На всіх землян – одне сонце, один місяць, одне небо, і ніхто не додумався їх ділити окрім землі. Хоча й небо уже ділять на повітряні простори країн. За землю, на якій живемо, споконвіків точаться кровопролитні війни. То ж кожна нація виборює своє право на місцеперебування під єдиним сонцем і вічним небом. І досі на планеті сильніші країни – агресорки живуть за звіриними законами, поглинаючи слабші країни.
Україну теж прагли знищити багато завойовників, країну, яка дала світові зачатки людської цивілізації (колесо, плуг, свердло), мову Санскрит, яка стала основою для більше ніж сто тридцять європейських мов. Та ми – дуже древня нація, якій за двадцять сім тисяч років (час, коли на берегах Дніпра почав формуватися Санскрит). А сім тисяч років тому ми стали сонцепоклонниками, про що проголосили у місті Звягель ( із Санскриту: звя – свято і гель – Сонце. Разом: свято Сонця). Та за часів Катерини ІІ місто було перейменовано у Новоград Волинський. А Україна сім тисяч років тому уже називалася Могутньою Країною Людей Сонця. Тоді вже ми мали свою писемність і мову. Наші Веди писані Санскритом і відвезені до Індії волхвами, щоб зберегти від нападників. Індія у перекладі з Санскриту означає народження такої самої (як Україна). Українці – мудра нація, яка дійшла з глибини тисячоліть, про що свідчить і Велесова Книга, яку москалота прагне знівечити, оголосивши її підробкою. Про це недавно була передача на телеканалі Мега. Наші вороги бояться Велесової Книги, бо в ній ідеться про те, якими ми були шість тисяч років тому, як чинили опір нападникам, в тому числі й ефталідам (походять з Китаю, Монголії та північних земель тоді ще неіснуючої Росії). Вони дійшли і до Карпатських гір і осіли там, і отримали назву угорці (від угорники – ті, що пішли в гори). Отже нині ми їх знаємо як угорців, країну Угорщину. Дивно що вони, посівши наші споконвічні землі, ще сміють виступати проти нас. Генетичний код їх прабатьківщини є неабияким підгрунтям для дружби з Путіним. Чи не пообіцяв їм той Закарпаття в кінці війни? Та ніколи не станеться по – їхньому. Українці – ще й особлива нація, яка перед лицем небезпеки уміє згуртуватися. Тому і сила наша в єдності.
З погляду сьогодення ми зробили багато помилок через нашу терпимість і доброту і дали місце і можливість корупції, яку десятиліттями прийдеться викорінювати. Це найбільша проблема тилу. Обирали до влади лжепатріотів через свою довірливість і ворогів України – москалів, з їхніми прислужниками. Наші місцеві царьки у них вчаться красти і брехати. Гріхів маємо так багато, що страшно і подумати. А хто допустив до такого? Молодь не сліпа і все це бачить та робить певні висновки. І це недивно, бо кожні сорок років відбувається переоцінка цінностей. Уже не ті часи, коли захисники недержавної України, носячи її в серці, воліли вмерти аби мати свою державу, ніж віддавати її до рук чужинців. Тепер життя стало найвищою цінністю. У цю страшну війну, якої досі не бачив світ, ми маємо двох ворогів: зовнішнього – рашистів і внутрішнього – корупцію з її схемами. Нашим внутрішнім ворогам війна – наче мати рідна і їхні найкращі часи: кради, бреши і нічого не бійся бо скрізь свої люди.
Та ще й секта розправила плечі, уже й не секта а якесь бандформування, що вводять людей в оману, щоб забрати у вірян гроші, машини, квартири. Не буду зупинятися на їх злочинах, про які мені розповідають люди. Я раджу їм звертатися в поліцію, прокуратуру, адміністрацію. Бо що я, людина-інвалід, можу зробити? А вони мені: – «Ви що? Сьогодні народилися? Не знаєте хто там сидить? Ви ж письменниця. Напишіть книгу про все це, щоби знав світ, що у нас твориться насправді.
- О, тоді нас не приймуть ні в ЄС, ні в НАТО. Ви ж бачите: нам уже перестають допомогати.
Байдужий прочитає і скаже: «Що ти, бабо, верзеш? У нас іде війна і тепер не до тилу з його проблемами»
Їм невтямки, що в усі часи людина має залишатися людиною, а кожен державний орган повинен працювати чесно і злагоджено, щоби прискорити нашу перемогу. Як на мене, злочинні дії посадовців у час війни мали би прирівнюватися до держзради. Вони вбивають у людей віру у справедливість. За кордон жене українців не лише війна а й корупція (внутрішній воріг) – убита надія на справедливість. І хто його знає, чи повернуться вони додому. А це справа державної ваги. Задумайтесь, державники, задумаймось усі небайдужі, бо є над чим.
Слава Україні! Слава героям!
Надія Кибич, письменниця
Української Асоціації Письменників.
м. Вижниця, Буковина
peredplata
