Теплого сонячного жовтневого дня у Мілан завітала Христина Панасюк із Рівного в рамках свого благодійного туру по Італії з нагоди презентації альбому “Небо одне на всіх”. В альбом увійшли пісні, написані впродовж 2017- 2019 років під час поїздок на передову, в госпіталі, під час спілкування з військовими та не тільки… Пісні про війну, про біль, про кохання, про таке різнобарвне життя.
26 жовтня запланований також концерт у місті Брешія. А 27 жовтня- презентація альбому у місті Турині, 30 жовтня- у Римі у Посольстві України в Італії. І додатково- у Анконі.
У приміщенні Генерального консульства України в Італії на концерт зібралися щирі шанувальники української пісні. Виступ Христини Панасюк організувала асоціація “Україна плюс”, головою якої є Ірина Луць. Пані Ірина відкрила свято, подякувала глядачам, що прийшли підтримати творчість співачки. Коротенько розповіла про гостю, волонтера, автора власних пісень та музики і запросила до виступу. Пролунали оплески!
Христина привіталися, подякувала за підтримку. Вона розповіла, що у власні пісні вкладає частину свого тепла та передає свої переживання, стосовно того, що відбувається в Україні. Розпочала піснею “Змах крил” під акомпанемент гітари. Мовила далі, що дуже вже хочеться, щоб наша країна розправила свої крила: була вільна і незалежна на всій своїй території, по всіх своїх кордонах. Овації!
Побажала наша гостя всім щирого, світлого кохання, щоб поруч завжди були надійні вірні люди. Бо любов є, вона безмежна. Є любов до батьків, до дітей, до Батьківщини, до рідної землі. Зичить усім цієї любові якнайбільше наступною піснею “Дихати серцем, дихати небом…”
Оповідає волонтерка, що на фронті третій тост піднімають за загиблих товаришів, така склалася традиція. Третя пісня “Білі лебеді у небесах”- це пам’ять про загиблих, яка була написана про Героїв Небесної Сотні. Ніхто й не думав, що й надалі будуть втрати. Що наші загиблі стануть білими лебедями на небесах. Бо війна йде і до тепер. Далі вона продовжує, що до 2014 року не могла б собі уявити, що буде їздити на війну. У червні того ж року їй приснився сон, де вона в АТО їде на БТРі із гітарою в руках. А поряд ніби паралельна реальність: люди відпочивають, п’ють пиво, грають у футбол… А почалося все, мовить, із дзвінка однієї журналістки з ТСН, яка запропонувала поїхати з нею на схід України. Перша поїздка зірвалася, бо були сильні обстріли, але восени все ж таки вони поїхали до хлопців у окопи. І вже там, даючи концерт, побачила той самий БТР, те саме місце. Як виявилося, той сон був віщим. Запам’яталося і те, що один військовий на передовій попросив виконати пісню “Присягу двічі не дають”. Він знімав на телефон, а потім її слухали бійці, коли було важко на душі. Було і таке, розповідає, що біля Пісків проходив концерт. Було літо. Спека. Навіть важко дихати. Хлопці сидять, слухають, підспівують. І проїжджає джип, раптово загальмовує, зупиняється. Виходять троє бійців і починають обійматися. Каже, що не розуміє, що відбувається. Виявляється, що вони слухали її пісні коли була битва за аеропорт у Донецьку. Христинині пісні підтримували їх. Коли 2015 року один із них загинув, то зателефонувала його дівчина і сказала, що диск співачки він носив із собою під бронежилетом. Ці білі лебеді залишаться назавжди у наших серцях.
Виконує далі “Я піду в далекі гори” Володимира Івасюка. Більшість у залі підспівували.
Трапився такий випадок, продовжує розповідати виконавиця, що один боєць, повертався зі Сходу додому. І, доїжджаючи до метро у Харкові, написав смс, що нарешті вже повернеться додому, що побачить маму, дівчину і всіх нарешті пообіймає. Проходить десь пів години і пише: «Я їду назад до моїх хлопців”.
-А що ж сталося, друже?- питаю я.
-Бо мене у метро фашистом назвали.
-А ти погоджуйся, кажи, що так.”- відказала я. Того вечора і народилася пісня «Ти потрібен мені”.
Продовжує розповідати Христина, що траплялися і кумедні випадки. Одного разу у невимушеній обстановці під час спілкування її запитав боєць чи може вона заспівати пісню Христини Панасюк «Білі лебеді». Відказала, що і вона є власною персоною. Насправді так виходить, що пісні розлетілися, завдяки волонтерам, а автора у лице не знають. Ще й у шпиталі був такий самий випадок. Каже, що коли зайшла у палату і розпочала співати, то один хворий боєць почав змінюватися у обличчі. А був він важкохворий, лежав. Дружина йому у всьому допомагала, бо він сам не міг впоратися. Мовить далі, що бачить, що щось не так, думає, що напевно важко слухати спів для таких хворих. Але як виявилось опісля, він сказав, що це було краще, ніж оригінал. А дівчина- волонтерка відказала, що Христина ж і є оригінал. Посміхнулися всі!
