Солов’ї з Онуту

Нещодавно зі шпальт газети шановний читач, який небайдужий до історії Буковини, міг дізнатися про обставини бою повстанців боївки «Тополі» Никорчука Богдана у скелі біля села Зелена Липа Хотинського району. Коротко нагадаємо: в червні 1944 р. в результаті нерівного бою з працівниками НКВС, який тривав півтори доби, 40 молодих людей віддали своє життя за рідну землю. Із боївки, що складалася із близько 50 повстанців, 33 хлопці, з яких половина беззбройні, були розстріляні з мінометів та гармат, а ще 7 пізніше розстріляні в тюрмі НКВС в Чернівцях.

Попри жорсткі заходи з фільтрації навколишнього населення та повне оточення повстанців, кільком повстанцям таки вдалося вислизнути з рук ворога. Достеменно відомо, що з оточення вибрався важко поранений керівник боївки Богдан Никорчук, а також принаймні двоє вихідців із села Онут Заставнівського району – Панчук Микола, Лоба Іван (22 роки), а також уродженець села Самушино Зорян Василь (у віці 20 років, псевдо «КРУК»). Кожен із них не склав зброї, не опустив рук та продовжував боротьбу.

Доля керівника боївки, Богдана Никорчука-«Тополі».

Втечі Богдана Никорчука могло сприяти те, що заарештовані повстанці спочатку вказали на тіло одного із загиблих, нібито це і є «Тополя». Ймовірно, заходи з його розшуку послабили, що й дозволило йому зникнути. Згодом вороги виявили свою помилку. Проте на допитах ніхто з полонених не видав місця, де він міг би переховуватись.

У звіті Тернопільського НКВС за 8-9 липня 1944 р., який зберігається в архіві у Києві, знаходимо ще одну згадку про подальшу долю «Тополі».

«Оперативная сводка №108

ЧЕКИСТСКО-ВОЙСКОВЫЕ МЕРОПРИЯТИЯ

В ночь на 1 июля с.г. опергруппой УНКВД в селе Горошево, Мельницкого района, Тарнопольской области проведена операция по ликвидации бандгруппы – «Атамана» – НИКОРЧУКА Богдана Ивановича, в результате которой убито – 3, взято живыми 2. Отобрано оружие: 1 винтовка, 100 патронов.

Из показаний захваченные пленные показали, что главарь – куренной «Атаман», в  предыдущих боях был тяжело ранен в живот и скрывался в церкви с.Горошево. При осмотре указанного места укрытия обнаружена постель и окровавленные бинты».

Отже, Богдан Никорчук переховувався та проходив лікування в місцевій церкві. Інших даних про долю Б.Никорчука наразі не віднайдено.

Панчук Микола-«Соловей»

Після виходу з оточення Панчук Микола повернувся до рідного Онуту і переховувався на горищі власного дому. Він отримав наказ продовжувати проведення мобілізації молодих хлопців до лав УПА та вирушити з ними до українського війська.

Зокрема, в наказі зазначалося:

«С.У. [Слава Україні]

Друже «Соловій»! Подаю вам наказ, який мені прийшов від «Ворона». Ще раз напоминаю про загальну мобілізацію організованих людей, бойовиків, юнаків і симпатиків і чесних українських патріотів боротися за самостійну Україну, та щоб були чесні і добрі активні, а не яких. Відповідно зброї і досить амуніції, на 5-6 день харчів, щоб були готові на завтра.

  1. Повідоміть зв’язок в Боковині, щоби були готові до УПА на завтра.

То я вас повідомляю, друже, повідомить де можете. Повідоміть також ДАРІНЧУКА і збирайтеся у Острові і будьте готові.

Як будете готові – повідомить.

Г.С. [Героям Слава]   УГОР».

 «Ворон» та «Угор» – псевдо керівників повстанців з Тернопілля

Проте зрадник, голова сільради Василь Котик вистежив Панчука Миколу та повідомив НКВС.

У радянських документах зазначається:

«В Заставнівський РВ НКВС поступила заява від Голови сільради села Онут про те, що в с.Онут переховуються 27 чол., які ухиляються від призову в Червону армію.

Для вилучення тих, хто ухиляється, в село Онут була направлена оперативна група Заставнівського райвідділу НКВС в кількості 17 чоловік, на чолі із оперуповноваженим Відділу по боротьбі з бандитизмом УНКВС – молодшим лейтенантом держбезпеки тов. ДУДЧУК.

По прибутті опергрупи в с.Онут від Голови Сільради вказаного села поступили дані про те, що в своєму домі, в с.Онут, переховується бандит  ОУНівець ПАНЧУК Микола – «Соловей».

 Після отримання такої інформації, старший групи НКВС Дудчук взяв з собою дільничного уповноваженого Заставнівського Райвідділу НКВС Овчарова і бійця винищувального батальйону – Дуда. Вони підійшли та оточили дім «Солов’я». Дочекалися, коли з хати вийшла жінка Миколи Панчука, вхопили її, та послали назад до хати з завданням: повідомити Миколі, що хату оточено, та переконати його здатися в полон без бою і здати зброю. Ситуація дійсно була безвихідною.

