Недільного вечора господарями фестивальної сцени став Вінницький театр ім. Т.Г. Шевченка з виставою „Ніч святого Валентина”. Постановка режисера з.а. України Таїсії Славінської за п’єсою О. Марданя.
Хоч формально драматург український, оригінальною мовою його творів є російська.
Згадана п’єса присвячена міжособистісним стосункам подружжя, яке лишень формально залишається сім’єю. Насправді, кохання давно минуло, кожен живе своїм життям, доросла донька воліє також мешкати окремо, та без зайвої опіки вирішувати свої проблеми, тому на сцені ми чуємо зрідка телефонні переговори матері і доньки.
Щоб якось реанімувати стосунки, подружжя вдає, ніби вони щойно познайомилися та приїхали в чужий будинок на побачення. В результаті в них нічого не вийшло, стосунки втрачені, сім’я навряд чи відродиться, хоча режисер дає певну надію на це, змінивши фінал з трагічного на оптимістичний. Адже у п’єсі жінка гине в автокатастрофі, випивши вино зі снодійним, приготоване чоловіком. У спектаклі герої у фіналі виконують пісню Ж. Гарваренца з фільму „Тегеран-43”„Вічная любов” (чомусь російською мовою).
Вистава начебто зроблена добротно: з проекцією на сцену зимового дачного пейзажу, сніжною заметіллю, грою світла і тіні, а ще – гарними номерами балету мімів та французьким шансоном. Форма – прекрасна. Щодо змісту, то з самого початку щось не складалося з темпоритмом персонажів, подеколи були проблеми зі звуком, артикуляцією. Мало не з самого початку першої дії пантоміма вже домінувала над дією. Друга частина вистави теж не відзначилась глибоким змістом та висвітленням внутрішнього світу героїв. На мою думку, це вада драматургії – доволі слабкої і поверхневої. Драматург не вельми вдавався до копирсання в жіночій душі.
Акторський ансамбль – професійний, щоправда, чоловіки були більш виразними і емоційними.
Водночас, зазначу, що глядачі в залі сприймали виставу дещо по-іншому. Виходячи після спектаклю, багато хто захоплено висловлювався про побачене.
Що ж, про смаки не сперечаються… Чи зі смаками щось не те?
Тетяна КРАТКО
peredplata
