Бажання прорахувати реальну вартість виборчої кампанії на мажоритарному окрузі у нас з\’явилося після того, як ми почули, що шанована в принципі людина і уважний спостерігач багатьох виборів оголосив, що кампанія 2012 коштуватиме кандидатові в народні депутати України 4-5 мільйонів доларів.Цікаво, що цю фантастичну цифру розтиражували десятки інтернет-ресурсів. А у мене, грішним ділом, закралася думка, що цей месидж покликаний «відлякати» очманілих і незалежних кандидатів, щоб вони не плуталися під ногами у важливих і узгоджених із владою суперників, а по-друге, щоб підняти вартість політкосультантів. Пізніше, інші – не дуже важливі, але відомі в певних колах фахівці (скажімо так, політконсультанти другого ешелону) – говорили про вартість кампанії на мажоритарці в два-два з половиною мільйони доларів.
Ми обдзвонили знайомих політконсультантів, поговорили з тими політтехнологами, які випадково зайшли в УНІАН, і одержали, скажімо так, уточнені цифри з розшифровкою статей витрат.
Отже, чи продаватимуться округи за 4-5 мільйонів доларів? «Така сума можлива тільки в одному випадку: якщо на одному окрузі зіткнулися два дуже багатих кандидати, припустімо, місцевий олігарх та інший, «діяч» всеукраїнського масштабу. Тоді один, щоб переплюнути іншого і не програти публічний бій, платить дорожче – хто більше, наввипередки з іншим і компанія може привести до таких цифр, – говорить Віктор Небоженко. – Взагалі кампанія зможе вкластися в півтора, ну максимум два з половиною мільйони. Якщо це сільська місцевість, то взагалі ніби й недорого вибори проводити. Але тут, щоб заручитися підтримкою влади і безпечно працювати, половину грошей потрібно занести владі (хабар адміністрації різного рівня), а інше безпосередньо витрачатися на округ».
«Якщо «вартість» округу перевалила в процесі кампанії за 2,5 мільйона, то кандидатові, який вклав більше, але відчуває, що не проходить, дешевше вкласти гроші в економічну боротьбу зі своїм конкурентом, – сказав у коментарі УНІАН Дмитро Джангіров. – Ну, наприклад, приходить успішніший кандидат в офіс свого підприємства (того самого, яке працює зокрема на передвиборні витрати кампанії), а там усі співробітники лежать лицем у підлогу, а податкова по сейфах лазить. Убити корову, яка годує кандидата, – найефективніше.
Скільки ж коштує кампанія, якщо спробувати її виграти, але не смітити грошима?
Денис Богуш
– Менше півмільйона доларів округ коштувати не може. Це якщо людина прийшла перемогти, а не відщипнути у когось голоси або розкрутитися, просунути якісь гасла, – вважає відомий політтехнолог Денис Богуш. – Об\’єктивно є витрати, без яких не обійтися: реклама, телебачення, газети, оплата за участь у комісіях, агітаційні матеріали. Ми об\’їжджали села в одному окрузі, там лише плата за бензин – це колосальні гроші. Різною є вартість на різних округах. У Донецьку на округах балотуватимуться по 20 осіб, причому місцеві. Включатимуть тему місцевого патріотизму і засіватимуть грошима. Дорогими будуть і київські округи.
Скільки при цьому коштує праця політконсультанта?
Є різні градації. Один вид оплати – зарплати окремих консультантів. Інший рівень – оплата всієї політичної команди, ніби кампанія «під ключ». Вважається, що 15% витрат від вартості кампанії – це послуги політичної команди. Окремий рядок витрат — соціологія.
Вартість однієї анкети в регіонах коштує приблизно 6-8 доларів, їх потрібно тисячу для одного опитування. (Уточнюємо: якщо це опитування по округу, а не всеукраїнський масштаб). Але якщо опитування робиться не кустарно (грамотно складений опитувальник плюс аналітична довідка керівника опитування), то ціна зростає. Далі, є ще така річ, як фокус-групи, їх теж потрібно провести декілька. Загалом, соціологічний супровід на недорогому окрузі обходиться самий мінімум – 15 тисяч доларів на місяць. Звичайно, витрати можуть здешевлюватися, якщо кандидат має в своєму розпорядженні організаційний і медіа-ресурс, якщо, наприклад, людей з його підприємств можна підключати до кампанії, якщо є безкоштовний доступ на телебачення.
Таким чином підсумовуючи і уточнюючи сказане політтехнологом, можна зробити такі групи «людських» витрат.
Робота команди політтехнологів.
«Зірки» (їх є декілька) коштують до двадцяти тисяч доларів на місяць. Щоб прийти до такої зарплати, потрібно мати в своєму багажі дві-три яскраві творчі знахідки для політсили загальноукраїнського масштабу і бути задіяним навіть і не в дуже успішних, але гучних проектах.
Не зірки, але фахівці гідного рівня коштують близько десять тисяч доларів на місяць.
Робота політтехнологів другого ешелону – зазвичай 5 тисяч доларів.
Дмитро Джангіров
Зараз на ринку з\’явилося багато молоді, яка проходить курси, майстер-класи під керівництвом досвідчених політтехнологів. Скоро проходитиме чемпіонат з політичного менеджменту «Politgame» з трансляцією на різних каналах, де досвідчені політкосультанти визначатимуть найкращу політтехнологічну команду. Навіщо досвідчені технологи ростять собі конкурентів? Дмитро Джангіров відповів на це запитання так: «Молодь все одно прорветься. То краще ми їх зараз висвятимо, щоб вони потім пам\’ятали, кому і чим вони зобов\’язані». Робота ось таких учорашніх слухачів курсів і студентів коштує 2-3 тисячі доларів на місяць. Втім, нерідко штаби в регіонах очолюють редактори місцевих газет, депутати місцевих рівнів. Їх оплата така ж.
