ВАСИЛЬ БАБУХ ПРО ПРИРОДУ
Давно виношував намір розповісти про загадкового птаха, споконвічного аборигена Буковинських Карпат, якому значною мірою мають завдячувати своїм існуванням наші смерекові праліси. Але ніяк не наважувався зробити це через брак інформації про його існування. Та нарешті прогалину вдалося заповнити- мій записник розбух од відомостей про таємничого пернатого і я наважився взятися за перо.
Хтож цей карпатський інкогніто?
Він увійшов до підручників з орнітології під назвою “шишкар”. Окремі науковці величають його шишкарем ялинниковим.І це наймення більш точне, оскільки згаданий птах обрав ареалом свого існування саме ялинові ліси.Назва “шишкар” закріпилася за ним невипадково.Адже він призвичаївся жити серед насаджень, які своїй появі на світ завдячують насінню,котре природа по-материнському виколисує у хвойних шишках. Колись у далекі часи шишкарі розсмакували ці плоди й відчули, що вони здатні стати їхніми рятівниками від голоду. Так поєдналися в нерозривний ланцюжок життя антиподи – птахи і дерева.Ця тісна дружба в підсумку посприяла появі дивного природного симбіозу, в якому поєдналися два важелі коромисла екологічної рівноваги. І птахи, й дерева мають з цього обопільну вигоду для гармонійного існування в світі живої природи.
Буковинські гуцули називають шишкарів святими птахами.В етнографії горян існує навіть цікава легенда про те, що цей птах буцімто першим прибув на Голгофу, аби полегшити страждання розіп’ятого Христа.Гуцули розповідають, що шишкар, побачивши Месію на хресті, почав висмикувати колючки з його тернового вінця. При цьому птах окропився краплинами його крові й від того набув червонястого кольору. І справді шишкарі-самці мають багрянисте оперення.
Та найбільше додало людської поваги до цього птаха те, що він володіє хрестоподібним дзьобом. Ним,мовляв, Всевишній надарував його за те, що птах першим перейнявся каторжними муками Месії.
Дзьоб птаха є унікальним інструментом для обробки шишок.Щоби видобути зернятка з них, шишкар навчився віртуозно орудувати ним. Дзьобом він, немов обценьками, перекушує корінець шишки і після цього перетягує її на гілку, де починає активно випотрошувати свою ласу знахідку.. Спершу птах розгортає луску і дзьобом дістає звідти приховані смачні насінини.
Особливої поваги заслуговує шишкар за те, що виводить своїх малят в під час зимової холоднечі. Його потомство з’являється на світ тоді, коли надворі лютують тріскучі морози, а ялинові лапи вкриті скрижанілим снігом. У пошуках їжі батьки-шишкарі змушені покидати гніздо і на певний час відлучатися. Пташенята,залишені в цей час наодинці, туляться одне до одного тілами, завдяки чому зігріваються від власного тепла.
.Рятує їх від переохолодження й енергетично насичена їжа, а саме подрібнена кашка з ялинових насінин, якою малечу постійно підгодовують відригуванням невгамовні батьки.
Значна частка неспожитих птахами насінин опиняється під деревами,чим птахи надають неоцінену послугу смерековим лісам,бо навесні насіннячко, що потрапило у верхній плодючий шар грунту, проростає завдяки чому відбувається продовження ялинового роду.Звичайно, що частка насіння при цьому гине або дістається мишовидним гризунам, але й від цього цього природа має користь-продовжується ланцюг життя.
Один з буковинських лісників вповів мені таке. Споживаючи насіння з ялинників, шишкарі просочуються його смолистими речовинами.Коли птах здихає,то він завдяки цьому тривалий час не піддається тлінню.Природа ніби зумисне забальзамувала корисного птаха,віддячуючи йому за його благородну працю. До речі,про це говорив мені й відомий на Буковині політолог,який крім того,є ще й чудовим знавцем екології, Ігор Буркут.
Лісник,про якого я вів мову вище,стверджував,що знаходив тушки мертвих шишкарів, які довго лежали на землі,не розкладаючись. Не маю права не вірити інформації,почутій з уст цих поважних людей.
І дорослі і малі повинні знати:шишкар-надзвичайно корисний птах.З огляду на це він повинен почувати себе в нас,наче вдома.
peredplata