Проте Микола свідомо обрав опір та можливу загибель. У відповідь на пропозицію здатись «Соловей» першим же пострілом із своєї гвинтівки ліквідував дільничного Овчарова. Зав’язався бій. Тоді НКВСівці, як вони зазвичай і робили в подібних випадках, підпалили дім, з горища якого відстрілювався «Соловей».

Микола, бачачи безвихідь, вирішив спробувати вирватись з оточення. Він раптово вискочив з дому, впритул вбив бійця винищувального батальйону Дуда, наступним пострілом поранив уповноваженого Відділу боротьби з бандитизмом НКВС Дудчук і намагався втекли до лісу.

Проте Дудчук, а також присутній тут заступник начальника Заставнівського райвідділу НКВС Стасенко поцілили  в «Солов’я». Від отриманих поранень він помер на місці. При огляді тіла НКВСівці виявили дві повстанські листівки та дві записки-штафетки.

Таку героїчну смерть зустрів організатор осередку боротьби за самостійність України в Онуті. Не здався ворогові, навіть через безвихідну ситуацію, не став просити про милість (та й не отримав би її), вчинив збройний опір і свідомо пішов на смерть. Проте його життя коштувало ворогам двох своїх попихачів убитими і одного пораненим.

Повстанський суд та кара за смерть «Солов’я»

Місцеві розвідники дізналися про обставини, як саме ворогам вдалося вистежити Миколу Панчука, хто видав його ворогу, та передали повстанцям. В колі побратимів таке не пробачалося. До того ж, голова сільради, напевне, немало насолив селянам, виконуючи вказівки окупантів –  він відправив селян на трудові повинності, молодих дівчат на Донбас. Йому не простили  непосильні хлібоздачі, постійні обшуки і облави, виловлювання молодих хлопців на фронт і чимало інших бід, які принесли з собою «визволителі». Розплатта була лише питанням часу.

І якось, через 4 місяці, однієї ночі повстанці відвідали село Онут. Керував повстанцями референт СБ Буковинського обласного проводу ОУН Северин Іван Миколайович – “Скригун” (інші його псевдо – “Вуйко”, “Грізний”, “Гуцул”, “Іскра”, “Нанашко”). Разом із ним були й інші провідники: «Юрась» (Костянтин Майданський з Рогізни), «Сам-свій», районова Заставнівського району «Бджілка» (із Шубранця), станична в селі Онут Сороцька Дар’я Василівна («Ластівка») та інші.

Повстанці саме обідали в одного місцевого жителя, коли підійшли повстанські розвідниці й доповіли, що вистежили голову сільради – він із секретарем та дружиною пив вино у одного місцевого жителя, Єфрема Буги. «Скригун» одразу вишикував повстанців (їх було 40), та поставив задачу – забрати голову сільради Котика Василя та його дружину Анастасію, відвести в їх хату, де він з ними буде говорити. Очолив групу «Сам-свій». Вони схопили підозрюваних та відвели у призначене місце.

«Скригун» та інші повстанські керівники допитали Василя Котика та дружину та встановили їх вину. За зраду українського народу повстанський суд виніс їм смертний вирок. Тут же повстанці вирок і виконали: вивели їх до Дністра та стратили, тіла вкинули у Дністер (знайшли їх лише на третій день).

Іван Лоба-«Соловей» та Зорян-«Крук»

Після загибелі Миколи Панчука керівником повстанської боївки Онуту став Лоба Іван, який також вийшов живим з оточення після бою в печерах. Він також мав псевдо «Соловей» – наразі певна загадка для дослідників.

Взимку на початку 1945 року Іван Лоба спланував та реалізував ліквідацію в селі Онут помічника прокурора Заставнівського району, який приїздив тероризувати місцевих селян. Загинув в березні 1945 року в бою біля Добринівців, де боївка «Юрася» потрапила в оточення.

Третій буковинець, який вирвався з оточення біля дністрових скель, – Зорян, під псевдо «Крук», згодом очолював боївку, яка діяла в районі села Самушино. В липні 1945 року його ще бачили живим серед повстанців. В районі села Самушино він згодом і загинув в боях з окупантами.

Оскільки ми торкнулися повстанців із Онуту, варто зазначити, що це далеко не усі повстанці родом із вказаного села. Ще добрих два десятки хлопців, дівчат та більш поважних жителів села активно діяли в підпіллі. Та це вже тема для окремої розповіді.

Отож, непрості часи випали на долю буковинців у повоєнні роки. Дехто обрав покору новій владі, хтось  чекав на радянських «визволителів» з надією, але частина нескорених обрала шлях героїчний – боротися до кінця, навіть, якщо це і останній подих. Світла пам’ять нескореним!

За матеріалами архіву СБУ

peredplata