Упродовж року з дня набрання чинності закону «Про медіа» друковані медіа, що працювали на той момент на підставі свідоцтва про реєстрацію друкованого засобу масової інформації, мали пройти безплатну реєстрацію в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення. Після вичерпання цього строку свідоцтва про реєстрацію друкованих засобів масової інформації втрачають чинність.
Відповідно до закону «Про медіа» дві великі державні газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр», яким вдалося вийти з-під роздержавлення у 2015 році, мають перетворитися на офіційні друковані видання. З квітня вони припинять свою роботу як повноцінні медіа.
Згідно з законом, «офіційними друкованими виданнями є видання Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, що видаються з метою офіційного опублікування нормативно-правових актів, рішень цих органів та інформації, обов’язковість опублікування якої передбачено законодавством, та під час підготовки яких не використовується творча праця журналістів. Офіційні друковані видання забезпечують доведення до відома громадськості законів України та інших нормативно-правових актів». У них забороняється розміщувати рекламу або будь-яку іншу інформацію, обов’язковість опублікування якої не передбачено законодавством.
Виконувач обов’язків директора «Голосу України» Сергій Демський розповів «Детектору медіа» про процес припинення роботи парламентської газети як медіа і перетворення її на офіційне друковане видання.
Газета виходить із 1 січня 1991 року п’ять разів на тиждень із вівторка по суботу. Найбільший наклад в її історії був 800 тисяч, зараз — 3,6 тисячі. Попри реформу та війну, в Україні все одно залишилися шанувальники газети, які її передплатили на весь 2024 рік. Як вони сприймуть її перетворення на офіційне друковане видання, пан Демський не знає.
З квітня 2024 року в редакції газети не залишиться жодного творчого працівника, вони будуть скорочені. Тому що тепер при підготовці матеріалів не можна буде використовувати творчу працю журналістів. Припинить свою роботу і профспілка колективу.
Понад 20 років газету очолював Анатолій Горлов, який помер у січні 2023 року.
— Пане Сергію, чи правда, що газета «Голос України» після 31 березня 2024 року перестане існувати як медіа?
— Так. Після набрання чинності закону «Про медіа» газета «Голос України» частково стала й офіційним друкованим виданням. Легітимність публікації законів була чітко прив’язана до публікації саме в офіційному друкованому виданні. Газета «Голос України» до 31 березня 2024 року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію видається як друковане медіа, а також як офіційне друковане видання. Наприклад, візьміть сьогоднішній номер газети, де надрукований закон. Ви побачите тут кольорові шпальти «Голосу України» — це медіа, де є журналістські матеріали, а далі чорно-білі — це офіційне друковане видання.
Після набрання чинності закону «Про медіа» фактично відразу треба було видавати офіційне друковане видання. Інакше виникло б питання про легітимність публікації законів. Нагадаю, в ст.139 закону «Про Регламент Верховної Ради України» йдеться, що «підписані Президентом України закони публікуються в газеті “Голос України” та у “Відомостях Верховної Ради України”, а також розміщуються на офіційному вебсайті Верховної Ради. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих офіційних друкованих виданнях є офіційним оприлюдненням».
Наш новий статут затвердили торік 30 березня. Його необхідно було оновити, бо попередній був 2011 року та багато в чому застарів.
— Тобто з квітня «Голос України» як медіа перестане існувати, залишиться як офіційне друковане видання?
— До кінця березня «Голос України» буде і медіа, і офіційне друковане видання. У перехідних положеннях закону «Про медіа» зазначено, що свідоцтво про державну реєстрацію діє протягом одного року з дня набрання чинності закону про медіа. Тобто останній день чинності нашого свідоцтва — 31 березня 2024 року. Відповідно, після 31 березня редакція газети не може випускати друковане медіа без державної реєстрації. А отримати її ми не зможемо, оскільки ми маємо стати офіційним друкованим виданням. Згідно з законом «Про медіа», органи державної влади не можуть бути засновниками друкованого медіа. Оскільки у нас засновник Верховна Рада, то відповідним чином ця норма напряму стосується газети «Голос України».
