Шановні і дорогі співвітчизники!
Минулої півночі ми прощали Старий рік і вітали Новий. Ми, будучи фізично поряд, духом були далеко один від одного. Ми говорили в той сам час, не слухали один одного. Ми всі робили те саме – зустрічали Новий рік, але, духовно, не разом.
Шановні і дорогі співвітчизники!
Де б ви зараз не були, послухайте мене, голос вопіющого в пустині. Північний удар годинника вже пролунав. Ця хвилина вже не повернеться. Але це не є суттєве. Новий рік щойно почався і кожна дальша хвилина підхожа для того, щоб було так, як запрошую вас собі уявити, а саме: стоять дідусь і бабуся, батько і мати старшого чи молодшого покоління, та старші, молодші та наймолодші хлопці і дівчата, їхні діти, представники цілого одного народу, присутнього по всій Україні.
А з ними Президент держави. Будуть разом співати «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля». Але не будуть стояти струнко, а в колі, подавши один одному руки. Заки почнуть співати, кожний гляне направо і наліво, щоб усвідомити собі, що стоїть у колі рідних братів і сестер. Заки відкриють уста до співу, скажуть: «Вітаю вас. Якщо я не послужив чи не послужила вам, якщо я скривдив чи скривдила вас, простіть мені». До всіх звертаються словами: сестро, брате…Коли так спільно, щиро від серця заспіваємо гімн своєї рідної держави, майбутній рік засяє ясним світлом, що Боже дай!
Ваш співвітчизник і співбрат,
+ Любомир
peredplata