Соціологічний супровід.
8-10 доларів США – вартість однієї анкети у центральних київських соціологічних структурах, що мають структури в регіонах.
У регіонах вартість анкети – 6-8 доларів, плюс фокус-групи.
Мінімум це 15 тисяч доларів на місяць.
І решта:
Далі йдуть витрати на рекламу, на агітаційні матеріали, на газети й телебачення, на агітаторів, на участь у комісіях (минулого року одна ніч роботи спостерігача коштувала 100 доларів США). На жаль, у нас поки немає інституту волонтерів. На жаль, цинізм політиків не сприяє тому, щоб люди погоджувалися працювати безкоштовно, заради свого майбутнього з міркувань довіри. Ті, хто поки не веде кампанію, але візьметься впритул через два-три місяці, платитимуть утричі дорожче. Тут вже й дорогі концерти на підтримку кандидата, і холодильники для дитячих садків, і дорогі вікторини-конкурси, приурочені до свят.
Серйозною можливістю здешевити кампанію є спроба викоренити крадіжку бюджету кандидата. Це завдання здається майже непідйомним. У 2002 році експерти оцінювали рівень крадіжки в межах кампаній в 60%. Але, щоб зробити кампанію «прозорою» хоч би для себе, потрібно спиратися на дуже перевірених, не заскочених на крадіжці людей і самостійно контролювати витрату коштів.
Якщо шляхом нехитрих математичних обчислень скласти суму роботи трьох недорогих політконсультантів (скажімо, протягом півроку), одного-двух журналістів, плюс соціологічний супровід, плюс послуги друкарні, папери, ролики й газети, можна вийти на заявлені півмільйона доларів. Ну, зрозуміло, це без вартості хабара адміністрації.
Яким треба бути переможцю?
Але необачно зводити перемогу на виборах до ефективності команди і якихось сум. Все-таки навіть у найпідліші часи були важливі особистий шарм, уміння спілкуватися і виступати, здатність бути (здаватися?) щирим, ну і як «подарунок» пасіонарність (здатність повести за собою) і правильне позиціонування. Як політично повинен ідентифікувати себе кандидат на виборах 2012?
Денис Богуш вважає, що для цієї кампанії буде характерне зіставлення по лінії «справжній — несправжній» (мається на увазі людина, яка реально опонує владі чи ні), а в західних областях «проросійський-проукраїнський».
Віктор Небоженко в коментарі УНІАН сказав, що на ці вибори всі йтимуть під маркою «незалежних». «Ніхто не захоче ототожнювати себе з владою, але помилково думати, що прив\’язка кандидата до опозиції може гарантовано працювати на популярність, – сказав у коментарі УНІАН Віктор Сергійович. – Проте, якщо КОД збережеться до початку виборів, якщо вони не почнуть масово реєструвати багатих «тушок», які здадуть їх першого ж тижня, то у єдиного кандидата від опозиції будуть непогані шанси. Але все ускладнюється тим, що не тільки опозиція, але й влада шукає популярних людей, які можуть пройти на мажоритарці. Підключаючи СБУ, мониторячи пресу, популярних кандидатів намагатиметься використовувати влада, обіцяючи підтримку на виборах в обмін на майбутній вступ до фракції влади з кодовою назвою «Україна заради майбутнього» або щось у цьому дусі.
Ще є питання про моральні якості кандидатів, яких політтехнологи приводять у політику. Адже якщо вірити засновникам вітчизняних шкіл, то політконсультанти — всесильні. Я запитала одного маститого київського політтехнолога, чи можливо таке, щоб уся корпорація політконсультантів відмовилася працювати з не гідними кандидатами у владу, відвертими негідниками. Скільки б ті не платили – і тоді це могло б вважатися чесним «моделюванням» політики, а не бізнесом із приведення у владу негідників. «Конфуцій сказав, що благородна людина не стане інструментом, – відповів він. – А робота політтехнолога припускає, що ти стаєш інструментарієм. Не треба будувати ілюзій. Вічні цінності ми залишаємо сім\’ї і близьким. Ця робота – публічний дім. Але в моєму випадку, це пристойний публічний дім, із обов\’язковим медоглядом, зі статутом (не гіршим, ніж у у швейцарських гвардійців, які завжди діяли в рамках контракту і не залишали поле бою, рятуючи часто-густо і кардиналів і монархів)».
Не бажаючи закінчувати матеріал приреченістю засновника «борделя», який у рамках контракту готовий на окрузі рятувати навіть негідника, хочу пригадати імпровізоване побажання Віктора Небоженка, висловлене авторові цих рядків: «Вибирайте самі. Не думайте, що ті кандидати, хто заявляє себе, як опозиція, це опозиція. Вибирайте свідомо. Якщо ця людина висить на всіх біг-бордах округу – він представник влади. Якщо він критикує Президента, але дарує подарунки губернаторові або главі місцевої адміністрації – він представник влади. Якщо його бізнес процвітає, а він говорить, що він опозиція, він – не опозиція. Якщо на нього не тиснуть і проти нього не воюють, він — не опозиція. Народ завжди умів у всьому розбиратися».
Лана Самохвалова
peredplata
