Я думаю, Ларисі Кадочніковой тяжко прийняти, що того, зросійщеного, “корєнного”, Києва, де говорити українською було соромно, а російською – модно, вже не існує. Тому весь її епатаж і поза декабристки, яку катують українською мовою, глибоко комічний і тупий в сучасних умовах.
Развє я нєдостаточно сдєлала для страни, чтоби мєня уважалі? – пафосно запитує акторка Кадочнікова у зали малоросів, які кричать їй “браво!!”
Звичайно, нєдостаточно пані Кадочнікова. Все що ви робили, ви робили не для страни, а для себе. Ви грали ролі в кіно і жили з відомими і впливовими чоловіками не для страни, а для себе, любимої. Щоб смачно їсти, жити в центрі Києва, щоб вас обслуговувала прислуга, щоб відпочивати на кращих курортах. Ваша робота нічим не відрізняється від роботи прибиральниці, бо і ви і вона заробляють собі на хліб, як вмієте. Тільки прибиральниця не кричить, що витирає пил заради країни і тепер їй всі винні, бо в неї є мізки і вона розуміє, що це тупо.
Щоб вас уважалі, пані Кадочнікова, треба хоч трохи поважати країну, в яку ви приїхали жити своє найкраще життя. Треба розуміти, що хтось втратив рідних на війні і чути вашу руску рєчь зі сцени їм неприємно.
Але ж вам це по-барабану, бо українкою ви так і не стали.
Сергій Марченко
Вагалась, але все ж напишу. Вирішила, що заради справедливості, мабуть, таки варто розповісти один важливий спогад. Буває так, що життя раптово підкидає людині якийсь непропорційний і незаслужений аванс. Та такий великий, що людина все життя на ньому «їде», аж поки момент істини остаточно не розставляє все на свої місця.
Мені здається, що ця історія про Ларису Кадочнікову, її роль Марічки у «Тінях» і відмову говорити українською під час церемонії вручення премії Параджанова у розпал російської війни проти України.
Від Івана Миколайчука і Марічки Миколайчук я знаю (чула неодноразово), що Кадочнікова була проти того, щоб роль Івана грав Миколайчук, і переконувала Юрія Іллєнка та Сергія Параджанова взяти на цю роль московського актора. Опір був величезним. На щастя, Іллєнкові і Параджанову вистачило хисту, чуття і мудрості відмовитись від цієї божевільної ідеї і ми маємо шедевральний фільм з геніальною, органічною грою Миколайчука.
Мені здається справедливим озвучити цей спогад сьогодні під повідомленням ТАСС. Захоплююсь силою і талантом українських акторів, співчуваю, що вони мусили все життя терпіти цю пошлєйшу московську театральну і кіношну тусовку, яка розповідала тут, що «багато зробила для української культури», а отже має право на зневагу. Яке це щастя, що ці отруйні чари нарешті розвіюються.
peredplata