Є багато таких випадків, мовить вона, що бійці носять із собою фотографії своїх рідних: дружин, дітей, дівчат, батьків. І згадує Кузьму, який теж підтримував наших воєнних у госпіталі і щиро вірив, що у нас буде перемога. «Старі фотографії» ллється далі. Оплески!
Наступна пісня, каже авторка, написана під враженням сучасного феномену еміграції. Українці у пошуках кращої долі емігрували до Італії, Іспанії, Португалії… І всім заробітчанам- українцям в подарунок композиція «Я знаю прийде час, прокинеться земля”, де лейтмотив, що діти не забувають матінку свою Україну. Шквал оплесків!
Продовжує далі волонтерка, що на початку війни ще мало було дівчат на полі бою. І коли вона їхала із концертом туди, то це було помітно. А зараз там дуже багато дівчат, жінок. Дізнаємося, що коли у 2016-му році Христина із волонтерами проїжджали по місцях бойових дій і зупинила їх така маленька молоденька дівчинка на вигляд менше і 20-ти років у воєнній формі і сказала, що звати її Юля, що вона волонтер. У неї вдома залишилася мама та молодший брат. Мама її медик і їй прийшла повістка, щоб йти на фронт. Але донька вирішила піти служити добровольцем на війну, підписавши контракт. А мама залишилася вдома із молодшим братиком. Юля була десь 3 роки у гарячих точках, а цього року в неї народився хлопчик. І ми повинні пишатися ось такими дівчатами! Христина дарує наступну пісню Юлі та іншим мужнім дівчатам та жінкам, кажучи: “Хай збереже Господь всіх наших захисниць!” Ллється «Просто знай, я пишаюся тобою, … бережись , не здавайся…»
Звучить пісня Дмитра Павличка «Як я малим збирався навесні”.
Ми дізналися із розповіді, що пісня «Нескорені” для хлопця, який був поранений, на інвалідному візку та виздоровів. “ Для всіх бійців, які вірять у себе та перемогу!”- каже виконавиця. Овації!
Співачка представила пана Володимира, який для глядачів теж грав на гітарі та співав українську народну пісню «Ти ж мене підманула”. Зал підтримував охоче. Потім разом із Христиною вони виконали українську народну пісню «При долині кущ калини”. Продовжує розповідь Христина, що на початку війни довелося також і самій їхати на Схід. Спали у бліндажах, хлопці охороняли, навіть співали їй: «Ти скажи, скажи, Христино, як попала ти сюди…». «Червону руту» Володимира Івасюка теж виконують вдвох. Оплески!
Христина дякує усім друзям за те, що вони є, що не втомлюються допомагати. Це дає сили творити. Наступна пісня «Я не втомився” народилася опісля розповіді знайомого воєнного. Який оповів, що не втомився навіть тоді, коли взимку розбили їхню позицію. Було дуже холодно, не спали 6 днів, посічене лице осколками, синяки під очима і він не здавався, воював.
Наступна пісня «Бо ми не зрікаємось» присвячена Віталію Марківу та його мамі. Всі ми сильно хочемо, щоб наші полонені повернулися додому. Овації! Шквал оплесків!
Зі слів однієї медсестри у зоні АТО «… небо одне на всіх…” і виросла одноіменна пісня.
Роман Горяйнов, Генеральний консул України в Мілані, подякував Христині Панасюк за її волонтерську діяльність, за її пісні, які дають віру в те, що все буде добре в Україні. Він вірить, що нарешті війна скінчиться і наші хлопці повернуться з поля бою і наша країна буде жити мирно, процвітати та розвиватися. Сподівається, що і В. Марків теж повернеться додому. І повідомив, що цикл заходів на підтримку Віталія буде продовжуватися і надалі. Побажав гарних пісень, успіхів у творчості, у житті, натхнення, багато усмішок і всього хорошого.
Пані Ірина на завершення підсумувала італійською мовою короткий зміст концерту для італійських гостей та оголосила декілька організаційних моментів, а також подякувала всім присутнім за підтримку українських талантів.
Того суботнього дня у залі було тепло від посмішок глядачів, від тепла сердець, від оплесків. Якщо всі українці об’єднаються у ланцюжок і будуть робити справи на благо нашої держави, то наша Україна буде сильною та міцною. Дай, Боже, нам перемоги!
Валентина Ковач, Мілан
https://www.youtube.com/watch?v=b58szLzuIbA
peredplata
