Щоразу вони проїжджають туди й звідти понад три тисячі кілометрів. І так вже другий рік поспіль.
Хоча би один раз на місяць їхній мікроавтобус доїжджає до кінцевих блокпостів українських військових, котрі несуть службу на Луганщині – у відомій вже , здається, всьому світу Станиці Луганській. Це буквально у кількох сотнях метрів від ворогів. Від них їх відділяє вузенька річечка – Сіверський Донець, далі – окупована територія.
Аби читачеві було зрозуміло, наскільки тут небезпечно, ось лише один епізод: коли волонтери громадської організації «Гідність Буковини» доїжджають до певного пункту , то хлопці з восьмої бригади (а саме до них і їдуть активісти) вже чекають, аби, що називається, запакувати їх у бронежилети й каски. Адже ворог може проявити себе у найнесподіваніший момент.
Зазвичай тих, хто їде найчастіше, – четверо – Олег Шемуня, Анатолій Гуцул, Денис Богдан, Сергій Душкевич. У мирному житті всі вони – зайняті люди, кожен має свою власну справу, сімейні й родинні обов’язки. Але не їхати до військових з допомогою просто не можуть. Сьогодні вже важко порахувати, скільки разів доїжджали до передової.
«Наша перша поїздка була до Лисичанська, – пригадує Олег Шемуня. – Потім був Слов’янськ, Северодонецьк. Там стояли наші хлопці, у тому числі й ті, хто пройшов Майдан. Були без касок, бронежилетів, елементарних речей. Їжі не вистачало, спати не було де і на чому ».
«Так, сьогодні ситуація дещо інша, – додає до розмови Анатолій Гуцул. – У плані забезпечення бійцям стало легше: є захисна амуніція – бронежилети, каски. Але бракує найнеобхіднішого: засобів гігієни, миючих засобів, спідньої білизни. Все це ми везли й цього разу. А ще продукти харчування: картоплю, овочі, фрукти, сало, хліб, каву, чай, цигарки, солодощі. Машину вдалося запакувати повністю. Допомогу збираємо вже за звичною схемою: від родичів, друзів, знайомих, а потім від друзів наших друзів, знайомих наших знайомих. В складчину збирають і кошти на пальне. І якщо волонтери кажуть, що ресурси вичерпуються, то це правда. Збирати допомогу для захисників стає важче. Але варіантів у нас нема жодних: треба допомагати. Тепер доволі часто нас починають запитувати, чого, мовляв, їдете, у них все є. Тоді у мене виникає спонтанне бажання взяти з собою у поїздку тих, хто каже, що у військових все є, аби вони насправді побачили, чи це так».
«Санько для Санька»
Військові надзвичайно цінують навіть найменшу допомогу. Чиясь небайдужість й безкорисливість допомагає їм вистояти на передовій. Але є й те, що дарує їм краплину радості. Це – дитячі листи й малюнки – барвисті, наївні, зворушливі. Вони у солдатських землянках біля іконок і листків зі словами молитов, учетверо складені у нагрудній кишені солдатів між фотографіями рідних і близьких.
Щоразу на передову їх везуть і активісти «Гідності Буковини» і щоразу на звороті дитячих життєстверджуючих послань є позначка «ДНЗ №47»
Вихованці цього дитячого садка з Чернівців під керівництвом своїх наставників намалювали для захисників вже не одне таке послання. Адресати для них знаходяться швидко. Ось і цього разу один із малюнків з великими друкованими літерами, виведеними непевною дитячою рукою , – «від Саньки» потрапив до рук Санька-старшого. Боєць на ім’я Олександр пожартував, що юний художник-тезка невипадково підписав листівку, ніби знав кому має дістатися. Дарунки на передову передають і батьки малюків. Їх допомагає збирати колектив садочка.
На знак вдячності бійці передали з фронту синьо-жовтий стяг з підписами воїнів. Тепер ця реліквія зберігається в кімнаті-музеї на найпочеснішому місці. А діти й далі творять малюнки, аби знову передати на передову зі щемливими написами: «Повертайтеся живими».
peredplata
