Серед катів НКВС були справжні ударники праці та майстри своєї справи. Серед рекордсменів можна назвати генерал-майора Василя Блохіна, який власноруч розстріляв 20 тис. осіб і Петра Магго – 10 тисяч. Більшість катів померли своєю смертю, поховані з почестями і досі шановані російським народом.
Справжній кат повинен був бути майстром своєї справи
Говорячи про сталінські репресії, найчастіше згадують тільки ГУЛАГ. Однак він був лише частиною репресивної машини. Сотні тисяч людей до Гулагу не доживало, закінчуючи свій шлях у розстрільних кімнатах або на полігонах. НКВС (пізніше МДБ) налагодило систему розстрілів, що працювала як машина.
Масштаб цієї системи вражає. На піку репресій, у 1937 році було розстріляно 353 074 людини – тобто майже по тисячі на день. У 1938 році – 328 618. Далі кількість розстрілів різко зменшилася (1939 рік- 2552, 1940 – 1649, 1950 – 1609; і до смерті Сталіна щорічна чисельність людей, засуджених до вищої міри покарання, залишалась приблизно на такому рівні). Тим не менш, у розстрільних справ майстрів і в ці роки роботи вистачало – то треба було стратити десятки тисяч польських офіцерів (Катинь, Калінін), то дезертирів під час ВВ війни.
Переважна кількість розстрілів (до 60%) проводилася у Москві, після коротких допитів, відсидки на Луб\’янці та швидкого позасудового вироку «трійкою». Тому і «стаханівці» НКВС орудували в основному теж у столиці. Їх число було обмеженим — на всю Москву всього лише 10-15 осіб. Така незначна кількість катів пояснювалася вочевидь не тим, що складно було знайти людину для виконання цих обов\’язків, а тому, що справжній кат повинен був бути майстром своєї справи: мати стійку психіку (нижче буде описано, як ламалася психіка навіть у досвідчених стаханівців), професійні навички, скритність (навіть найближчі родичі катів не знали, в чому полягає їхня робота в НКВС), відданість справі.
Розстрільна команда НКВС
Один з таких майстрів, справжній рекордсмен — Василь Михайлович Блохін. За свою довгу трудову біографію цей генерал-майор особисто розстріляв близько 20 000 людей. Двоє інших майстрів смерті — Петро Іванович Магго і С.Н. Надарая — значно відстали від нього у результатах, майже удвічі – вони розстріляли «всього» по 10 000 людей кожен.
Василь Михайлович Блохін народився 1895 року в родині селянина-бідняка, у Володимирській області. У 15-річному віці почав працювати каменярем у Москві, в Першу світову доріс до унтер-офіцера. З 1921 року – в ЧК. В чині коменданта ОДПУ-НКВС-МДБ – з 1926 року, і беззмінний командувач розстрілами аж до виходу на пенсію в 1953 році. «Без відриву від виробництва» в 1933 році закінчив Московський архітектурно-будівельний інститут. Тобто став інтелігентом.
Робота у Блохіна була важкою: фактично він єдиний з розстрільної команди, яка складалася з приблизно 15 катів, дожив у доброму здоров\’ї до пенсії. Можливо, тому, що завжди дотримувався техніки безпеки на «виробництві» і не вживав алкоголю на роботі.
Один з катів Ємельянов згадував: «Горілку, само собою, пили до втрати свідомості. Що не кажіть, а робота була не з легких. Втомлювалися так сильно, що на ногах часом ледь трималися. А одеколоном милися. До пояса. Інакше не позбутися запаху крові і пороху. Навіть собаки від нас сахалися, і якщо гавкали, то здалеку».
Російський герой, кат Василь Михайлович Блохін.
Не дивно, що вмирали виконавці рано, або ж божеволіли. Зокрема, померли своєю смертю в 1931 році Юсис, в 1941 – Магго, в 1942 – Василь Шигалев, а його брат Іван Шигалев — у 1944-му. Багато хто звільнився на пенсію, отримавши інвалідність внаслідок шизофренії — як Ємельянов, або нервово-психічної хвороби — Магго. У наказі про звільнення Ємельянова так і сказано: «Тов. Ємельянов звільняється на пенсію з причини захворювання (шизофренія), пов\’язаного з багаторічною оперативною роботою в органах».
А Петро Іванович Магго одного разу, розстрілявши близько 20 осіб, так увійшов у раж, що закричав на начальника особливого відділу Попова, який стояв поруч, переплутавши того з ще однією жертвою: «А ти чого тут стоїш? Роздягайся! Негайно! А то пристрелю на місці!» Переляканий особіст ледве відбився від фаната своєї справи.
