В середині липня в місті Чернівці проходив семінар для журналістів \”Політика ЄС в інформаційному просторі України\”. Взяти участь у роботі цього семінару виявили бажання багато працівників ЗМІ з різних куточків країни. І мені, як кореспондентові \”Паралель-медіа\”, випала можливість взяти участь у цьому цікавому освітньому заході.
Безумовно, знання, отримані під час семінару, мають величезну цінність і обов\’язково знадобляться в роботі. Але, варто зізнатися, що семінар став лише гарним приводом зробити подорож через всю Україну і можливістю побачити дивно красиве місто, світлі спогади про який залишаться в моїй пам\’яті надовго.
Чернівці – мальовничий старовинне місто з унікальною архітектурою, який має велику історичну цінність і існує більше 600 років. Соромно зізнатися, але раніше я майже нічого про нього не знала. Всього лише кілька разів чула про цьому дивовижному місці, коли люди, перераховуючи найкрасивіші міста нашої країни, в одному ряду зі Львовом і Києвом згадували про \”українському Парижі\”. Саме так говорять туристи і гості міста, це назва Чернівців вже давно стало звичним для всіх. Ще кілька разів я чула, як Чернівці називали маленької Віднем, але не приділяла цьому особливої уваги. Чесно кажучи, ніколи навіть не доводилося замислюватися про те, що в ньому такого особливого, і чому його так часто порівнюють з напрочуд гарним Парижем і не менш чарівної Віднем. І ось, побачивши це місто своїми очима, я зробила для себе відкриття – він дійсно особливий.
Ще в самому початку мого перебування в цьому дивовижному куточку України, спілкуючись з корінними жителями і викликаючи в них якомога більше подробиць про Чернівцях, я почула, на мою думку, геніальну фразу німецького журналіста Георга Гайнцера, перекладена на українську мову. Вона звучала так: \”Чернівці на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою – були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень\”.
Я думаю, кожен погодиться, що в цих словах є що-то чарівне, щось таке, що викликає ще більше бажання побачити це місто і пройтися вулицями, які коли-те підмітали букетами троянд.
Дорогою дальньою…
Напевно, мало хто з жителів Луганська хоч раз у своєму житті бував в Чернівцях. Причина цього очевидна – відстань. Адже подивившись на карту України, можна зрозуміти, що Київ і Чернівці практично знаходяться в різних куточках країни, і дістатися з одного міста в інше досить таки складно, для цього доведеться подолати шлях у більш ніж тисячу кілометрів.
Зізнаюся відразу, поїздка залишила в моїй пам\’яті незгладимий слід, не дивлячись на труднощі і незручності, з якими довелося зіткнутися в дорозі, мене переповнювали позитивні емоції і враження, якими хотілося поділитися з оточуючими. Тому розповім все по порядку.
Дізнавшись про те, що я пройшла конкурсний відбір на участь в семінарі, в пориві радості \”я полетіла\” на вокзал – за квитками. І тут моєї, майже эйфорической, радості раптово прийшов кінець. На вокзалі сказали, що доїхати до Чернівців у призначений час можна тільки одним способом: сісти на поїзд Київ – Львів, а після, у Львові пересісти на поїзд, наступний до Чернівців. Тобто доведеться накинути додаткове коло і пробути в дорозі майже на 10 годин більше, ніж якщо б я їхала через Київ. Я хотіла того чи ні, все було вирішено за мене…Ще залишалася тиждень до семінару, як я стала налаштувати себе на те, що мені доведеться провести в дорозі майже дві доби.
І ось, нарешті, настав цей довгоочікуваний момент – я зайшла в поїзд, і почався мій тривалий шлях. Що розповісти про час перебування в поїзді? Можу сказати, що 39 годин шляху – випробування не з легких: в дорозі до Львова я провела 28 годин, потім ще кілька годин на Львівському вокзалі і відправилася до Чернівців – це ще 9. Знаючи особливості української залізниці, кожен уявляє, що мені довелося пережити… Але скаржитися я не буду, тому що , здавалося, \”нескінченна\” поїздка показала мені тисячу кілометрів нашої країни. Це так захоплює, коли безперервно дивишся у вікно, і на твоїх очах змінюється природа і погода, пролітають міста, області, різні станції… Було б чудово, якщо б вікно було не тільки джерелом прекрасних пейзажів, але ще і свіжого повітря. Чинності мого людського везіння, мені знову потрапив то єдине вікно у вагоні, який призначено для аварійного виходу, і воно не відкривалося. Проїхавши менше, ніж півдорозі, наш вагон, втім, напевно, як і всі інші, плавно перетворився в сауну, і протягом подальших доби всі пасажири мали унікальну можливість безкоштовно попариться.
Поїзд – це дивовижне місце, де навколишні норовлять поділитися масою цікавої і корисної інформації. Це в Чернівцях мене чекала дводенна лекція про політику ЄС в Україні, а тут – розповіді про дітей, про премудростях вирощування свиней і кіз, про таємниці народної медицини, випробуваної на знайомій бабусі, про те, як потрібно правильно вирощувати півторакілограмові помідори. І ці розповіді можуть тривати до самого оголошення кінцевої станції, годинами, не дивлячись на задуху або нічний час доби. Все-таки, який у нас товариський народ.
