Ісус Христос – Первосвященник церкви.

                  Ісус Христос – Первосвященник церкви. Чи міг хто побачити у страшному сні, що на початку ХХІ століття два слов’янських православних у переважній більшості народи будуть вести між собою військові дії. Як так сталося, що керівник великої держави, який по великих святах відвідує урочистості у визначних храмах, віддає злочинні накази вбивати своїх братів по історичним кореням та вірі? За цим постає і інше питання, кому служить тоді церква, що не осуджує подібні дії свого очільника держави? Виходить, що вона була і залишається лише ідеологічним підрозділом новоявленого самодержця, а відновлення імперії ставить вище Божих заповідей та законів. Чи спасуться мільйони вірних, що так безмовно та апатично спостерігають за цією братовбивчою війною?

Інколи складається враження, що для багатьох із нас Християнство – це лише певні традиції передані нам від наших батьків, урочисті обряди та дотримання певних правил та приписів. Але тоді чи щирі наші сподівання, що Христос – це шлях до спасіння нашої безсмертної душі ? Чи не уподоблюємося ми старозавітним законникам, які у сліпому дотримуванні тисяч приписів прогледіли і не сприйняли появу Бога в подобі свого Сина.
Якось їдучи у маршрутному таксі я перехрестився, коли проїзджали попри церкву, й отримав зауваження від середнього віку жінки у хустці, що поклав пальці на слові Сина на десять сантиметрів вище ніж належиться. На що був змушений їй відповісти, що хотів би, аби на Божому суді – це була моя найбільша провина. Вона здається збагнула, що прагнучи осудити ближнього свого зробила більшу провину ніж я обмежений умовами транспортного засобу не дотримався канону накладання хреста.
Прикро усвідомлювати, що Християни поділені між собою на конфесії і намагаються довести один одному, хто із них більше правовірний. Чиї Різдво або Воскресіння більш правдиві свята, або якою мовою потрібно молитися живою, якою ми розмовляємо і думаємо чи тою, якої вже давно не існує. За всіма тими диспутами здається інколи забувається, що не священники, ієрархи а лише сам Христос є – первосвященником церкви. Після нашого відходу від земного життя саме перед ним постане наша безсмертна душа і буде нести свій звіт за всі свої діяння. Що буде важливіше для нього – наша приналежність до тієї чи іншої церкви, чи відповідність нашого життя тій Благовісті, яку він провістив майже 2000 років тому? На скільки ми не на словах, а на ділі пронесли любов до ближнього, чи були самарянами, чи гідні називатися дітьми божими ? Адже при всіх штучних відмінностях основних церков, ми у своїй головній молитві молимося : – « Отче наш, ти, що єси на небесах…». Здається така проста істина, якщо у нас один Отець, то і всі ми між собою браття та сестри, то чого ж між нами стільки непорозуміння та образ, інколи зверхності та надуманої зарозумілості. Якщо немає поміж нас Любові, то може і Віра наша не така вже і щира, а надумана і більш схожа на марево спраглого у пустелі.
Без сумніву наші священники повинні бути авторитетами для нас але ми не повинні забувати, що вони також лише люди і для нас найбільшим авторитетом є лише Ісус Христос. Не лінуймося частіше звертатися саме до його повчань та слів. На останньому суді в нас не буде ні адвоката, ні посередників, які могли б замовити за нас добре слово. Тільки ми – і наші конкретні справи, і Він – милосердний та строгий суддя. Не переконуємо себе завчасно, що ми лише грішні раби, яким не дано попри усі свої старання вповні очиститись від наших гріхів, тож який тоді сенс намагатись жити праведно? Йому одному дано судити нас і пригадаймо, що навіть розбійник на хресті в Евангелії від Луки на слава « Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» почув у відповідь слова Ісуса: – « Поправді кажу тобі : ти будеш зо Мною сьогодні в раю!»
Все більше вчених, науковців та фізиків визнають, що цілком реально виглядає існування паралельних світів, тож розум людини її емоції – то далеко не перелік певних хімічних реакцій, а реальна енергетична субстанція, яка із смертю тіла лише переходить у інший енергетичний вимір. А от, яким він буде- наповненим світлом та повний любові, чи подібний до мороку і оповитий полум’ям ненависті та злоби, то вже цілком залежить лише від нас.

Ярослав Волощук