Якось Магго дісталося на горіхи від його безпосереднього начальника Д. Берга. Посилаючись на Магго, Берг вказав у письмовому звіті, що багато засуджених вмирають зі словами «Хай живе Сталін!». Резолюція керівництва була такою: «Треба проводити виховну роботу серед засуджених до розстрілу, щоб вони в такий невідповідний момент не плямували імені вождя!» Довелося Петру Івановичу і лекції читати декому перед розстрілом.
Магго похований на Новодівичому цвинтарі; час від часу на його гробниці з’являється напис «кат».
Як же від такої роботи не захворіти? Ось Василь Михайлович Блохін попередньо одягався перед розстрілом у відповідну шкіряну уніформу — фартух нижче колін, краги і картуз. Любив до розстрілу і після того неспішно попити чаю. Ще він з дитинства любив коней (у 10-річному віці працював пастухом), розглядав ілюстровані книжки про них. Після його смерті залишилася бібліотека з приблизно 700 книг про конярство.
До речі, саме Блохін керував розстрілом в Катині, і особисто розстріляв там близько 700 поляків.
У 1991 році на допиті в Генеральній Військовій прокуратурі СРСР один з членів цієї розстрільної команди, колишній начальник УНКВС по Калінінській області Токарєв розповідав:
«Яблоков (слідчий): Якщо я правильно зрозумів, польських військовополонених розстрілювали «Вальтером». Так?
Токарєв: «Вальтером». Це я добре знаю, їх привезли цілу валізу. Цим керував сам Блохін. Давав пістолети, а коли закінчувалася робота, пістолети відбиралися. Забирав сам Блохін».
Поховали Василя Михайловича Блохіна в 1955 році на Новодівичому кладовищі. Там же, на почесних місцях, поховані й інші сталінські кати (в т.ч. Магго). Правда, після арешту Берії Блохіна позбавили звання генерал-майора і 8 орденів, а також пенсії в розмірі 3150 рублів (середня зарплата по країні тоді була 700 рублів). Блохін не витримав таких «репресій» і помер від інфаркту. Наприкінці 1960-х посмертно звання і ордени йому повернули, фактично реабілітувавши.
Могила російського ветерана Василя Михайловича Блохіна.
Розстріл і справді виявився свого роду мистецтвом. Петро Магго так повчав недосвідчених катів:
«У того, кого ведеш розстрілювати, руки обов\’язково мають бути зв\’язані позаду дротом. Він обов’язково має йти попереду, а ти, з наганом в руці, за ним. Де потрібно, командуєш «вправо», «ліворуч», поки не виведеш до місця, де заготовлені тирса або пісок. Там йому дуло до потилиці і — трррах! І одночасно даєш міцного копняка в дупу. Щоб кров не забризкала гімнастерку, і щоб дружині не доводилося знову її прати ».
А ось опис вищезазначеним Токарєвим розстрілу польських офіцерів під Калініним 5 квітня 1940 року:
«Блохін дав сигнал, кажучи: «Ну підемо, давайте почнемо». Блохін поклав свій спеціальний одяг: шкіряний коричневий капелюх, довгий шкіряний плащ, коричневі шкіряні рукавички, з рукавами вище ліктя. На мене це справило сильне враження: я побачив ката.
Блохін і Рубанов приводили людей по одному, через коридор, повертали вліво, де була розміщена Червона кімната. Висіли різні плакати пропаганди, стояла гіпсова статуя Леніна. Червона, або Ленінська кімната була кімнатою розміром 5 на 5 метрів. Тут в останній раз перевіряли особу смертника, запитуючи його ім\’я і дату народження. Потім відзначали в списку, щоб не було жодної помилки.
Потім на польського офіцера або поліцейського надягали наручники і відводили його до «камери екзекуції». Тут життя полоненого закінчувалося пострілом у задню частину голови. Досвідчені кати стріляли в шию, тримаючи стовбур косо вгору. Тоді була ймовірність, що куля вийде через око або рот. Тоді буде тільки трохи крові, в той час, як куля, вистрілена у потилицю, призводить до великої кровотечі (витікає більше одного літра крові). А вбивали щонайменше 250 людей у день.
Трупи вбитих викидали з камери, де відбувалися вбивства, через запасні двері у двір, де чекала вантажівка. Кузови автомобілів щодня відмивали від згустків мозку і крові. Трупи (по 25-30 на кожен автомобіль) закривали брезентом, який в кінці «операції» Блохін наказував спалювати. Тіла, кинуті в автомобіль, перевозили до загальних траншей, до лісу. Ці траншеї закопували енкаведист і оператор екскаватора Антонов зі своїм помічником.
