“ПЕРЕМОЖЕВІЛЛЯ”

 

 

Останніми роками в російській пропаганді весь час використовуються словополучення “дєди воєвалі” й “спасібо дєду за Побєду!”. Чому саме такі вирази, а не інші? Справжніх фронтовиків майже не залишилося, а тим, хто ще живе, вже далеко за 90 років. Пропаганда же намагається примусити росіян відчути свою особисту приналежність до переможців, і це досягається за допомогою культу “дідів, що воювали”. Для арахаїчних релігійних вірувань якраз характерним є культ предків, от його і взяли на озброєння нинішні апологети російського імперіалізму й мілітаризму. У життя вже вступило покоління, у якого воювали в 1941-1945 рр. навіть не діди, а прадіди. І чим далі віддалятимуться від нас події тієї війни, тим більш архаїчним виглядатиме культ предків у сучасному московськму варіанті.

 

Під час війни у Червоній армії служило кільканадцять мільйонів людей. Не всі вони побували на фронті – у тилу також несло службу чимало червоноармійців. Але для нинішніх адептів культу “дідів, що воювали”, це значення не має – головне, аби вони носили військову форму. А у такій же формі, лише з голубими фуражками, ходили і співробітники НКВД та НКГБ. Одні з них арештовували невинних людей і звірячими тортурами вибивали у нещасних зізнання у “злочинах”, котрі ті не вчиняли. Інші “доблесні чекісти” у складі каральних підрозділів полювали на українських повстанців та прибалтійських партизанів, що боролися проти сталінського режиму. Карателі палили “бандерівські” села, виселяли до Сибіру всіх, кого підрозрювали у симпатіях до “ворогів рідної Радянської влади”.

 

Не лише військові підрозділи НКВД, але і деякі частини Червоної армії під час війни залучалися до депортації цілих народів – чеченців, інгушів, кримських татар, калмиків та багатьох інших – оголошених сталінським режимом “народами-ворогами” і “посібниками гітлерівських окупантів”. Учасники каральних операцій, охоронці концтаборів, набитих “ворогами народу”, співробітники територіальних органів внутрішніх справ і державної безпеки після заверешення війни отримали такі ж медалі за перемогу над Німеччиною, як і справжні герої-фронтовики. Лише  окопники після війни прожили недовго – поранення  та хвороби вкоротили їхнього віку, а “доблесні чекісти” на здоров’я не скаржилися. Дехто з них живе й досі, ще й вигадує щось про свої “подвиги на фронті”.

 

Ті, хто насправді пройшов через фронтове пекло, не любили згадувати про жахи війні. Натомість тилові щурі та карателі в голубих фуражках залюбки вішають локшину на вуха всім бажаючим слухати про їхні “героїчні подвиги”. Дотепер казки про вигадані журналістами ще під час війни “подвиги” різних персонажів повторюють і пропагандисти сучасного культу предків в Росії та їхні підспівувачі в Україні. Знову брешуть про те, що “партизанка Зоя Космодемьянська підпалила конюшню, де знаходився німецький вузол зв’язку”. Хоча насправді червоноармієць військової частини 9903 (розвідувальний відділ фронту) Зоя Космодемьянська спалила дві селянські хати, в яких не ночували німці, а замість ворога на морозі опинилися дві російські сім’ї з дітьми. У черговий раз повторюють казку про “28 героїв-панфіловців, які ручними гранатами підбили 18 німецьких танків”, тоді як давно вже доведено, що і близько такої кількості танків у бою рота червоноармійців не підбила, проте сама загинула майже повністю…

 

Подібні розповоді потрібні, щоб виховувати нові покоління людей, готових виконати будь-який наказ начальства, навіть злочинний – як той сталінський наказ про знищення селянських хат, щоб в них не змогли відпочивати німецькі солдати – що виконала “комсомолка-партизанка”. І заплатила власним життям, коли її спіймали самі селяни і видали німцям на страту як “підпалювача”. Під час війни було багато справжніх героїв, й їхньою невірогідно важкою солдатською працею і жахливими стражданнями наближалася перемога. Ціну ж за розгром ворога довелося заплатити величезну – дотепер ще невідомо, скільки людей у війні насправді втратив СССР. Сотні тисяч загиблих солдатів так і не були поховані, їхні кістки лежать по лісам і болотам. А пропагандисти продовжують кричати: “Спасібо дєду за Побєду!”

