…Це коли їдеш додому, годину стоїш у формі з піднятою рукою на трасі – і ніхто не зупиняється. А ти в цей час думаєш, чи варто далі воювати або нехай ці люди побачать, що таке війна…
Підвезіть солдата по дорозі…
Ледь іде з наплічником старим..
Він втомився. Вже іти не в змозі..
А в душі пече війни екстрим.
І, напевне, душно йому в берцях.
Не зважає… уже звично так.
Він іде, і б’ється його серце..
В нім війна залишила свій знак..
Ордени спітніли у долонях..
Їх ховає, ніби оберіг…
Молодий ще – сивина на скронях..
Він зробив усе для нас, що зміг..
Не питайте ви його нічого.
Хай кровава рана не ятрить..
Просто прошу: підвезіть солдата.
Він з війни… Додому він спішить.
Автор Світлана Дубницька
peredplata