З 31 березня ми будемо випускати лише офіційне друковане видання. В законах України є норми, які передбачають обов’язкову публікацію певної інформації. У нас таких 27 нормативних актів, які передбачають обов’язкову публікацію інформації в офіційних друкованих виданнях, зокрема й у газеті «Голос України». Спектр такої інформації дуже широкий. Це не тільки закони та постанови, а й різні рішення, які стосуються виборів, конкурсів, рішень судів, постанов Кабміну тощо.
— А що буде з редакцією?
— Редакція газети залишається, але значна частина посад буде скорочена, оскільки газета переходить на друк інформації, обов’язковість опублікування якої передбачено законодавством і під час підготовки якої не використовується творча праця журналістів. Отже, всі посади творчих працівників (журналістські) будуть скорочені. З квітня ми не будемо писати про події в Україні та за кордоном, тобто творчих матеріалів у газеті не буде. Фактично залишається персонал, який здійснював організаційно-технічну підготовку газети до друку.
— Скільки у вас у колективі працівників?
— Зараз за штатом нас 92, тих, хто працює, — 80, до звільнення готуються 43 людини. Будуть мінятися умови праці, тривалість відпустки, можливо розміри заробітних плат. Це питання наразі ще розв’язують.
— А скільки журналістів?
— Зараз 58.
— А решта просто перепрофілюється?
— Решта перейде на інші посади.
— А існує реєстрація офіційного друкованого видання?
— Ні, офіційне друковане видання не реєструється. Взагалі поняття офіційного друкованого видання мало врегульоване. Окрім кількох рядків у законах, більше нічого немає. Установи, державні органи мають право видавати офіційні друковані видання. І все. Яким чином вони мають це робити, не прописано в законодавстві. Тобто кожний державний орган із цим має визначатися самостійно.
— Як ви вважаєте, чи варто реєструвати офіційні друковані видання?
— Ну, щонайменше треба якось нормувати роботу офіційних друкованих видань.
— Ви продовжуватимете керувати підприємством і редакцією?
— Керувати підприємством має директор, питання призначення на посаду якого, після внесення змін до статуту нашого підприємства, розв’язуватиме субʼєкт управління — Управління справами Апарату Верховної Ради України. Обовʼязково будуть структурні зміни, можливо протягом цього року це відбуватиметься не один раз.
— Багаторічний керівник «Голосу України» Анатолій Горлов поєднував посади й директора, й головного редактора?
— Ні. За часів керівництва Анатолія Федоровича не було посади директора. Горлов був головним редактором. На жаль, 3 січня 2023 року він помер. З 13 січня 23-го мене призначили виконувачем обов’язків головного редактора. В кінці березня минулого року нам затвердили новий статут, де записали, що керівник — це директор, який одночасно є головним редактором. До грудня я вважався в.о. головного редактора, а з грудня вже в.о. директора.
Відповідно до чинного статуту, керує державним підприємством директор, який призначається і звільняється розпорядженням голови Верховної Ради. Раніше, до 31 березня, в статуті було передбачено, що головний редактор призначається і звільняється Верховною Радою. Це прибрали, і оскільки суб’єктом управління є Управління справами апарату Верховної Ради, то саме за поданням керівника Управління справами до голови Верховної Ради пропонується кандидатура — і голова приймає рішення про призначення. Це було дуже важливо, враховуючи, що творча частина редакції залишалася ще на рік.
Оскільки раніше головний редактор призначався Верховною Радою, тобто фактично був виведений з-під можливого контролю окремих політичних сил, це дозволяло редакції вести незалежну журналістську роботу. Хоч ми й були державним засобом масової інформації, але політичний вплив був мінімізований. Понад те, постановою Верховної Ради були запроваджені певні квоти для друку матеріалів народних депутатів. Квоти були пропорційні. Тобто в будь-якому випадку опозиційні депутати мали право і можливість друкуватися в газеті «Голос України».
