Тоталітарною державою править диктатор, і особливості його хворої психіки позначаються на різних сферах життя країни, яка мала нещастя опинитися під владою патологічної особи, впевненої у своєму “праві” розпоряджатися долями мільйонів людей. Путінська Росія на очах перетворюється з авторитарної на тоталітарну, а її “національний лідер” впадає у старече недоумство, перетворюючись на справжнього маразматика.
Раніше він літав на дельтоплані разом зі стерхами, пірнав на морське дно за давньогрецькими амфорами, обнімався з приспаними тиграми й втілював у життя інші свої дитячі фантазії. Зараз разом з Лукашенком виходить на лід і починає забивати шайби у хокейному матчі, щоб всім продемонструвати своє “богатирське здоров’я”. Особливої шкоди від таких його розваг нікому не має. Але віднедавно у диктатора з”явилася дуже небезпечна манія – він уявив себе “великим істориком” і почав дивувати світ невірогідними “науковими відкриттями”. То звинуватив Польщу у “розв’язанні Другої світової війни” – мовляв, поляки не повернули Гітлеру німецьку територію “Польського коридору” до Балтійського моря і порушували права німецькомовних громадян Другої Речі Посполитої. То заявляв, що “росіяни самі би перемогли” у війні з гітлерівською Німеччиною, “без інших народів”. А зовсім недавно ляпнув зовсім вже фантастичне – “Україну створив Ленін”!
Чим далі, тим більше подібних “перлів”. А в путінській Росії повним ходом переглядаються оцінки ключових моментів історії СССР, дані світовою історичною наукою. Сам Владімір Владіміровіч свого часу назвав розпад СССР “найбільшою історичною трагедією”, а нині дуже різко виступає проти професійних істориків, які “представляють Радянський Союз терористичною державою”. Натомість швидко відроджується ідеалізований образ тієї держави, що була створена наприкінці 1922 року Леніним і всєю його братією. По всьому видно, що готується урочисте святкування 100-річчя її створення, і до цієї дати Москва хотіла би приєднати до себе максимум з тих земель, що колись мав СССР.
Іде відповідна психологічна підготовка населення РФ. Якщо можна вірити соціологічним опитуванням, які там провадяться, то 83 % населення Російської Федерації шкодує, що СССР розпався. Відтак існує чимала соціальна підтримка заходів влади, спрямованих на відродження “великої держави”. Проте цим авантюрам опирається інтелектуальна меншість, котра розуміє всю небезпеку великодержавних фантазій владних маразматиків. На постсовєтському просторі є чимало людей, родини яких постраждали від політичних репресій, і поверненню тоталітаризму вони опиратимуться.
Ще у 1987 році, в період так званої “перебудови” демократичні сили сформували громадську організацію під назвою “Меморіал”, першим головою ради якої було обрано академіка Сахарова. Президент СССР Горбачов опирался реєстрації “Меморіалу”, але під тиском громадськості вимушений був на неї погодитися. Організація займається збереженням пам’яті про політичні репресії в СССР, а також правозахисною діяльністю. Одним із своїх головних завдань члени “Меморіалу” вважають недопущення нового тоталітаризму. Тому Кремль сприймає її як свого смертельного ворога, і все робить для ліквідації “Меморіалу” на території РФ. А в Росії діяло дві такі організації: “Міжнародний Меморіал” і Правозахисний центр “Меморіал”. Рішеннями російського суду від 28 і 29 грудня 2021 р. обидві вони були заборонені.
Нинішні послідовники сталінських “трійок” спеціально обрали останні дні року для такої розправи: заклопотані передсвятковими справами рядові громадяни могли й не помітити того, що сталося. І справді – в Росії особливої реакції не послідувало. Натомість світ відреагував миттєво. “Меморіал” є міжнародним історико-просвітницьким, правозахисним та благодійним товариством, що нараховує десятки громадських організацій не лише в Росії, але і в Україні, Казахстані, Грузії, Латвії та інших країнах. Громадськість декількох країн вже ставить питання про виключення Росії з Парламентської Асамблеї Ради Європи – адже заборона “Меморіалу” є виразним кроком на шляху до тоталітаризму.
Завдяки діяльності цієї громадської організації створена онлайн-база жертв політичного терору, яка містить понад 2 млн імен. Під тиском громадськості влада вимушена була визнати, що під час сталінських репресій у 1930-1953 рр.засуджено за політичними мотивами 3.778.234 чол. Звичайно, ці дані неповні – чимало людей постраждало за політичними мотивами до 1930 року, і після 1953 року. “Меморіал” збирав дані не лише про жертв, але і про катів. Проте в РФ архіви НКВС лишаються секретними до 2044 р. – так вирішив Путін. Колишній підполковник КДБ зовсім не зацікавлений у тому, щоби суспільство дізналося всю правду про злочини чекістів і про тих, хто ці злочини здійснював.
У нинішній Росії шукають зовсім інших злочинців. Нещодавно у російських ЗМІ промайнуло зовсім несподіване звинувачення на адресу України, Латвії, Литви і Естонії у “здійсненні геноциду російського народу”. Про що там йшлося? А про те, що під час війни на території Вітебської області були спалені села, мешканців котрих німецькі власті підозрювали у зв’язках з червоними партизанами. Палили ці села батальйони шуцманшафту (допоміжної поліції), сформовані гітлерівцями з українців, латишів, литовців і естонців. Тобто німецькі каральні батальйони, що діяли за наказом і в інтересах гітлерівського командування. Сучасна держава Україна не має жодного відношення до цих каральних підрозділів, та й служили в них в основному полонені червоноармійці, громадяни СССР. До того ж села, спалені шуцманами, були білоруськими. При чому тут “геноцид російського народу”? Саме таку “історію” хоче бачити сучасна маразматична кремлівська влада. Тоталітаризм будь-яку свою вигадку подає як “історичну правду” і силою нав’язує її своїм підданим. Це нам необхідно постійно пам’ятати і не сприймати на віру нічого, що йде з брудного джерела путінської пропаганди.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
