Про чудового зятя, батька улюбленого онучка Дмитрика Андрія Шудравого розповідає мати його дружини Олена Жалоба
Старший солдат, військовослужбовець за контрактом 80-ї окремої аеромобільної бригади Андрій Степанович Шудравий народився 15 вересня 1989 року у місті Яремче Івано-Франківської області. Після закінчення 11 класу вступив на навчання до Сторожинецького лісового коледжу (відділення лісового господарства), згодом продовжив освіту у Чернівецькому національному університеті, у 2013 році отримав диплом біолога-еколога. Одружився та залишився жити у Сторожинці. У 2011 році розпочав військову службу за контрактом. 7 травня 2014 року був відправлений у зону проведення АТО.
Загинув, підірвавшись на міні, 13 липня 2014 року поблизу селища Металіст Луганської області. У Сторожинці залишились дружина та маленький син 2011 р.н., в Яремче на Івано-Франківщині- батьки та сестра. Нагороджений орденами «За мужність» ( 3 ступеня) та Богдана Хмельницького (3 ступеня) – посмертно.
Андрійко був першою дитиною у славній гуцульській яремчанській родині Степана та Оксани Шудравих (молодша сестричка народилася згодом) Хлопчина прийшов у цей світ в час, коли благодатний гірський край теплом обдаровує бабине літо, довкола пливе срібне павутиння, а осінь похапцем розмальовує зелені праліси в багряні та золотаво-жовті кольори.
Батько дуже гордився нащадком і повсякчас докладав зусиль, щоб виростити його всебічно розвиненим, добрим, щирим.
У перлині гуцульського краю – Яремче – минало щасливе дитинство Андрійка. У школі хлопчик гарно вчився, любив позакласні заходи та залюбки брав у них участь. «Карпатські гори й полонини, вкриті густими хвойними і буковими лісами та запашним різнотрав`ям, захоплюючі краєвиди, самобутня гуцульська культура, традиційно високодуховне родинне виховання – такою була неповторна атмосфера, що мала потужний вплив на формування особистості цієї молодої людини», – розповідає мати коханої дружини Андрія Олена Троянівна Жалоба.
Разом зі здобуттям середньої освіти Андрій здобував освіту музичну: батьки не могли не розвивати з дитинства непересічний музичний слух та чудовий голос свого первістка.
З раннього віку хлопець, що називається, «дружив зі спортом». Це було не лише бажання – батько змалечку водив сина гірськими серпантинами в гори за грибами та ягодами, разом вони сплавлялися швидкоплинними гірськими річками та потоками. Андрій дуже любив лижі, тож не дивно, що залюбки займався у гуртку «Лижний туризм» Івано-Франківського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Наполегливість та працелюбність хлопця отримала гідну винагороду – він став чемпіоном України з лижного туризму серед дорослих, кандидатом в майстри спорту України. Неодноразово виступаючи у складі збірної України на різноманітних змаганнях, завжди здобував перемогу. У родині Андрія Шудравого зберігається декілька десятків медалей переможця.
Щодня хлопець самовдосконалювався та навчався мужності, витривалості. А ще – відповідальності за тих, хто поруч, умінню долати перешкоди і досягати поставленої мети.
Андрій надто гостро відчував красу довколишнього світу. Це спонукало його до ще одного цікавого захоплення – художньою фотографією.
Надзвичайно любив історичну літературу. Багато читав, особливо історію Західної України. Мріяв навіть присвятити цій науці своє життя… Однак у виборі майбутньої професії перемогло відчуття особистої відповідальності за збереження унікальної природи рідного гірського краю.
Саме тому після закінчення школи Андрій приїхав на Буковину та вступив до Сторожинецького лісового коледжу.
Добрий, щирий, розумний, товариський юнак з сусідньої Івано-Франківщини одразу завоював симпатію серед буковинських ровесників. Зважаючи на це, однокурсники одноголосно та беззаперечно саме Андрія обрали старостою групи…Його любили та поважали не лише студенти, а й всі викладачі цього навчального закладу.
«У наше життя він увійшов весною 2008 року, – продовжує свою розповідь мати Андрієвої дружини. – Несподівано, спокійно, впевнено і безповоротно. Високий і стрункий, як карпатська смерека, 19-річний юнак з бездонними лагідними сірими очима і рум`янцем на всю щоку. Безтямно закоханий, він приворожив, причарував усіх нас надзвичайною делікатністю, щирістю і стриманістю своїх почуттів, глибоким переконанням в тому, що саме 16-річна Оленка – його доля, його єдине кохання на все життя, серйозністю своїх намірів, відповідальністю за слова і вчинки.
