Вбив 23річну українську біженку – і знову на волі, відпустила під заставу суддя-афроамериканка. Що відомо про трагедію у Шарлотті, Північна Кароліна.
До негідника – “з розумінням”?
Врятуватися від війни в Україні в США, знайти роботу, вступити на навчання, розпочати нове життя. Увечері 22 серпня його обірвав відпущений на волю злочинець, 35річний Де-Карлос Браун-молодший. Ірина Заруцька на свою біду сіла в потязі перед ним. Той дуже скоро дістав ножа, підвівся, з-за спини завдав кількох фатальних ударів. Це засвідчили моторошні кадри відоспостереження у вагоні.
Рани молодої дівчини виявилися несумісними з життям, як напишуть згодом у поліцейському рапорті. Її більше нема. Красивої, талановитої, доброї.
Поки жила в рідному Києві, навчалася на реставратора в коледжі “Синергія”, мала здібності до малярства та скульпторства. Навіть отримувала замовлення на відновлення артефактів. Любила тварин, приносила додому безхатніх кошенят, а в Америці мріяла стати помічницею ветеринара.
Працювала продавчинею в магазині одягу, в піццерії, а також моделлю у фотографа-візажистки Уляни Козловської.
Живе заперечення нікчемності існування її вбивці, божевільного бомжа-кримінальника. Трагічно знайомо українцям – їхній спосіб життя, цінності, навіть, нерідко, зовнішність – все це викликає смертельну ненависть росіян. Настільки сильну, що стає несумісною з життями, українськими. Не спробувати стати кращими самим, не змагатися досягненнями, ні – просто вбити як єдиний “спосіб” “щось довести”.
“Одвічно пригноблені”, й лише їхні життя, як відомо, “важливі”, й “одвічно озлоблені” однаково чорних душ. Цієї думки точно не поділяла Тереза Стоукс, місцева суддя, хвороби душі Де-Карлоса Брауна, як вважала, все одно не є загрозливими для суспільства. Свого часу суддя прийняла рішення відпустити злочинця без застави – про це повідомили на своїй Фейсбук-сторінці United Republicans.
І він спокійно йшов назустріч своїй жертві.
Тим часом, адвокатув Брауна, державна захисниця Бріанна Бафорд, виступила з клопотанням: її підопічний має психічний розлад, який може негативно позначитися на його “спроможності постати перед судом”.
Мер Шарлотти, демократка Вай Лайлз (на фото вгорі), закликала “поставитися зі співчуттям” до бомжа, який “переживає свою власну кризу”.
Отже, “зрозуміти й пробачити”? Як це робили стосовно вбивці вже 14 разів перед тим, упродовж 10 минулих років. Щоразу після затримання відпускали. Попри те, що притягувався за насильство, в т.ч. зі зброєю, незаконний обіг наркотиків, погрози та грабунок. Стверджував, що поліція повинна “дослідити штучну речовину, яка існує всередині його тіла” і наказує, що робити, як говорити і навіть, що їсти. Тому часто телефонував до служби порятунку 911. За зловживавання цим йому навіть висунули звинувачення – нечувана, вважайте, “жорстокість” до покидька, якому просто пощастило не вбити когось ще раніше. Поки наприкінці літа 2025го на його шляху не опинилася Ірина Заруцька.
Бо кому насправді важливі українські життя? Поки обурюються наша діаспора в США та консервативна громада Америки, вимагаючи справедливого покарання для вбивці, на сайті посольства України в США станом на вечір 8 вересня про смерть українки в Шарлотті нічого нема. Наше МЗС обмежилося лаконічним повідомленням, що “справа перебуває на контролі дипломатичного відомства”, і воно “на зв’язку з поліцією та матір’ю дівчини”, все.
Тим часом, на смерть українки відреагував президент – та не України. Д.Трамп, висловив співчуття сім’ї. Додав, що “ми повинні бути в змозі впоратися [із злом]. Якщо з цим не впораємося, у нас не буде країни”.
