В Україні та в Ізраїлі досить бурхливо відреагували на новий закон, прийнятий польським Сеймом 26 січня 2018 року. У ньому забороняється \”пропаганда бандерівської ідеології\” й вводиться кримінальна відповідальність для тих, хто заперечує \”злочини українських націоналістів й українських формувань, що співпрацювали з ІІІ Рейхом\”. Крім того, фактично заперечується участь поляків у Голокості під час Другої світової війни.
Чому польські політики акцентують саме українсько-польське протистояння часів Другої світової війни?
Друга світова війна завершилася ще 1945 року, переважна більшість наших сучасників народилася вже після неї. Звідки ж таке бажання у польських політиків весь час повертатися до історичних подій, відділених від нас багатьма десятиріччями? А головна причина полягає у тому, що у цих політиків все менше позитивних здобутків у сучасному житті. Після краху комуністичної влади Польща зробила сильний ривок уперед у багатьох сферах життя. Країна добилася серйозних економічних успіхів, змогла увійти до ЄС і НАТО, стати привабливою для трудових емігрантів з сусідніх постсовєтських країн. Проте цей рух поступово почав гальмуватися.
Для якісних ривків уперед необхідні постійні рішучі дії влади, засновані на нових ідеях і забезпечені активністю провідних соціальних верств. А у Польщі помітним стало самозаспокоєння, яке веде лише до гальмування руху вперед, яке згодом загрожує гниттям. Щоб відволікти простих поляків від масового невдоволення таким станом речей, влада вдається до перевіреного методу: починає роздмухувати трагічні проблеми минулого, переключаючи увагу суспільства на них.
А ХХ століття було наповнене такими подіями, і польський народ поніс дуже важкі втрати. Найбільші – через розв\’язану гітлерівцями війну і окупацію, жертвами яких стали мільйони громадян Польщі різного етнічного походження. Сотні тисяч етнічних поляків були у 30-40-і рр. також фізично знищені або репресовані в СССР. Але сучасні польські політики акцентують не ці найбільші трагедії свого народу, а криваву \”Волинську різанину 1943 року\”, точну кількість загиблих у якій підрахувати неможливо. По суті, тоді відбувалися масові взаємні убивства українців і поляків, значною мірою спровоковані спецслужбами тоталітарних держав. Але відповідальність за них нинішні польські законодавці повністю покладають лише на УПА і бандерівську ОУН, хоча чимало невинної крові пролило й польське озброєне підпілля.
Чому ж найстрашнішим ворогом польського народу нинішня влада цієї країни робить саме українських націоналістів? А тому, що вважає – з боку України, значно послабленої клептократичним правлінням власних нездар-політиканів та російською агресією не отримає гідної протидії. Не варто забувати й про великі суми нафтодоларів, якими кремлівський \”напів-цар, напів-Берія\” намагається схилити на свій бік політиків різних держав. А історичний досвід неодноразово засвідчував: конфлікт між українцями і поляками обов\’язково підсилює Москву, дає їй можливість використовувати надлишково емоційних сусідів у власних інтересах.
Негативні наслідки нового закону для Польщі не забаряться
Глава українського Інституту національної пам\’яті Володимир В\’ятрович відразу після прийняття польським Сеймом нового закону попередив: цей акт більше зашкодить Польщі, ніж Україні. Адже зроблено \”крок до згортання свободи слова та введення партійної цензури\”. Якщо польський Сенат схвалить цей закон і той невдовзі вступить у силу, під забороною можуть опинитися навіть твори таких відомих поляків як Єжи Гедройц і Яцек Куронь. Адже вони не вважали УПА злочинною організацією, а об\’єктивно писали про боротьбу її вояків за незалежність України.
У новому польському законі вводиться також сувора відповідальність за вживання словосполучення \”польські табори смерті\”. Парламентарі вважають, що на території Польщі під час війни діяли гітлерівські табори смерті, які \”польськими\” називати не можна. Натомість багато євреїв з цим не погоджуються, підкреслюючи відповідальність за участь у Голокості тих поляків, які вбивали і грабували євреїв, або видавали їх німцям за гроші, одяг, продукти харчування. Депутат Кнесету Яір Лапід сказав: \”сотні тисяч євреїв були убиті, не зустрічаючи німецького солдата\”. А лідер парламентської опозиції Ізраїлю Іцхак Герцог закликав відкликати посла своєї держави з Варшави.
Єврейські громади різних країн також починають висловлювати різку критику нового польського закону. Історики Голокосту наводять жахливі факти участі рядових поляків у вбивствах невинних людей. Одночасно, заради об\’єктивності, згадуються і тисячі поляків, котрі рятували євреїв, ризикуючи власним життям. При цьому не замовчується, що деякі \”праведники миру\” робили це не з ідеалістичних міркувань, а за чималу плату…
Таке траплялося не лише у поляків, а і у інших народів. Були і справжні праведники, були і негідники – як всюди. Фахівці-історики різних країн підкреслюють, що без масової участі місцевого населення у знищенні євреїв гітлерівцям не вдалося б убити стільки, скільки вони вбили. Наприклад, фіни і болгари своїх євреїв не видавали нацистам, зберігши їм життя. А піддані короля Данії масово переправляли морем своїх євреїв в нейтральну Швецію, чим також врятували їх. Одночасно у єврейських гетто окупованих країн діяли \”єврейські ради\” і \”єврейська поліція\”, члени яких допомагали гітлерівцям тримати своїх одноплемінників у покорі й відправляти їх у табори смерті. Сучасні покоління повинні знати всю правду, щоб не повторювати жахи минулого. Але закони, подібні до недавно прийнятого польським Сеймом, заважають доносити правду до наших сучасників.
Які висновки варто зробити українцям?
Увага суспільства повинна бути сконцентрована на вирішенні сучасних проблем, а не відволікатися на безперервне копирсання у проблемах минулого, які ми не можемо змінити – вони вже відбулися. Аби не заганяти свою країну в міжнародну ізоляцію, не варто на законодавчому рівні ідеалізувати свій народ, наївно замовчувати темні сторінки власної історії. Не скажемо про них ми, обов\’язково скажуть інші, причому у вкрай несприятливій для нас інтерпретації. Щоб ефективно засуджувати чужі злочини, необхідно визнати злочини, вчинені власними співгромадянами. І в жодному випадку не узагальнювати злочинну діяльність окремих осіб або груп людей, звинувачуючи у ній цілий народ.
Пам\’ятаймо: почуття вини у нас намагаються викликати ті, хто намагається маніпулювати нами у власних інтересах. Тому історію необхідно залишати професійним історикам, а самим братися за нагальні справи сьогодення. Професіонали ж мають спільно досліджувати найбільш дискусійні питання минулого, щоб чітко встановити міру відповідальності кожної із сторін за злочини, вчинені у минулому. І не забуваймо, що ідеальних людей немає, й ніколи не було. Нерідко задля шляхетної мети обиралися негідні засоби. Більшість держав народжувалася у крові й страшних муках. Як правило, \”отці нації\” вимушені були робити речі, несумісні з високою мораллю. Але оцінювати їхній внесок у побудову держави необхідно з врахуванням всіх факторів і особливостей тогочасної ситуації. Історію не слід політизувати – невеликий тактичний виграш тут обов\’язково повертається важкою стратегічною поразкою.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
