При відділі «А» НКВС по Чернівецькій області існувала законспірована спецгрупа, яка розстрілювала буковинців у Внутрішній тюрмі НКВС

Матеріал дослідника історії Буковини Миколи Рубанця, який нині є директором Державного архіву Чернівецької області,  вперше побачив світ ще 27.04.2017 року. Приблизно за місяць до Дня пам’яті жертв політичних репресій, який відзначають щороку третьої неділі травня

 
З того часу минуло шість років, проте тема досі залишається актуальною. Тільки після початку нової, активної фази російсько-української війни, громадянське суспільство нарешті почало краще усвідомлювати наскільки давніми є витоки російської ненависті до всього українського. І як важливо для усіх нас знати, що зараз відбувається в окупованих росіянами чатинах України. 
 
Зважаючи на актуальність дослідження, а також значний суспільний резонанс публікації, редакція BukNews ще раз оприлюднює дане дослідження історика Миколи Рубанця.   
 
 
При відділі «А» НКВС по Чернівецькій області існувала законспірована спецгрупа, яка розстрілювала буковинців у Внутрішній тюрмі НКВС 
 
До сьогодні страшним мороком оповиті розповіді про катування та розстріли буковинців у 40-х – початку 50-х років минулого століття у застінках НКВС. Одиниці залишилися у живих з тих, кому волею долі вдалося вижити та що-небудь донести до суспільства. Така інформація з тих стін ніколи не виходила і зберігалася «під сімома замками». Донині сотні, а то й тисячі буковинців намагаються віднайти будь-які відомості про своїх рідних та близьких, знищених у той час. Але правда, як кажуть, рано чи пізно спливає. 

Не так давно за підказки одного із колишніх працівників КДБ мені вдалося віднайти в Архіві Служби безпеки України в Чернівецькій області архівну справу 1 спецвідділу УМВС по Чернівецькій області на засуджених по першій категорії у 1945 та інших роках №9053. Доводжу до краян, що справа розсекречена ще на початку 2011 року і доступна для досліджень та іншої пошукової роботи. Вона складається з шести томів. Особливо цікавим для мене виявився четвертий том «Дело с документами и перепиской по спецрасходам в связи с приведением в исполнение приговоров судебных органов к ВМН (высшей мере наказания – авт.) за 1945-1952 гг.» 

Спецгрупа смерті, або хто розстрілював буковинців

З`ясовується, при відділі «А» НКВС по Чернівецькій області існувала законспірована спецгрупа, яка розстрілювала засуджених до вищої міри покарання. Керував нею начальник відділу «А» НКВС по Чернівецькій області капітан Мальцев Парфеній Маркович, який напряму підпорядковувався начальнику НКВС та вищому керівництву з Києва. Група складалася з 6 осіб. До її складу входили:

1. Трапіцин Григорій Олексійович, 1900 р.н., уродженець с.Баричі Куменського району Кіровської області, член Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) – ВКП(б) з 1926 року, в НКВД з 1926 року, начальник комендантського відділення, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1937 року;
2. Бєляєв Федір Олександрович, 1912 р.н., уродженець с.Леоново Чебсарского району Вологодської області, кандидат у члени ВКП(б) з 1942 року, в НКВД з 1942 року, помічник коменданта, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1942 року;
3. Васільєв Михайло Васильович, 1913 р.н., с. Ручьї, Ашевського району Калінінської області, член ВЛКСМ з 1939 року, в НКВД з 1937 року, черговий бюро пропусків, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1944 року;
4. Сметанін Михайло Іванович, 1914 р.н., уродженець с. Марі Малмиж Малмижського району Кіровської області, член ВЛКСМ з 1938 року, в НКВД з 1938 року, старший по корпусу, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1942 року;
5. Степанов Павло Іванович, 1900 р.н., уродженець с. Долгая Єткульського району Челябінської області, член ВКП(б) з 1930 року, в НКВД з 1939 року, старший вахтер, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1939 року;
6. Михайлов Микола Кузьміч, 1910 р.н., уродженець м.Куйбишевск Амурського Краю ДСК, кандидат у члени ВКП(б) з 1943 року, в НКВД з 1930 року, шофер, був задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1930 по 1934 роки.