В Ірини залишилися молодші брат і сестра. Для родини оголошено збір на платформі GoFundMe Fundraiser for Frank Haskell by EVGENIYA RUSH : In loving memory of Iryna
Майже одночасно на цій же платформі почали збирати гроші для її вбивці. Пояснюючи, що це допоможе в “боротьбі з расизмом та упередженістю проти наших людей [афроамериканців]” , як писав один із учасників “доброчинності”.
Після масових протестів користувачів GoFundMе припинила кампанію для Брауна і видалила відповідний допис.
Реакція соцмереж:
Ken Blackwell: “Вечір, коли Америка підвела Ірину Заруцьку. Вона покинула свій дім в Україні у 2022 році, коли російські бомби впали на її місто. Приїхала до США, бо вірила, що це безпечно. Вірила, що це місце, де може наполегливо працювати, навчатися та будувати майбутнє.
Вона жила тихо, чесно працювала і нічого не робила, щоб комусь зашкодити. Увечері Ірина закінчила свою зміну в ресторані. Одягла легку куртку поверх робочої форми, взяла телефон і сіла на синю лінію потяга Lynx до Шарлотти. Було майже 21:50. Вагон поїзда був наполовину заповнений.
Для неї це був просто ще один вечір у її новому житті.
Для її вбивці це було зовсім інше. Поруч був Декарлос Браун-молодший, добре знайомий з правоохоронними органами. Його послужний список сягав понад десять років. З 2011 року його заарештовували щонайменше чотирнадцять разів.
Поки поїзд мчав по рейках, пасажири були заглиблені у свої телефони або дивилися у вікна. Ніхто не помітив, як Браун витягнув з кишені складний ніж. Ніхто не помітив, як він підійшов ближче до молодої жінки, яка сиділа на своєму місці, зовсім не усвідомлюючи небезпеки позаду неї.
О 21:50 кошмар розгорнувся за лічені секунди. Браун кинувся вперед, ударивши Ірину по горлу. Він вдарив її ще двічі, поранивши ножем у груди. Її тіло впало на підлогу поїзда, кров розлилася навколо. Інші пасажири завмерли від жаху. Ніхто не встиг зреагувати.
Браун не виявив жодного каяття. Витер закривавлені руки об куртку. Спокійно підійшов до дверей поїзда. На наступній зупинці вийшов, залишивши Ірину помирати на підлозі.
Через шість хвилин прибула поліція. На той час було вже надто пізно. Ірину оголосили мертвою в поїзді. Мрії, які вона привезла до Америки, були вкрадені менш, ніж за півхвилини.
Винуватця ув’язнено. Його звинуватили у вбивстві першого ступеня. Але це не справедливість. Правосуддя тримало б його за ґратами задовго до того, як він би з ним перетнувся.
І все ж, ось найжахливіша частина: тиша. Де заголовки? Де обурення? Ті самі ЗМІ, які насичували ефір нескінченним висвітленням справ Джорджа Флойда та Деніела Пенні, не написали жодного слова про Ірину Заруцьку. Ні New York Times. Ні CNN. Ні Washington Post. Ні NPR. Ні USA Today. Ні ABC. Ні MSNBC. Ні PBS.
Вони вирішили, що її життя не варте розповіді. Чому? Бо вона не відповідає їхній історії. Якби Ірина була чорношкірою, а її вбивця – білим, висвітлення було б нескінченним. Це було б на кожному телеканалі та розливалося б на кожній першій шпальті. Протестувальники марширували б вулицями. Політики кидалися б до мікрофонів, щоб виголошувати промови.
Натомість, оскільки вона була білою, її історія не відповідає затвердженому наративу. І тому ЗМІ вирішують стерти її.
Це не просто упередженість. Це навмисно. Це скоординовано. Це зло
Ірина приїхала сюди, бо думала, що знайшла безпеку. Натомість її зарізав у поїзді рецидивіст, який ніколи не мав бути на волі. А установи, які стверджують, що піклуються про справедливість та рівність, відвернулися.
