Про мобілізацію, про те, як деякі поранені воїни, повертаючись додому «перестають бути героями», як кажуть самі. Бо змушені звертатись до здорових чоловіків на вулицях, щоб нагадати, що триває війна і необхідно захищати країну.
Про враження від побаченого і почутого протягом кількох днів.
Неділя. Питаю в чергових з міського ТЦК, чи переведені з частин, бо раніше їх не зустрічала. Так, нещодавно – з механізованої і гірсько-штурмової бригад. В одного поранення, інший втратив здоров’я. Цікавлюсь, чи долучаються до оповіщення. Так, вручають повістки і кажуть почуваються при цьому кепсько.
«Коли були там, нас вважали «героями, потрібними», а зараз морально важко, – каже один. – Бачити як від тебе сахаються, чути, що війна не для всіх. Знати як зараз хлопцям на передку… то краще назад на фронт, чесно».
Далі чую від іншого історію, про те, як військовий ТЦК, який в бою втратив руку також час від часу залучається до оповіщення. Намагаючись уявити, як він почувається і, розумію, наскільки паскудно це все… Коли одні віддають занадто багато, а інші – не зробили нічого.
Пригадую сотні коментарів, виступів блохерів про те, що повістки повинні вручати виключно поранені і жінки… і тоді вони їх візьмуть. І ось він, той час, настав! До ТЦК прибувають сотні воїнів, які більше не здатні проходити службу в бойових частинах. Їх ставатиме дедалі більше. То де ж черги з тих, хто чекав запрошення з рук пораненого?
Колега, який отримав кілька важких контузії і дивом залишився живим, розповів, що вперше вчора вручав повістки. В групі з вояком також з контузією. Каже, завтра, вперше на оповіщення піде його товариш, який отримав важке поранення у складі десантно-штурмової бригади.
І цього ж дня, наче вишня на торті – натрапляю на маразматичний допис, де автор зневажливо називає хлопців з ТЦК «військоматними героями» та дає «геніальні» поради як проводити мобілізацію (!). Сам «герой» не воює, як і його родичі. Він недоторканий щодо війни. Каже вмотивованих і так дуже багато, просто їм завжди щось заважає прийти до ТЦК.
Перед очима мимоволі постає картинка – юнак з ампутованою кінцівкою стоїть перед ухилянтом і слухає, як той розповідає, що воювати мають лише ті, хто хоче, хто «для війни», що він піде лише після депутатів… можливо.
Так ось… щодо ставлення до наших військових. Моя думка – якщо людина не на боці воїна, який повернувся з фронту, який закликає інших також виконати свій обов’язок, а натомість публічно ганьбить військових і виправдовує тих, хто порушує закон – така людина працює на ворога. Свідомо або від браку розуму.
Перед тим, як критикувати військових, такій людині варто спитати в себе, що вона зробила для перемоги. І зробити зрештою хоч щось. Як варіант, зібрати “вмотивованих”, очолити їх і прийти в ТЦК. А як не влаштовує ТЦК – то напряму в частину.
P.S. Вкотре. ТЦК комплектують військові частини. Від чисельності особового складу в частинах залежить обороноздатність. Від обороноздатності – хід війни. Все просто.
Тетяна Попович
peredplata
