Ми широко і довго святкуємо 8 березня,
але коротко і вузько відзначаємо Шевченківські дні
З ініціативи Чернівецького відділу Союзу українок за підтримки депутатів Студентського Парламенту Буковини в Чернівцях відбулися Шевченківські читання, присвячені дню народження Тараса Шевченка – 9 березня 1814 року і дню світлої пам’яті поета – 10 березня 1861-го. У затишному куточку культурно-мистецького центру «Українська книга» зібралися студенти чернівецьких коледжів і вишів, майбутні економісти, фінансисти, правники, щоб читати твори Кобзаря не задля оцінки чи призового місця в конкурсі, а за покликом серця й душі, аби засвідчити свою любов і шану до творчості улюбленого поета, довести, що його дума, його пісня, його Україна «не вмре, не загине».
Ведуча цього чарівного дійства – молода союзянка Христина Хоменко – супроводжувала його короткими відомостями з біографії Пророка українського народу. На імпровізовану сцену виходили вродливі, національно свідомі юнаки і дівчата в українських національних строях і природно, самобутньо, щиро, від душі, без зайвого пафосу й театральності читали найулюбленіше з творів Тараса Григоровича: Ліліана Акостакіой – «Думку» («Нащо мені чорні брови?»), Марія Ярова – «Розриту могилу», Вадим Капличний – «Сон» («У всякого своя доля»), Тетяна Боднарюк – також «Сон», Марина Шеленко – «Заповіт», Марія Онуфрійчук – «Заповіт» (англійською мовою), Віка Їлку – «Лілею», Іван Доброцький – «Мені тринадцятий минало», Марина Піта – «Титарівну», Марія Харитон – «Долю» (мелодекламація), Раїси Вїдзі Наймичку». Іван Брус – «Осію. Главу ХІV», подражаніє. З болем і надією звучали поетові слова: «Вкраїно, мій любий краю неповинний. За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра… Воскресни, мамо! І вернися В світлицю-хату; опочий, Бо ти аж надто вже втомилась, Гріхи синовні несучи».
Це дійство відбувалося 7 березня, у переддень якогось нашого, але чужого, запозиченого жіночого свята 8 Березня. У світі – це день боротьби за права жінок, гендерну рівність, протесту проти насильства над ними. А в країнах на теренах колишнього Радянського Союзу – це свято. Всі веселяться, тішаться, влаштовують ситні застілля і випивки, незважаючи на початок Великого посту. Бо ж жіночий день. Засоби масової інформації починають нагадувати про це свято заздалегідь, трублять про нього і в Шевченківські дні (Шевченку і тут не пощастило), і після них. Святковий бум захоплює всіх – від найвищого керівництва держави до найнижчих рядових, школярів і малих дітей. Навіть православний батюшка Московського патріархату говорив щось по радіо про жінок, весну і природу. Нічого не вдієш – жіночий день.
Про безробіття, поневіряння наших жінок у світах у пошуках роботи, політичну нерівність, знущання над слабшою половиною людства мовчать. А скільки насилля над нашими жінками відбувається саме в цей «святковий» день?! Про жахливий злочин, який вчинили п’яні ґвалтівники 8 березня в Миколаєві, заговорили всі. Можливо, життя навчить наших державних мужів використовувати цей день за призначенням, а не як привід для пиятики. Пора в цьому питанні стати врівень із цивілізованими державами, не смішити світ, не псувати свій народ зайвими випивками і гулянками. Хоч би передвеликодній піст стримував людей.
Тут нам може допомогти сам Тарас Шевченко березневими датами початку і кінця його земного життя. Слова нашого Кобзаря про матір, сестру, дівчину, жінку, Україну мають стати святими. Але чи багато сьогодні лідерів партій, керівників держави знають Тарасові поетичні рядки, які оспівують жінку-матір: «І нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої, Що в мир наш Бога принесла»?!
Вірю, що Україна схаменеться, перестане ігнорувати Шевченківські дні на догоду святу 8 березня, покінчить із пиятикою у великий піст, а святкуватиме День матері, який припадає на другу неділю травня. Коли запитала учасників цьогорічних читань, за що вони люблять поезію Тараса Шевченка, одна дівчина відповіла: «Бо він – патріот. Він – Великий українець». Усі з нею погодились. Тож якщо в Україні є така молодь, яка відважується всупереч моді в дні всенародного гуляння з нагоди совкового жіночого свята читати і любити твори Шевченка, то Україна є і буде. Вона вже не бездітна вдова, як писав Тарас Григорович. Вона має добрих і розумних дітей. Допоможи їм і дай щастя, Боже!
Олександра ПОПЕЛЮК.
peredplata
