Московський патріархат перериває євхаристичне спілкування з одним з найстаріших православних патріархатів – Александрійським. Так патріарх Кіріл відповів на визнання Православної Церкви України цим старовинним патріархатом. Нагадаємо: незалежність і канонічність ПЦУ вже визнали Вселенський патріарх і Елладська Православна Церква. Процес пішов, і спинити його неможливо.
Сучасні амбіції проти старовинних канонів
Православ’я є одним з основних напрямків християнства, у сучасному світі нараховується не менше 182 мільйонів праволавних. Точне висло назвати важко: є церкви канонічні й неканонічні. Автокефальні (самостійні) церкви визнають одна одну, і у них немає такої жорсткої ієрархії, яка існує, наприклад, у католицизмі. Всі ці церкви вважаються рівними, але першість серед них за традицією належить Константинопольській. Крім Константинопольського або Вселенського патріархату, до найдавніших церков належать Александрійська, Антиохійська, Єрусалимська. Вони різні за кількістю вірних і єпархій, та за цими показниками не належать до найбільших, але їхня історія і традиції дуже шануються у православному світі.
А от найбільшою за кількістю вірних вважається Російська Православна Церква (РПЦ), але до їхнього числа зараховуються далеко не всі, хто насправді є “воцерковленим”. Всередині цієї церкви відбуваються процеси, що загрожують її єдності. Адже впродовж століть вона фактично була державною церквою Російської імперії, і до її складу примусово включалися ті вірні, хто проживав на землях, котрі імперія долучала до себе. А після її розпаду виникали (або відроджувалися) помісні церкви неросійських народів. Наприклад, у 1811 р. до складу РПЦ була включена Грузинська Православна Церква, автокефальна ще з VIII століття. А відновити свою незалежність вона змогла лише після революції 1917 р., й то Московський патріархат визнав її тільки у 1943 році. А незалежність Польської Православної Церкви від РПЦ була визнана Вселенським патріархом у 1924 р.
Подобалося це Москві, чи ні, але у нових незалежних держвах створювалися незалежні від неї православні цекрви. Так передбачають старовинні церковні канони – кожен народ має право на власну церкву. Для імперців же таке право неприйнятне – вони хочуть зберігати старі імперські кордони хоч під виглядом своїх “канонічних територій”. Якщо мирянин Путін себе уявляє володарем величезної імперської держави, то патріарх Кіріл прагне панувати над всім православним світом. Його не влаштовує традиційний статус Вселенського патріарха як “першого серед рівних”. Для себе він хотів би мати інший – повноправного хазаїна всіх православних у світі. Мовляв, Російська церва найбільша, значить, вона “має право” командувати всіма іншими. Типова імперська логіка, котра шанує лише силу.
Свого часу Сталін, якому сказали про силу Римсько-Католицької Церкви, заявив: “А скільки у папи римського танкових дивізій?” Генералісимусу важко було зрозуміти, що духовна сила може бути більшою, ніж сила танків і гармат. Нинішній Московський патріарх рахує не танкові дивізії, а кількість священиків і монахів, єпархій і приходів. Імперська логіка московського патріарха зрозуміла й іншим церквам, тому у більшості з них вона викликає лише тривогу.
А Кіріл гне свою лінію. Він стверджує: Візантійська імперія щезла вже давно, Константинополь став Стамбулом, а у Константинопольського патріарха нема такої кількості вірних і священиків, як у Московського. Відтак, мовляв, саме Кіріл повинен очолити православний світ. Що таке зверхність Москви, знають всі сусіди Росії – це вони випробували на собі. Можна собі уявити, як керуватиме Московський патріарх всіма православними світу, якщо врахувати досвід совєтського керування “світом соціалізму”. Тому більшість православних вважає, що необхідно зберігати старовинні традиції, а не потакати сучасним амбіціям окремих ієрархів.
А що далі?
Історичний досвід показує, що нові помісні церкви поступово отримують визнання всього православного світу, незважаючи на опір того чи іншого патріархату. Ми вже розглядали, як було визнано автокефалію Грузинської і Польської автокефальних церков. Непросто відбувалося визнання незалежності Грецької, Болгарської, Румунської Православних Церков – на неї довго не погоджувався Вселенський патріархат. Проте і ці складнощі вдалося подолати. Нинішні труднощі подолає і ПЦУ, хоча опір Москви буде шалений.
Визнання Православної Церкви України нині розглядається у Кіпрській, Грузинській, Болгарській і Румунській Православних Церквах. Одностайності там ще немає, але все більше ієрархів схиляються до позитивного вирішення цього питання. Болгарська і Румунська церкви близькі до досягнення важливої угоди з ПЦУ про створення на українській території вікаріатів цих церков для українських громадян болгарської і румунськї національностей. До речі, на території Румунії створюється такий вікаріат для етнічних українців – громадян сусідньої держави.
Різко проти визнання ПЦУ виступає Сербська Православна Церква, і не лише через особливі симпатії сербів до росія, сформовані історично. Ця церква має власні проблеми, дуже подібні до тих, що існують у Московського патріархату. Ще у 1967 р. про свою незалежність від Сербської оголосила Македонська Православна Церква, але її автокефалія ще не визнана світовим православ’ям. Прагне відродити власну автокефалію і Чорногорська Православна Цекрва, яку у 1919 р. було примусово влито до складу Сербської. У Белграді розуміють: якщо ПЦУ остаточно буде визнана світовим православ’ям, то що ж заважатиме зробити те саме з Македонською і Чорногорською церквами?
Ситуація непроста, але створення (чи відродження) нових помісних церков не послаблює світове православ’я, а навпаки підсилює. У сучасному світі позиції християнства взагалі послаблюються і через діяльність агресивних ісламістів, і через розповсюдження новітних релігійних вірувань, і через поширення атеїзму. А коли релігійна віра має підтримку ще в національних почуттях, вона стає дієвішою. Якщо православні ієрархи на перше місце будуть ставити питання віри, а не політичні амбіції, тоді й вихід з тупикових ситуацій знайдеться значно швидше. Яким би жорстким не був опір московських політиків у рясах, українці власну церкву збережуть і вона стане цілковито рівноправною у православному світі. А за нами підуть білоруси та інші, й імперська політика зазнає поразки і у цій важливій сфері людського життя.
peredplata
