Війна з Росією приносить досить неприємні “сюрпризи”. Останнім часом все частіше з’являються повідомлення про те, що в Азовському морі російська сторона затримує судна, які йдуть у Маріуполь та інші українські порти. Фактично розпочата блокада наших портів, через яку країна нестиме відчутні втрати. Постає питання: яку мету переслідують ініціатори цієї блокади? І як з ними боротися, не маючи серйозних Військово-морських сил?
Кому належить Азовське море?
Після проголошення незалежності України російська сторона не спішила визнавати кордони нашої держави. В Азовському морі домовилися про спільне його використання. Проте коли росіяни захопили Крим, вони отримали можливість “закоркувати” це море, перекривши Керченську протоку. А Москва ніколи не упустить нагоду напакостити Києву, тим більше – під час російсько-українського військового конфлікту.
Для України порти Азовського моря мають чимале значення. Адже металургійна промисловість на контрольованій Києвом території Донбасу працює, її продукція іде на експорт. А її перевезення морським шляхом обходиться значно дешевше, ніж суходолом. Тим більше, коли постачання здійснюється для заокеанського споживача. Наш метал на світових ринках є конкурентоздатним насамперед через свою низьку собівартість. У неї ж входять не лише низькі зарплати наших металургів, але і невелика вартість перевезення готової продукції. Якщо її значно підняти, то виграють російські конкуренти: вони також пропонують таку продукцію на світових ринках.
Російська сторона використовує будь-які проріхи у міжнародному законодавстві на свою користь. Вона стверджує, що має безумовне право затримувати і оглядати судна, що прямують до українських портів на Азовському морі. Робить це вона не в територіальних водах України, тому формально висувати росіянам звинувачення неможливо. Інша річ, якби ми мали сильний військово-морський флот, то його кораблі змогли супроводжувати торгові судна й відбивати чиїсь бажання зупиняти їх і оглядати. Але у 2014 р. росіяни захопили більшість наших бойових кораблів у кримських портах, нові ж бойові одиниці збудувати ми ще не спромоглися. Хоча маємо для цього необхідні виробничі потужності у Миколаєві. Втім, задоволення це дуже дороге, та й для початку будівництва серії подібних кораблів потрібна як політична воля керівництва, так і наявність сучасних проектів такої зброї.
Що хоче Москва?
Висловлюються різні припущення щодо справжніх цілей Кремля у зв’язку з нинішньою його активністю в Азовському морі. Традиційно росіян підозрюють у бажанні нанести удар по Маріуполю й пробити сухопутний коридор до Криму. Хоча Кримський міст вже діє, він не може задовольнити всі потреби кримчан у необхідному. Якби Москва мала можливості завозити на півострів все, що вважає за потрібне, контрольованою росіянами сухопутною дорогою, вона почувалася б значно впевненіше.
Все частіше обговорюється інша версія нинішнього загострення. Крим не випадково у 1954 році був переданий із складу РРФСР до складу УРСР. Це для дурників і наївних людей вигадали казку про “кукурудзяника Микиту Хруща, який з перепою віддав наш Крим своїм хохлам”. Насправді ж після насильницької депортації корінного населення півострова сільське господарство Криму опинилося у глибокій кризі. Тут завжди відчувалася гостра нестача прісної води, але місцеві люди вміли збирати і дощову воду, і ту, яка утворюється при таненні снігів. А замість них завезли сюди селян з Росії, в основу з Поволжя, де води вистачає. Вони намагалися вирощувати на посушливих землях звичні для себе картоплю і капусту, але стикнулися зі страшенним неврожаєм.
Після передачі Криму українцям, сюди почали переселятися селяни з посушливого півдня УРСР, які відразу взялися вирощувати ті сільськогосподарські культури, які добре ростуть у такому кліматі. А Київ виділив величезні гроші на будівництво Північнокримського каналу, яким вода з Каховського водосховища пішла на півострів. За 1961-1971 рр. канал було збудовано, і завдяки дніпровській воді сільське господарство Криму почало бурхливо розвиватися. Проте 2014 року росіяни нахабно захопили чужу власність, відтак і українська вода перестала поступати в Крим.
А без води земля пересохла, колишні багаті ниви перетворилися на порепану від спеки пустелю. Обіцянки Кремля прокласти по Кримському мосту водогін з Тамані виявилися типовою московською брехнею. Надлишку води на Кубані немає, там і своїх водних запасів ледве вистачає для задоволення власних потреб. Що робити у такій ситуації? Нещодавно кримська псевдо-влада радісно відрапортувала: для поливу полів у Криму використовують стічні води. Тільки навряд чи рядові кримчани зрадіють перспективі їсти власне лайно з “удобрених” ним полів…
Тож залишився тільки один варіант – знову запустити Північнокримський канал, щоб вода з України врятувала спраглі кримські поля. Втім, українці завили чітко: воду дадуть наступного дня після того, як Москва поверне Крим його законним власникам. Але загарбники звикли покладатися лише на грубу силу. Тому і влаштували нинішню блокаду українських портів. Мовляв, якщо хочете, щоб ми зняли блокаду, негайно дайте нам воду з Дніпра. Яка буде відповідь Києва – побачимо. Наразі гострота конфлікту наростає, і важко визначити його кінцевий результат. Нам же постійно необхідно пам’ятати: іде війна, противник надзвичайно підступний, і треба бути готовим до будь-яких його дій.
peredplata