Ірина Заруцька заслуговувала на краще. Вона заслуговувала на безпеку. Вона заслуговувала на захист. Вона заслуговувала на те, щоб її пам’ятали.
Не дозволяйте їм поховати її пам’ять. Назвіть її ім’я. Розкажіть її історію. Вимагайте справедливості. Пам’ятайте Ірину Заруцьку…”.
shadowsoffreedom: “Трагедія наочно показує хронічну проблему США — буквально в кожному автобусі чи вагоні знайдуться божевільні, які спілкуються з привидами, розмовляють самі з собою, від них тхне, поводяться неадекватно. Більшість із них з ножами, звичайно, не кидаються, але видовище повсюдне та огидне.
Навіть у таких благополучних містах, як Майамі, на автобусних зупинках смердить сечею. Якось я заїхав на парковку Макдональдса — люди їдять у машинах умовно-їстівні бургери, а між цими машинами присідає **** сходити до туалету просто на асфальті… І це не виняток, а звичайне явище в США.
Нерідкісні картини, коли бомж у калюжі сечі валяється біля величезної яхти… Загалом, кількість божевільних у США вражає”.
Oksana Davyda : “Де хоч слово від української влади? Так, ми розуміємо, що в Україні гинуть цивільні люди, і мʼяких ведмедиків на всіх у ОП не вистачає. Але цей випадок у США треба озвучувати, це тема життя українців, теж! Це можливість привернути увагу до війни в Україні, теж!
Це можливість голосно озвучити питання безпеки і прав людини!
Ця трагедія могла б послужити попередженню наступних смертей.
Прекрасне обличчя українки , по-варварськи зарізаної там, де вона сподівалась на безпечне життя, могло б розбудити бездушних бюрократів у різних сферах .
Де висвітлення цього злочину провідними українськими масмедійниками?
Де реакція тих, хто так слізно протестує проти наведення порядку у містах Америки? Особливо, наших діаспоряни-американців?
Тих, що звинувачують Трампа і Національну Гвардію у “насильстві”? Ах, це ж для них невигідно, адже викорінення таких злочинів – це і є мета жорстких, але справедливих акцій Президента США. Як же їм викрутитися? Тому й мовчать.
Люди, прокиньтеся . Бо інакше наступною жертвою буде хтось з ваших рідних. Або ви…”
Чому божевільним настільки вільно в США?
Історична довідка: все почалося ще 1963го року цілком гуманними намірами президента Кеннеді.
Він підписав “Закон про психічне здоров’я громади”, що мав на меті замінити великі державні психіатричні лікарні мережею громадських центрів. З метою надання амбулаторної допомоги душевнохворим. Йшлося про те, аби пацієнтів з легкими діагнозами, не буйних, не тримати ізольованими, а дозволити жити в суспільстві.
Закон і справді призвів до визволення багатьох людей з психлікарень. Разом з тим, громадські центри часто недофінансувалися. Відтак в рази зросла кількість безпритульних на вулицях.
Одночасно не було відпрацьовано системи відповідальності в кримінальному правосудді для відпущених психічно хворих. Якщо, все ж таки, скоять злочин. Клопіт, на до якого все не доходили руки в наступників президента Кеннеді, й великі міста Америки з кожним роком ставали все менш безпечними.
Зате держава заощадила кошти. Коли переклала відповідальність за психіатричну допомогу зі штату на громаду та федеральний уряд, зокрема, програми Medicare та Medicaid.
22 серння 2025 р. ця політика коштувала життя українській біженці Ірині Заруцькій. Її загибель набула розголосу тільки завдяки соцмережам. З моменту смерті й до поширення інформації про трагедію минуло кілька тижнів.
https://nypost.com/, Facebook
Людмила Пустельник, Global Village Home
peredplata
