Невдалий переворот в СРСР у серпні 1991 року, влаштований консерваторами в радянській владі, широко вважають одним із важливих внесків у розпад Радянського Союзу до кінця того року. На 25-у річницю так званого «серпневого путчу» Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода говорило з колишнім заступником державного секретаря США з політичних питань Ніколасом Бернзом про погляди Вашингтона на ті події.
Як каже представник адміністрації колишнього президента США Джорджа Буша-старшого, аж до самої спроби заколоту проти радянського президента Михайла Горбачова в серпні 1991 року ніхто у владі США й не уявляв, що до кінця того року СРСР розпадеться.
Ніколас Бернз був на той час директором із радянських питань у Білому домі і був присутній на всіх семи американсько-радянських самітах між Бушем і Горбачовим у 1989–91 роках. Він із середини бачив, як адміністрація США формувала свою політику у відповідь на занепад комунізму у Східній Європі і на розпад Радянського Союзу, що завершився у грудні 1991-го.
«Заколот проти Горбачова 18-19 серпня 1991 року, коли Горбачова закрили у Криму, а заколотники взяли владу в Москві, став шоком для решти світу», – каже Бернз. Він також був членом Ради національної безпеки США за Буша-старшого, а пізніше став заступником держсекретаря з політичних питань.
Спроба перевороту і можливість розпаду СРСР стали несподіванкою
Вашингтон був заскочений зненацька цією спробою перевороту, сказав Бернз в інтерв’ю Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з нагоди 25-річчя «серпневого путчу». За його словами, спроба перевороту з боку консервативних кіл у Комуністичній партії Радянського Союзу викрила те, чого ще за місяць до неї не змогла зрозуміти жодна західна держава.
«Тоді, влітку 1991-го, перед спробою заколоту проти Горбачова, у владі США було дуже мало розуміння того, що СРСР уже ледве стоїть на ногах. І тільки після заколоту проти Горбачова ми побачили, наскільки він слабкий політично – коли ми побачили зростання (Бориса) Єльцина, президента Російської республіки, зростання (тодішнього голови Верховної Ради, потім президента України Леоніда) Кравчука, зростання (голови Верховної Ради Білорусі Станіслава) Шушкевича в Білорусі – коли вони самі стали центрами влади. Я б сказав, що тільки в серпні-вересні 1991-го ми почали усвідомлювати можливість того, що Радянський Союз може розпастися, що Радянський Союз може припинити існування. До того уявити це було неможливо», – каже Ніколас Бернз.
За його словами, попередніми роками головна увага політики Білого дому приділялася іншому: «Велика увага з 1988–89 року і далі була спрямована на занепад комунізму у Східній Європі – в Польщі, Чехословаччині, Румунії. Ми спостерігали, як протягом років зростав вплив «Солідарності» в Польщі. Ми знали, звичайно, бо маємо посольства в цих країнах, про демократичні рухи в них. Ми підтримували ці демократичні рухи. Ми бажали їм успіху. Ми бажали побачити кінець комунізму. Але через психологію того, що відбувається під час подій Холодної війни, протягом дуже довгого часу було майже неймовірно подумати, що Варшавський пакт помре, перестане існувати, що комунізмові може настати кінець у низці країн Східної Європи і, врешті, в Радянському Союзі. Був потрібен певний час, щоб повірити в таку можливість».
Новий дипломатичний підхід: аби не було війни
Але, як розповів Бернз, коли таки стало ясно, що СРСР значно послаблюється, політикою Буша керувала стривоженість, щоб не настав силовий, насильницький розпад Радянського Союзу з громадянською війною, а також побоювання, щоб радянська ядерна зброя не вийшла з-під контролю і не потрапила в руки прихильників насильства.
Саме тому «серпневий путч» вимагав нового дипломатичного підходу від Вашингтона: вести справи і з дедалі сильнішим Єльциним, і з дедалі слабшим Горбачовим. Тому, пригадує американський дипломат, коли президент Буш вів мову з керівництвом у Москві від середини серпня до кінця грудня 1991 року, він після розмови з Горбачовим того ж дня телефонував Єльцинові, щоб повідомити про ту розмову, а якщо дзвонив Єльцину, то розповідав про зміст розмови Горбачову.
«Ми не хотіли розділяти їх, – каже Бернз. – Ми не хотіли робити вибір. Ми не намагалися втрутитися. Ми мусили вести справи з обома і з апаратами обох. Це був акт пошуку рівноваги».
Американський дипломат не розповів, чи мало керівництво США схожі контакти і з керівниками інших тодішніх іще формально радянських республік, що проголошували повну незалежність.
Але він сказав, що Буш активно працював «за лаштунками» у наступні після невдалого перевороту тижні, щоб вчинити тиск на Горбачова і домогтися від нього визнання незалежності трьох країн Балтії, входження яких в СРСР Вашингтон ніколи не визнавав – Латвії, Литви й Естонії. Радянський Союз урешті визнав їхню незалежність 6 вересня 1991 року.
«Зараз, через 25 років, ми знаємо, чим усе скінчилося, і можемо озирнутися спокійно. Але тоді ми не знали, як це все закінчиться… Ми сподівалися, що комунізм упаде. Але ми також сподівалися й молилися, щоб він не впав насильницьким чином, коли тисячі чи й сотні тисяч людей могли загинути», – каже Ніколас Бернз.
peredplata
