Відвідавши нещодавно чернівецький залізничний вокзал, укотре переконалась: Україні до Європи ще дуже-дуже далеко. З-поміж усіх кас, вказівників та табло, розміщених тут, помітила лишень два місця, де інформація дублюється іноземною (англійською) мовою. Зокрема, це каса продажу квитків на міжнародні напрямки (там іноземець може прочитати, що тут продають квитки за кордон, а також графік роботи каси) та табло, на якому висвітлюється інформація про прибуття та відправлення потягів (англійською дублюється і текст звернення до пасажирів від лінійного відділу міліції). Це не було б такою проблемою, якби хоча б хтось із касирів володів анг-лійською бодай на розмовному рівні. Та цього, на жаль, не спостерігається. Отож за відсутності належної чіткої інформації навіть чернівчани, які десятки років мешкають у столиці Буковини, й ті не можуть зорієнтуватися, у якій касі можна придбати квиток, а у якій його здати. Що тут вже й говорити про іноземця?
Спробувавши запитати англійською у кількох касирів, чи їздять з Чернівців потяги до Вижниці, зрозуміла, що з англомовними (як і будь-якими іншими, окрім російськомовних та румуномовних) гостями продавчині квитків розмовляють винятково мовою жестів. Мене скеровували від однієї каси до іншої без слів, лише вказуючи напрямок рукою. Дізнатися ж щось більше про графік руху потягів чи пересадки іноземець, який не знає української, шансів не має.
Пізніше чергова по вокзалу підтвердила: серед їхніх працівників англійською вільно не володіє ніхто. Дехто може сказати декілька завчених фраз на запитання, які задають найчастіше. Знати більше – не в компетенції касирів.
Така ситуація виглядає дивною з огляду на те, що кілька років тому, 2010-го, у рамках підготовки до Євро-2012 «Укр-залізниця» організовувала курси вивчення іноземних мов для членів бригад провідників і працівників вокзалів. Для цього було придбано 238 словників, підручників і посібників з іноземних мов на загальну суму 7,35 тис. гривень. Куди випарувалися ці знання за чотири роки?
Благо, що напередодні чемпіонату з футболу спеціально для іноземців залізничники запустили сервіс «E-kvytok», подумала я. Та з’ясувалось, що сайт www.e-kvytok.org.ua нині не працює. Останньою надією залишалась можливість придбати електронний квиток на офіційному сайті Укрзалізниці, який повністю продубльований англійською. Проте й тут певних труднощів не оминути: замовлення електронних квитків не виключає необхідності відвідання вокзалу з вистоюванням черги біля каси. Після купівлі електронного квитка потенційному пасажиру надсилається спеціальна форма, яку потрібно пред’явити касиру на вокзалі, після чого той роздруковує справжній квиток.
Така ж ситуація й на автовокзалах міста. Ані касири, ані водії англійської не знають. Єдина іноземна, яку там розуміють – румунська.
Нинішній міністр інфраструктури України Максим Бурбак знає декілька іноземних мов. Можливо, він поділиться своїм досвідом їх вивчення із тепер уже своїми підлеглими? Бо якщо не працівникам вокзалу, то самим чернівчанам має бути соромно, що вони змушені спілкуватися з приїжджими гостями на пальцях. І йдеться не лише про вокзали. Там іноземця ще можуть «послати» кудись жестом. Але щойно він опиняється на вулицях нашого «європейського» міста, з’ясування найпростіших питань перетворюється для нього на складну проблему.
Діонісія КЕРНИЧНА
peredplata