 

 

Ті, хто пережив Другу світову війну, висунули вистраждане у тому пеклі правильне гасло:  “Ніколи більше!” Занадто велику ціну довелося заплатити , щоб хотіти повторення воєнного кошмару. Але люди, які все це пережили, поступово відходили в кращі світи, а їм на зміну приходили інші, котрим з дитинства вбивали в голову романтичні вигадки про військові подвиги. Екрани кінотеатрів в СССР заполонили стрічки, які замість реального бруду війни війни показували красиві картинки, чим забивали голови недосвічених юнців мріями про “героїчну романтику”. Врешті решт серед тих шмаркачів популярності набула солдатська пісня зі словами “Єслі надо – повторім!” Ці слова в Росії повторюють часто, а влада постійно підказує – проти кого треба їх “повторювати”.

 

Коли путінський режим взяв курс на відродження імперії, всім бажаючим скуштувати кривавої “романтики” дали таку можливість. Постріляли у Грузії, вже шостий рік стріляють на українському Донбасі. Одні їхали в донецькі степи, щоб заробити грошей і заплатити кредит, взятий для купівлі квартири чи машини. Іншим хотілося розважитися – “пастрєлять хахлов”. Були й такі, хто бажав вирватися з розваленого російського села, де залишилися тільки безпробудна пиятика і повна безнадія. З подивом для себе вони з’ясували, що українці стріляти вміють не гірше від росіян, і полювання на “хахлов” не вийшло. Хтось відправився на рідну Рязанщину у цинковому ящику, когось закопали без всяких церемоній у донецьку землю, а хтось повернувся додому нікому не потрібним інвалідом.

 

Війна виявилася не красивою картинкою, а згарищем, що смердить трупним запахом і де на кожному кроці можна зустріти власну смерть. У декого з вчорашніх “романтиків” мізки прочистилися і вони почали розуміти, що зовсім недарма їхні діди і прадіди після великої війни сказали: “Ніколи більше!” Втім, лише меншість це сприйняла належним чином. А мрія про відродження імперії ще володіє багатьма росіянами, й підтримують її власті постійно. Путіну потрібні війни, його солдати вже воюють в Сирії і навіть в Лівії.

 

У 2020 році виповнилося 75 років перемоги над гітлерівською Німеччиною А чи можемо ми сказати, що святкуємо таку ж дату перемоги над нацизмом? На жаль – ні.  Сучасний нацизм називається вже не гітлеризмом, а путінізмом. Господар Кремля зумів вбити в голови багатьох росіян злочинну ідею “вищості народа-переможця” над іншими народами, і якогось “права” росіян на захоплення чужих земель під приводом “відродження могутньої держави”. Військові злочини, які вчиняють путінські вояки на Донбасі, фіксуються українськими правоохоронцями і міжнародними спостерігачами, накоплюючи матеріал для Міжнародного трибуналу в Гаазі, який має засудити злочинців.

 

Не лише в Україні сучасні нацисти грубо порушують міжнародне право. Менш, ніж за рік, російська авіація в сирійській провінції Ідліб зруйнувала 10 лікарень і 28 шкіл. Росяни також цілеспрямовано наносять ракетно-бомбові по ринках в цій провінції, вбиваючи мирних людей. Чим вони відрізняються від гітлерівців? Лише тим, що вбиваючи невинних, руйнуючи школи і лікарні, кричать: “Спасібо дєду за Побеєду!” Шкода, що дід-солдат не бачить, що виробляє його онук-каратель, намагаючись залякати сирійський народ, котрий повстав проти прокремлівського диктатора Асада. Інакше дід-герой повернув би свою зброю проти онука – путінського нациста.  Кремлівський режим ще наробить багато лиха, але його чекає така ж сама доля, яка спіткала режим гітлерівський.

 

Ігор Буркут, політолог