— Чи є у вас профспілка трудового колективу?
— У нас існує профспілка як окрема юридична особа. Але враховуючи, що з початку війни фактично всі заходи, які проводила профспілка, наразі не проводяться, відрахування редакції газети, які були передбачені законом, не здійснюються, бо призупинені на час воєнного стану, то профспілка 14 березня прийняла рішення по ліквідацію юридичної особи. Майже 80% працівників були членами профспілки.
— «Голос України» виходить ще друком як медіа? Який зараз наклад?
— Газета виходить п’ять разів на тиждень, з вівторка по суботу. Обсяг у нас різний. Мінімальний, який може бути, — 4 шпальти. Максимальний ми друкували — 120 шпальт. Залежно від обсягу документів, які ми друкуємо.
Нині наклад у нас, на жаль, знизився, — трохи більш як 3,6 тисячі. Цьому є об’єктивні та суб’єктивні причини. Торік у нас було в середньому 17 тисяч. Наприклад, на січень 2023-го за передплатою було 17500, на лютий — 18200, до кінця року впав до 13 тисяч. До війни у нас був наклад 50–60 тисяч.
— А який найбільший наклад був в історії видання?
— Найбільший — понад 800 тисяч. Падіння уваги до друкованих медіа — це загальносвітова тенденція. В Україні ще додаються проблеми, пов’язані з війною, економічного і соціального плану, проблеми з доставкою. Тобто тиражі впали у всіх, не тільки у нас.
— А взагалі, як ви думаєте, на наступний рік передплата буде чи ні?
— Зараз спрогнозувати дуже складно. Йде дуже складний процес перетворення. З точки зору планування буде дуже складно, оскільки закони, постанови, звернення друкуються не кожного дня. Накопичувати їх неможливо, бо інколи закони треба друкувати терміново. Наприклад як це було з запровадженням воєнного стану. Тому з організацією планування видання газети будуть проблеми. Найголовніша проблема буде в тому, як організувати процес, щоб забезпечити державні інтереси з нашими організаційними можливостями. На сьогодні редакція газети може друкувати 2–3 номери на день. Це нормальна практика, колись випускалися ранкові та вечірні газети.
Сьогодні комп’ютерна верстка дозволяє нам робити речі, які раніше робили практично вручну. Але випуск навіть офіційного друкованого видання — це плановий процес. До нього залучена не лише редакція, а й розповсюджувачі, поліграфісти. Треба вчасно вивести людей на зміну, щоб забезпечити друк газети. Замовити транспорт, щоб доставити людей. Розповсюджувачам — організувати роботу логістики. Випускати будь-яке друковане видання хаотично, непланово не можна. Зараз важливо максимально визначити наповненість газети матеріалами, які повинні бути в офіційному виданні.
— А що буде з архівом газети з 91-го року?
— Газетний і фотоархів залишаються у нас. Вони є власністю редакції газети. Повторюю, редакція газети нікуди не зникає. Залишається державне підприємство, яке видаватиме офіційне друковане видання. Єдине питання — як буде використовуватися наш архів. Наш фотоархів, наприклад, унікальний, він з 90-го року. По суті це історія незалежності України у фотографіях, зроблених нашими фотокореспондентами. Вже декілька років ми проводимо роботу з оцифрування нашого архіву. Це значна робота. Треба певний ресурс і час, щоб його оцифрувати. Сподіваюся, що нам дадуть можливість продовжити роботу з оцифрування архіву. Можливо, в майбутньому цей архів буде передано Верховній Раді.
— А ви можете заробляти на своєму архіві?
— Редакція газети державного підприємства може заробляти, заборони немає. Тобто видання газети або видання «Відомостей Верховної Ради», які нам передали торік, — це наша основна функція. Але додатково ми можемо заробляти гроші на випуску поліграфічної продукції, передачі немайнових прав на авторські твори, наданні інших послуг.