Коли всі ув\’язнені були знищені, Блохін отримав премію в сумі місячного окладу. Комусь у якості премії видали нагородний наган, велосипед, патефон».
Як вже зазначалося вище, після смерті Сталіна репресії катів майже не торкнулися. Найбільш постраждалим вважається Надарая. Він дослужився до начальника особистої охорони Лаврентія Берії. Універсальний спеціаліст — особисто вів слідство і особисто розстрілював. Вирізняється високою продуктивністю праці — до 500 «виконаних» за ніч. У 1955 р. отримав 10 років таборів. Звільнився у 1965, після чого пенсіонером спокійно доживав віку в Грузії.
А ось кати понижче рангом (всього по кілька сотень власноруч розстріляних), бувало, закінчували теж розстрілом. Показова тут доля енкаведистів, які брали участь у масових розстрілах т.зв. «Соловецького етапу» в карельському містечку Сандармос (близько 2 тис. трупів) у жовтні 1937 року.
Розстріли почалися 27 жовтня, потім була чотириденна перерва, тому що головний кат Матвєєв запив, засмутившись через втечу одного ув\’язненого (його незабаром упіймали і таки розстріляли). Першого листопада розстріли поновилися і тривали до 4-го. Після закінчення операції одні кати отримали нагороди, інших (уже в грудні, тобто за місяць) було заарештовано.
Наприклад, наказом по УНКВС ЛО від 20 грудня 1937 року «За «самовіддану роботу по боротьбі з контрреволюцією» був нагороджений цінним подарунком, а саме радіолою з пластинками, головний вбивця \”Соловецького етапу\” Матвєєв; інші члени опербригади, яка працювала з Матвєєвим, нагороджені пістолетами Коровіна і годинниками.
Більшість співробітників, які брали участь або мали відношення до розстрілів Соловецького етапу, були заарештовані і етаповані до Москви. Це, зокрема, начальник 10-го (тюремного) відділу ГУДБ НКВС СРСР москвич Микола (Лука) Антонов-Грисюк; ще один москвич, старший майор держбезпеки, заступник наркома водного транспорту Вейншток Яків Маркович. Заарештований спеціально викликаний на операцію з Карлага начальник 2-го відділу Карагандинського ВТТ Круковський Всеволод Михайлович; був арештований і доправлений до Москви прокурор Ленінградської області, член трійки Позерн Б. П. Усі вони були в Москві засуджені, розстріляли і доправлені для кремації до Донського крематорію як шпигуни і диверсанти. Цікаво, що стріляв у них колишній їхній товариш по службі, той самий Василь Михайлович Блохін.
Довідка, видана на трупи \”ворогів народу\”, підписана Блохіним.
Усі ці розстріляні енкаведешники, котрі самі були катами у різні роки, реабілітовані судом від імені розстріляного народу.
Головний виконавець розстрілів \”Соловецького етапу\” в Сандормосі Матвєєв з санкції Л. Берії через півтора року, в березні 1939-го, усе ж був заарештований (т.зв. «берієвська чистка рядів»).
Доля Матвєєва, на відміну від багатьох інших соловецьких катів, склалася благополучно. Військовим трибуналом військ НКВС ЛВО він був засуджений за ст. 193-17«а» КК РСФСР на 10 років ВТТ. Але при перегляді справи Військовою колегією Верховного суду СРСР строк йому зменшили до 3 років. Нагород не позбавили. Він відбував покарання на Волголазі, до того ж, його звільнили достроково.
Під час війни він уже обіймав посаду начальника внутрішньої в\’язниці УНКГБ; до його попередніх нагород додався орден Леніна. Іноді повертався до свого ремесла — розстрілював засуджених. Він помер своєю смертю вже за часів Брежнєва.
Ще один соловецький кат Гарін (близько 400 особисто розстріляних) навесні 1938 року був переведений начальником табору в Карелії, а в 1940-му помер від серцевого нападу. Поховали його з почестями у Москві на Новодівичому кладовищі.
Кат Раєвський (розстріляв близько 300 людей) був заарештований з санкції Л. Берії як «один з керівників контрреволюційної повстанської організації, що існувала серед табірників на острові Соловки», відбував покарання в Унжлазі, де завідував ізолятором на штрафному пункті. Після хрущовської реабілітації відновлений у званні підполковника. Кат Коллегов також проходив по цій справі і теж у результаті розстріляний, потім реабілітований в 1959-му.
Отож усі ці кати сьогодні теж вважаються «жертвами сталінських репресій». Окремих з них навіть занесено до зали слави ФСБ (в основному в регіонах).
Михайло Ратушний
peredplata