Після закінчення коледжу Андрій і Оленка одружилися. Ще через рік народився Дмитрик – білявий сіроокий хлопчик, батьківська любов і гордість. Молода студентська родина виховувала свого синочка, продовжуючи навчання у вищих навчальних закладах. (Андрій вступив до університету, а аби утримувати сім`ю, навчання поєднував із контрактною службою в Українських Збройних Силах). Спочатку він був танкістом, згодом став десантником 80-ї аеромобільної бригади, що дислокується у Чернівцях.
Як інтелігентна, освічена і відповідальна людина, молодий військовий завжди був на хорошому рахунку у командування.
Час спливав у повсякденній роботі, в сімейних радощах, клопотах і турботах, планах на майбутнє.
За роки служби Андрія родина Оленки звикла до його частих термінових від’їздів, тому на черговий виклик – 2 травня 2014 року – відреагували спокійно.
Був вихідний весняний день. Сім`я дружно поралася на городі. Андрій, як завжди, за лічені хвилини зібрався, всіх поцілував і спішно поїхав на полігон.
5 травня командир відпустив його на декілька годин увечері привітати з днем народження дружину. Це були останні години, коли сім`я була разом…
7 травня було видано наказ про участь Андрія Шудравого в АТО. Вже перебуваючи там, на Сході, він оберігав родину від тривог і хвилювань. У телефонних розмовах постійно запевняв, що все гаразд, що йому нічого не загрожує. Жодної скарги, жодного прохання, крім одного – не хвилюватися і не переживати: він обов`язково незабаром повернеться живим і здоровим.
Але сталося не так. Вже 13 липня прийшла страшна звістка про його загибель. Хлопця, якому 15 вересня мало виповнитися лише 25 літ…
З`ясувалося, що у селищі Металіст під Луганськом під час виконання чергового бойового завдання бронетранспортер, у якому перебував Андрій, підірвався на міні. Всі члени екіпажу, слава Богу, вижили. Всі, крім нього. Від отриманих несумісних із життям поранень він помер під час перельоту до госпіталю.
Поховали нашого славного воїна в місті Яремче, яке було його колискою і його любов`ю. Провести в останню дорогу свого земляка, захисника і побратима прийшли всі небайдужі містяни, десантники 80-ї окремої аеромобільної бригади, військовослужбовці ракетної бригади №432. Під пронизливо-щемні звуки військового оркестру і церковного хору плакали не тільки люди, плакало небо, поливаючи дрібним дощем нескінченно довгу похоронну процесію, що повільно піднімалася вгору до останнього місця його спочинку – оточеного горами, які так любив Андрій, яремчанського цвинтаря.
Неповних 25 років життя… Він прожив їх достойно. В пам`яті людей цей хлопець залишився відповідальною і порядною людиною, для багатьох – гарним товаришем і другом. Близькі люди отримали від нього те, чого найбільше жадали і потребували: батьки – синівську любов, повагу і шану, дружина – незрадливе кохання і можливість почуватися поруч з ним королевою, маленький синочок – ніжну турботу і безмежну батьківську любов.
У час небезпеки для Батьківщини він виконав Присягу, яку склав перед державою і українським народом. Як справжній чоловік, не ховаючись за чужі спини, став на захист того, чим найбільше дорожив – рідної землі, свободи, своєї родини. І коли прийшов час, за це найдорожче віддав все, що мав, – своє прекрасне молоде життя.
…Невимовно тяжка втрата. Згасло тепле усміхнене сонечко, яке зігрівало нас цілих шість років, але загорілася зірочка, що осяватиме шлях до кінця наших днів. Її ім`я – Андрій. Ми вдячні Богу і долі за те, що ця світла людина була в нашому земному житті. Його життя і його загибель заставили родину багато чого переглянути і переоцінити. Пам`ять про нього завжди буде з нами.
Ніщо не минає безслідно. Підростає синок Дмитрик Шудравий – нащадок славного гуцульського роду. Коли заходить мова про батька, з гордістю каже: « Мій тато – Герой!».
Герої не вмирають…
Записала Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