Кошти з держбюджету йшли на випуск газети «Голос України». Але редакція газети завжди з першого дня заробляла додаткові кошти самостійно, завдяки передплаті, рекламі. Держава частково оплачувала поліграфію, частково покривала витрати на зарплату працівникам. А всі інші витрати підприємство сплачувало завдяки госпрозрахунковій діяльності.
— А що буде з сайтом газети?
— Сайт газети буде виконувати свою функцію, як передбачено законодавством. В ньому буде інформація про роботу державного підприємства, загальна інформація, про керівництво, звіти, публічні закупівлі. Також будемо давати інформацію про матеріали, надруковані в офіційному виданні.
— Тобто це вже не буде сайт медіа?
— Так.
— А немає охочих зареєструвати онлайн-медіа «Голос України» серед тих, хто підпадає під скорочення?
— Може, охочі й є, законодавство це не забороняє. Тобто використовувати назву «Голос України» можна. Вебсайт, який використовує творчу журналістську роботу, вважатиметься онлайн-медіа. Будь-яка фізична особа може випускати також і газету «Голос України», але це вже буде приватне медіа.
— А ви не хочете зареєструвати торговий знак «Голос України», щоб ніхто у вас його не поцупив?
— По-перше, сама реєстрація торгового знаку займає дуже багато часу. По-друге, ми реєстрували свого часу торговий знак, але тоді було обмеження стосовно використання назви країни. І відповідно «Голос України» зареєструвати не можна було, ми зареєстрували «Голос». Зареєстрували також написання назви газети, воно специфічне. Можливо, до питання реєстрації торгового знаку «Голос України» ми ще повернемося.
— У яких соцмережах є «Голос України»?
— В телеграмі, у фейсбуці. Торік ми активізували роботу з електронного поширення інформації. Це стало можливим завдяки внесенню відповідних змін до нашого статуту. Понад те, почали заробляти на цьому. Але, як я вже казав, вебсайт — це електронне медіа, яке з 31 березня ми також не зможемо наповнювати контентом, який створювали журналісти газети. Поширенням інформації в соцмережах також займалися наші журналісти. Це творчий процес, який ми будемо вимушені зупинити.
— Який бюджет у вас на 2024 рік?
— 28 мільйонів.
— Це більше, ніж торік?
— Більше на 5 мільйонів. Бюджет нам збільшили, бо ми тепер друкуємо ще «Відомості Верховної Ради України». До того ж у цьому році ми маємо забезпечити видання стенографічних звітів пленарних засідань парламенту, які раніше нами не видавалися.
— А хто має затвердити статус вашого офіційного друкованого видання?
— Суб’єкт управління — Управління справами апарату Верховної Ради. Будуть внесені відповідні зміни до статуту.
— Відповідно до чинного статуту суб’єкт управління має здійснювати внутрішній аудит вашої роботи. Часто Управління справами робить це?
— Останній аудит був наприкінці 22 року — в січні 23-го.
— Яке у вас є майно та що буде з ним після перетворення?
— У нас на балансі перебуває будівля, в якій ми розміщуємося, обладнання, меблі тощо. Все майно перебуває в оперативному управлінні редакції, воно належить майновому комплексу Верховної Ради. Ця будівля, меблі, комп’ютерна техніка — все, що необхідно для видання газети, у нас на балансі.
— Якщо ви скорочуєте штат майже вдвічі, вам не потрібна така велика будівля.
— Я з вами згоден, не потрібна. Понад те, я вам хочу сказати, що після початку війни та переходу на певному етапі на віддалену роботу, ми зрозуміли, що можемо обійтися меншими площами. Так у нас з’явилася можливість заробляти гроші шляхом здавання приміщень в оренду. Наприклад, ми здаємо приміщення на першому поверсі. Оренда дає можливість державі заробляти гроші на своєму майні.
— Тобто гроші від оренди не йдуть редакції?
— Поясню, чим нам вигідна оренда. Орендарі беруть участь в оплаті частини наших видатків, пов’язаних з утриманням цього приміщення: охороною, прибиранням, сплатою земельного податку, сплатою за електрику, опалення, воду, водовідведення.
