися якої без допомоги кваліфікованого фахівця непросто.
Чи може герой стати злочинцем?
Під час подій на Майдані багато українців проявили справжній героїзм, за що отримали народну вдячність. Дехто відчув себе вищим за інших. А чимало хлопців і дівчат розчарувалися через те, що сподівання на краще життя відразу після Майдану не справдилися. Особливо подіяла на молодих нездатність \”нової\” влади покарати тих, хто стріляв у них, вбиваючи і калічачи бійців добровольчих сотень. Один за одним уникають відповідальності й високопосадовці, які разом з Януковичем роками розкрадали Україну. Розчаровані у владі, гарячі голови починають самі встановлювати справедливість так, як собі її уявляють.
І тут відбувається найгірше. Законне право на застосування насильства має лише держава, усе інше – це прояв хаосу і анархії. Тільки суд повинен визначати вину людини і призначати винному форму покарання. А в Україні судова гілка влади є найбільш дискредитованою в очах простих людей. Продажність суддів підірвала залишки народної довіри до них. Де не працює державний суд, там діє суд Лінча. Лінчування ж не є справжньою справедливістю.
Невдоволення зростає і в тилу, і в зоні АТО. То там, то сям спалахують серйозні конфлікти, що мають великий суспільний резонанс. Інформація про них різниться діаметрально. Контрольовані владою ЗМІ повідомляють, що група озброєних добровольців здійснила напад на автозаправну станцію з метою пограбування. А \”сарафанне\” радіо каже, що добровольці впізнали \”беркутівців\”, які розстрілювали їх на Майдані, і вирішили поквитатися з ними. Точки зору протилежні. А де ж тоді правда?
Інша резонансна історія пов\’язана з ротою міліцейського спецпризначення \”Торнадо\”. Офіційно її командира і групу бійців звинуватили у викраденні мирних мешканців у зоні АТО, зґвалтуванні й застосуванні тортур щодо них. Самі затримані стверджують, що з ними намагаються розправитися за те, що вони не давали контрабандно перевозити метал і вугілля з окупованих російсько-терористичними військами територій. Де правда тут?
Нарешті, декільком молодим активістам Майдану і учасникам АТО висунуто звинувачення у вбивстві відомого журналіста Олеся Бузини, який послідовно виступав з різко антиукраїнських позицій. Усі ці пазли складаються в єдину картину: уведена Майданом у високі кабінети нинішня влада намагається приборкати \”майданівську\” вольницю, взяти її під свій цілковитий контроль. Це відбувається на тлі помітної зміни настроїв у суспільстві, де зростає розчарування у нездійснених революційних сподіваннях і ностальгія за часами ситої стабільності. Значить, революція вступає у неминучу фазу пожирання власних дітей.
Не ми перші, не ми останні
Сумна закономірність взаємного знищення революціонерів яскраво проявилася ще під час Великої Французької революції кінця XVIII століття. Піку вона досягла після російських революцій 1917 р., коли кров лилася рікою. Більшовики розганяли Тимчасовий уряд, а потім і Установчі збори не наодинці, а разом з лівими есерами і анархістами. Невдовзі розгромили і перших, і других. А через деякий час почали знищувати один одного – сталіністи послідовно вбивали тих, кого раніше називали \”ленінською гвардією\”.
Такий же шлях пройшли й інші країни, де внаслідок революцій прийшли до влади комуністи. Особливо великих жертв зазнали китайці, у яких внаслідок репресій загинули мільйони людей. Дорогу ціну доводиться платити за спроби силової модернізації країни. До того ж, \”соціалістичні\” революції завели кільканадцять держав у глухий кут, на відміну від попередніх, що отримали назву буржуазно-демократичних.
Революції ж у Західній Європі та Північній Америці, котрі дали можливість визволити величезні соціальні сили й здійснити ривок у майбутнє, відбулися сотні років тому. Тому там вже й призабули, яку ціну довелося заплатити за перетворення у найбільш розвинуті країни світу. А ми лише починаємо цей важкий шлях. Мусимо пам\’ятати, що революції несуть чимало бід і страждань, до них необхідно бути готовими. Старе ніколи не здається без бою, а без його подолання руху вперед не буде. Зовсім невипадково путінська Росія стрімко повертається у архаїчне минуле, і нас хоче потягти за собою. Але Україна вже туди не вернеться, незважаючи ні на що. Наш шлях важкий і навіть кривавий, проте мусимо пройти його до кінця.
Ігор Буркут, політолог.
peredplata
