Довгі й складні місцеві вибори 2020 р. нарешті таки близькі до завершення. Ще до офіційного оголошення їхніх результатів можна певні важливі висновки. Головний з них – партія “слуга народу” попри значні зусилля не змогла отримати перемогу, на яку розраховувала. Період тріумфального маршу “зелені” у владу завершився, йому на зміну прийшли зовсім інші тенденції. Такий поворот був неминучий: розчаровані у нездійсненних сподіваннях виборці все рішучіше відвертаються від вчорашніх кумирів.
У 2019 р. ми побачили, як 73 % виборців України проголосували не за реального кандидата у президенти з чіткою і зрозумілою програмою покращення життя в країні, а за телевізійну картинку, показану на каналах, що належать олігархам Коломойскому, Пінчуку і Ахметову. Саме тим, кого стривожили кроки п’ятого президента України Порошенка, спрямовані на обмеження влади провідних олігархів. Телеглядачам запропонували казочку про “народного президента Голобородька”, роль якого зіграв комік з 95-го кварталу Володимир Зеленський. Його й обрали президентом – людину без будь-кого політичного досвіду, яка навіть не має важливих рис характеру, необхідних для успішного виконання такої відповідальної діяльності.
Колись на британському телебаченні продемонстрували серіал про “телепузиків”, покликаний формувати поведінку найменших телеглядачів. Здається, здобутками британських колег скористалися вітчизняні телевізійники, й їхній продукт визначив електоральну поведінку українських виборців. Позначився він і під час парламентських виборів, коли більшість голосів отримали “слуги народу” – нашвидкуруч створена група підтримки Зеленського, котру зареєстрували як політичну партію – без місцевих організацій, з незрозумілими програмними засадами, ще й до якої залучали кого завгодно. Потрапили туди перш за все колеги Зеленського по 95-му кварталу, їхні родичі, друзі й знайомі. Замість політиків у сесійну залу Верховної Ради прийшли клоуни, автори майже непристойних жартів і взагалі якісь незрозумілі особи. “Зелені” стали парламентською більшістю, й їхня функція в основному полягала у слухняному голосуванні за ті законопроєкти, які готували справжні ляльководи всього цього театру абсурду. Невдовзі рядові виборці відчули, що замість покращення свого життя вони отримали помітне погіршення, а тут ще й почалася епідемія ковіду з усіма її негативними наслідками для переважної більшості населення. Відтак рейтинг “зелених” швидко почав падати.
На згаданому фоні господарі цього цирку вирішили: в умовах децентралізації чимало влади передається на місця, тому необхідно виграти місцеві вибори, щоб взяти під свій контроль не лише центральний бюджет держави, але і все, що заробляється в регіонах. Тому, незважаючи на пік епідемії, місцеві вибори призначили на ту дату, що передбачена в Конституцію. Хоча логіка підказувала – швидке поширення небезпечного інфекційного захворювання є достатнім приводом для введення в країні надзвичайного стану і перенесення виборів на 2021 р. Втім, у наступному році рейтинг “зелених” міг впритул наблизитись до нуля, тому хазяям життя потрібно було спішити, і часу на її роз’яснення рядовим виборцям залишалося мало. Значить, відкривалися можливості для певних маніпуляцій. Неспеціалістам непросто було розібратися у тому, що необхідно не лише голосувати за партії, але ще й серед кандидатів шукати членів тих самих партій. А на ці вибори, крім звичних загальноукраїнських партій, пішло багато партій місцевих, у тому числі й щойно створених. Аналізуючи їхні результати, можна побачити: саме такі партії нерідко у регіонах набрали багато голосів виборців і помітно впливатимуть на життя міст, районів і областей. Багато виборців розчаровані у традиційних партіях, відтак вважає, що варто спробувати щось нове обрати для вирішення місцевих проблем.
“Слуги народу” не отримали посад міських голів у жодному великому українському місті. Як правило, там переобрали мерів, які виконували ці функції раніше. У Києві залишився Кличко, у Дніпрі – Філатов, у Харкові – Кернес, у Львові – Садовий… Дуже різні люди і представляють вони різні політичні сили. Але містяни вирішили продовжити їхні повноваження. Втім, мер ефективно може працювати лише у тому випадку, коли має відчутну підтримку депутатів міської ради. Чернівчани це знають дуже добре. Адже у нашому місті конфлікти між мерами і більшістю депутатів міської ради призвели до вкрай сумних наслідків для всього міста. І Федорук зіткнувся з опором депутатів, і Каспрук, а розвиток міста загальмувався, і повсюдно видно сумні результати такого протистояння.
Протилежний приклад нам показує Вінниця, де міський голова Гройсман разом з депутатами роблять одну справу, що йде місту на користь. Колись Вінниця і Чернівці були конкурентами, але вінничани рвонули так далеко вперед, що нам навіть не варто висувати гасла на зразок хрущовського “догнати і перегнати!”. Та й не лише їй ми програли. Як туристичний центр ми помітно поступаємося, наприклад, Львову. Проте там після виборів склалася ситуація, яка може скопіювати колишню чернівецьку. Мер Садовий відразу опинився у стані протистояння з більшістю депутатів міськради, де першу скрипку грає “Європейська солідарність”. А кандидат на посаду мера від цієї політичної сили Синютка програв Садовому, за що порошенківці обов’язково мститимуть нинішньому меру. Натомість чернівчани мають надії, що наш новий мер Роман Клічук знайде з новими депутатами спільну мову і це піде місту на користь.
Вибори завершуються, починається важка і невдячна робота. В Україні вже не перший рік поспіль проводиться реформа децентралізації, і на 2021 рік була запланована найважливіша її частина. В щойно обраних районних і обласних радах повинні формуватися виконавчі комітети, яким мають перейти ті владні функції, котрі нині належать державним адміністраціям. Замість ОДА планувалося тримати в обласному центрі префекта з невеликим апаратом чиновників, який надзирав би за дотриманням законності у діях рад та їхніх виконкомів.
Планувалося, але… “Зелені” не змогли виграти місцеві вибори, тому їхній інтерес до завершення реформи згас. Натомість київська влада вирішила не лише зберегти обласні та районні державні адміністрації, але і щось мудрить з визначенням їхніх функцій. Чому? А тому що за допомогою цих органів вона контролює регіони, і втрачати цей контроль не бажає. У регіонах же бояться, що київські чиновники замислили перерозподілити на свою користь гроші, що збираються у вигляді податків на місцях. У Центрі вже розтринькали все, що могли, тепер гарячково шукають, де і що, у кого можна забрати.
“Зеленим” не вдалося взяти у свої руки абсолютну владу по всій країні. З’ясувалося, що український виборець ще не перетворився остаточно на “телепузика”, якому можна вбити у мозок будь-яку політичну поведінку за допомогою “зомбоящика”. Як і годиться восени, зелень в’яне, тьмяніє і облітає. У регіонах України створюється нова ситуація: регіональні еліти сформували свої місцеві партії і шукають можливостей координувати свої дії навпростець, а не через Київ. Що це означає для української держави та її єдності, невдовзі побачимо. Наразі ж видно, що різні регіони опинилися в руках дуже різних політичних сил – від “Європейської солідарності” і “Свободи” до ОПЗЖ і “За майбутнє”. Як вони будуть уживатися в рамках єдиної держави, значною мірою залежить від самих громадян. Якщо для нас справжньою цінністю є Україна, її єдність і розвиток, тоді можемо успішно протистояти центробіжним тенденціям, які хотіли би роздмухати в країні її прямі й приховані вороги.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
