Про соборність. Нині багато будуть говорити про єдність. Українці загалом багато говорять і навіть співають (“Боже, нам єдність подай”) про неї. Навіть Володимир Зеленський та інші представники нової влади пояснюють свої дії бажанням об‘єднати українців.
Звісно, це важливо. Але ще важливіше розуміти, заради чого, а відтак – довкола чого і з ким слід єднатися.
Зеленський оголосив, що прагне об‘єднати якомога більше громадян України, тому апелює до того, що їх найбільше єднає – радянського минулого. Демографічно більшість українців нині – народжені в часи СРСР. І незалежно від ставлення до совєтської імперії – це їх спільність. Саме на ній намагається будувати єдність Зеленський.
Він розуміє, що возвеличення совєтських героїв відкине від нього частину українців, навіть народжених в СРСР. Тому апелює до побутового рівня: “шпроти/олів’є”, совєтських спортсменів та акторів – вони неконфліктні (навіть антисовєтчики вболівали за “Динамо”).
Але що дає таке єднання?
Чи здатне воно мобілізувати на захист держави? Ні, бо ті самі “ціннності шпроти/олів‘є” актуальні в Росії. А як можна боротися із “своїми”?
Чи здатне мобілізувати для суттєвих реформ в країні? Ні! Бо актуалізує ностальгію за “щасливим” совєтським минулим, за “ковбасою по 2,20”.
СОБОРНІСТЬ – ЦЕ НЕ ПРОСТО ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ, А ЇХ ОБ’ЄДНАННЯ ДОВКОЛА ПОБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗА ФОРМОЮ (КОРДОНИ) І ЗМІСТОМ (КУЛЬТУРА) ДЕРЖАВИ.
Намагаючись здійснити таке єднання мусимо усвідомити, що не всі громадяни нашої країни його сприймають.
Чи маємо ми, реалізуючи цю ідею, враховувати думку тих, хто засадничо проти неї?
Спроба найти спільність з таким поглядами призведе до сповільнення, а то й краху реалізації ідеї.
Тому не маємо боятися єднання довкола “конфліктних” героїв. Адже саме в конфліктах народжується свобода поневолених.
З Днем соборності!
Ми відновимо її за формою (кордони), якщо не здамо змісту (культури).
Володимир В’ятрович
історик, народний депутат України (“Європейська солідарність”)
peredplata