— А прибиральниці, охоронці — в штаті?
— Вони всі в штаті. Звісно, субʼєкт управління буде визначати, що робити з цим приміщенням. Якщо вирішить, що нам тут перебувати немає сенсу, то відповідно, треба буде проводити скорочення всього технічного персоналу: двірника, технічних працівників, прибиральниць. Не впевнений, що це буде розв’язане до кінця цього року. Тим більше ми вже почали здавати в оренду це приміщення. У будь-якому разі треба буде забезпечити обслуговування орендарів. Хто це буде робити — редакція чи інша структура — визначатиме Управління справами Апарату Верховної Ради.
— Анатолію Горлову у 2015 році на комітеті свободи слова, який тоді очолювала Вікторія Сюмар, вдалося переконати народних депутатів і Верховна Рада вивела «Голос Україна» з-під закону про реформування державної та комунальної друкованої преси. Чому зараз не вдалося це зробити?
— Це питання, скоріш за все, не до мене, а до народних депутатів, які голосували за закон «Про медіа». Хочу сказати, що ті редакції, які реформувалися, на мою думку, опинилися в кращому стані, ніж ми сьогодні. Оскільки закон про реформування передбачав певні гарантії продовження роботи на ринку реформованого засобу масової інформації, який існував до того, соціально захищав журналістів реформованих медіа. Наприклад, у законі про реформування була передбачена можливість реформованої редакції взяти приміщення в оренду за одну гривню на рік. Трудовий колектив реформованого медіа мав можливість продовжувати видання. В нашій ситуації такого немає і не буде.
— Можете назвати країни, в яких існують парламентські друковані газети? Саме як медіа?
— Таких багато, знаю близько 40 газет, у нас є перелік. Наприклад, в Європі це Литва, Німеччина, Канада, Польща, яка має навіть дві парламентські газети, оскільки у них двопалатний парламент. У багатьох парламентських виданнях використовується праця журналістів. Наприклад, німецька «Дас Парламентс» пише не лише матеріали про роботу парламенту, а й про події у світі. Тобто як це робимо зараз ми. Там не просто офіційні друковані видання, а потужні парламентські медіа, які фінансуються державою. Обмежень щодо їх існування немає.
— Ви раніше друкували спеціальний випуск для фронту. Він ще виходить?
— Свого часу Міністерство оборони звернулося до голови Верховної Ради та попросило посприяти створенню друкованих матеріалів для військових. Тоді ще було АТО. Ми щотижнево робили спецвипуски (наклад до 10 тисяч примірників), які доставляли військовим на лінію розмежування, до пунктів пропуску, розповсюджували в місцях перебування переселенців. Нещодавно до мене теж зверталися представники Збройних Сил України та просили поновити такі спеціальні випуски, які б доставляли на фронт. Проте, враховуючи нинішні реалії, це вже неможливо. У цих спецвипусках були різні матеріали й про бійців, і про зброю, і юридичні консультації, і організаційні моменти. Була інформація про волонтерські збори.
— Чи пішов хтось із колективу служити у військо?
— У нас здебільшого жіночий колектив. Чоловіків небагато, військовозобов’язаних усього 9 чоловіків. Зараз троє з них проходять медичну комісію у ТЦК. Бронювання у нас немає. На жаль, уже двох колишніх наших працівників немає, вони загинули на фронті. Це Віталій Краснюк, який працював оглядачем, і Ярослав Грущинський, який завідував юридичним відділом.
Я дуже вдячний колективу, що попри повномасштабну війну газета «Голос України» продовжувала виходити, фіксуючи важливі події в Україні та світі. Дуже дякую нашим передплатникам, які весь час існування газети «Голос України» надихали нас на роботу, підтримували нас у важкі часи. Ми були з ними однією сімʼєю. Проте час не стоїть на місці. Сподіваюся наші висококваліфіковані журналісти швидко знайдуть собі роботу й далі будуть радувати своїми творами читачів.
Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»
peredplata