Спецгрупа смерті, або хто розстрілював буковинців

Для виконання «роботи» учасники спецгрупи забезпечувалися посиленим харчуванням з розрахунку 50 рублів на одного учасника групи в одну операцію. Періодично винагороджувалися – двічі на рік – до 1 травня та жовтневих урочистостей їм виплачувалося по місячному окладу. 

Місце захоронення трупів охороняв спеціально призначений для цього чоловік, котрий там постійно і проживав. Йому щомісячно виплачувалася винагорода у сумі 300 рублів за копання ям та охорону території, з початку 50-х ця сума була зменшена до 100 рублів. На жаль, у справі відсутні дані на цю особу, що, можливо, давало б якісь орієнтування для подальшого встановлення місць захоронень. 

Розстріли проводилися у Внутрішній тюрмі НКВС по Чернівецькій області. Для цього тут були відповідно обладнані дві підвальні кімнати. Сюди доставлялися також в’язні, засуджені до вищої міри покарання з 1 та 2 тюрем м.Чернівці. Відповідно до керівних рекомендацій з центру, зокрема, директиви №А/С/22587 від 17.10.1945 року, підписаної начальником відділу «А» НКГБ УРСР підполковником Подобєдовим, з 1946 року «в связи с сокращением количества исполняемых приговоров» розстріли проводилися двічі на місяць. 

Спецгрупа смерті, або хто розстрілював буковинців

Однак із документів видно, що фінансування вказаних «робіт» збільшувалося. Зокрема, у 1945 році на спецроботи (розстріли) було виділено 16500 рублів, з яких 10 000 – на харчування, а 6500 рублів – на періодичні винагороди спецгрупи. У 1946 році НКВС по Чернівецькій області складено та подано до вищих інстанцій кошторис на 20 350 рублів, а у 1947 році – на 18750 рублів, проте з центру їх збільшили до 23 950 та 23730 рублів відповідно. І тільки з 1951 року асигнування на роботу спецгрупи зменшилися до 17280 рублів. У 1952 році вже виділялося 6470 рублів, а у 1953 році – 8890, при цьому у фінансовому документі за останній рік вказується, що кошти виділені у1952 році повністю використані не були. 

Аналізуючи матеріали даної справи, а також враховуючи відомості про те, що у 1951 році відбулося останнє масове виселення сімей т.зв. куркулів, а у 1952 році припинила своє існування остання боївка Буковинського окружного проводу ОУН, можна дійти висновку, що спецгрупа припинила подальше функціонування із придушенням у цей період у краї активного організованого, в т.ч. збройного опору буковинців радянській владі. 

Хотілося б зазначити, що матеріали справи потребують подальшого дослідження, адже тут є відомості на осіб (в т.ч. щодо їх національної приналежності, соціального стану, політичних переконань та ін.), розстріляних спецгрупою у вказаний період та висунених їм звинувачень.

Микола Рубанець,
полковник запасу, історик,
голова обласної організації «Спілки офіцерів України»

 
Джерело: http://www.chas.cv.ua/
 
 
ДОВІДКА Чернівецької обласної ради: 
 
 
Цього року 21 травня в Україні вшановують пам‘ять жертв політичних репресій.
 
Політичні репресії в Україні розпочалися з першої спроби встановлення радянської влади – на початку 1918 року. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Найстрашнішим для України став «Великий терор» 1937-1938 років. Це було цілеспрямоване знищення української нації – інтелігенції, військовиків, політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше – селянства.
 
За період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття більшовицько-комуністичним режимом в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% – українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже три мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.
 
Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
 
Сучасна Росія є правонаступником СРСР. Її диктатор Путін продовжує злочинну політику свого попередника Сталіна, ведучи проти України геноцидальну війну. Російські окупанти застосовують сталінські методи на тимчасово окупованих територіях щодо цивільного населення та щодо українських воїнів-військовополонених (розстріли, поміщення до концтаборів, катування голодом, енкаведистські тортури тощо).
 
Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
 
Сьогодні День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення.
 
Тож схилімо голови в скорботі та вшануймо пам’ять усіх невинно вбитих і закатованих…

peredplata