Труднощі були для мене дуже незначними, адже я знала, що мені належить побачити надзвичайно красиве місто, а краса, хоч і не до місця буде сказано, вимагає жертв.
Вулицями старовинного міста
І ось довгоочікуваний Чернівецький вокзал! Почуття радості і розгубленості мене переповнювали так сильно, що я спочатку навіть не помітила всю красу і самобутність будівлі вокзалу, який, без перебільшення, є витвором мистецтва.
У якому-то нестямі і поспіху я дійшла до зупинки і переляканими очима (боялася, напевно, простий невідомості і незнайомого міста) почала виглядати потрібну мені маршрутку, щоб дістатися до готелю \”Буковина\”. І згадавши про народної мудрості, що \”язик до Києва доведе\”, почала розпитувати у місцевих жителів. Чернівчани виявилися дуже привітними і, всупереч стереотипам, нормально сприйняли мою російську мову і пояснили, куди йти. Що стосується громадського транспорту, в Чернівцях за маршрутами їздять не мікроавтобуси, як у нас, а звичайні великі автобуси, при чому з великою періодичністю. Мені довелося чекати автобус на 40 хвилин, і набилося в нього стільки народу, що нам в Луганську таку картину навіть уявити складно. Не хочу критикувати, просто скажу, що це єдине, що мені не сподобалося в цьому чудовому місті.
Діставшись до готелю, мені хотілося тільки крикнути: \”Ура! Нарешті!\”. Оскільки до початку семінару залишалося час, я встигла познайомитися зі своїми колегами, з якими надалі я і провела ці два незабутніх дня.
По закінченню першого навчального дня, трохи відпочивши в готельному номері, ми з новими знайомими відправилися в захоплюючу подорож по вечірнім вулицями старовинного міста.
Вийшовши з готелю, всі ми знали тільки про одну пам\’ятки Чернівців – колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації, в якій сьогодні знаходиться Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича. Наша маленька компанія вийшла на вулицю з однією метою – побачити цей університет. Але по шляху ми зрозуміли, що Чернівці – місто, який є однією визначною пам\’яткою. Проходив дві години по Чернівцям, ми нарешті дісталися до університету і, буквально, завмерли стоячи перед ним – цю красу складно описати словами, я просто стояла і намагалася розглянути цю архітектурну перлину Буковини. У цей день нам так і не вдалося потрапити на територію університету, оскільки було 8 годин вечора, і сувора охорона не піддалася на вмовляння і сказала: \”приходьте завтра\”. Ми продовжили свою подорож по вечірнім вулицями старовинного міста.
У пошуках університету, ми майже випадково наткнулися на міську ратушу, яка символічно возвеличивалась над всією Центральною площею.
Будівля ратуші – зараз Чернівецька міська рада – це велике будова, верхня частина якого прикрашена двох\’ярусною баштою з балконами, яку вінчають шпиль і годинник. Крім ратуші, на Центральній площі знаходиться ще безліч старовинних, але добре збережених будинків. Обійшовши Центральну площу, ми зробили для себе відкриття – насправді, центр Чернівців дуже маленький, і багато пам\’ятки зібрані на невеликій території. Здавалося, що в цьому місті кожен будинок і будь-яка будівля є не чим-то іншим, а пам\’яткою архітектури.
Багато написів у місті свідчило про те, що нещодавно місто відзначив свій ювілей – 600 років. Туристів дуже приваблюють величезні плакати, розклеєні на честь того ж 600-річчя, на яких зображена топографічна карта Чернівців, документ з першим згадкою про місто і ще багато цікавої інформації.
Попереду нас чекала Театральна площа з Чернівецької \”Алея зірок\”, Художній музей, будинок-корабель і Чернівецька обласна держадміністрація, яку в народі називають \”будинку з левами\”. Кожна будівля по-своєму красиве і самобутнє.
А ще мене дуже здивувало, що, гуляючи пізно увечері по незнайомій місту, зовсім не було страшно. Якась атмосфера затишку і безпеки панує в цьому місці, так і люди дуже чуйні і доброзичливі.
Університет виявився казковим замком…
Наш другий день перебування в Чернівцях був розпланований заздалегідь, головним пунктом цього плану було відвідування колишньої резиденції митрополитів. Прибувши до нинішнього університету, ми спробували потрапити на територію, але охорона знову не дозволила нам пройти, виявляється, сторонній зайти в університет можна тільки у супроводі екскурсовода. Приєднавшись до групи туристів, ми відправилися на екскурсію. Зі слів екскурсовода я запам\’ятала дуже мало, тому що була околдована дивовижною красою цього місця. Резиденція являє собою цілий архітектурний ансамбль, що складається з трьох головних будівель, розташованих навколо красивої площі. На чолі цього простору красується резиденція митрополита каплички. По боках – семінарія і будинок для приїжджих. Ансамбль органічно доповнено церквою, а його кульмінацією стали куполи та башти. У внутрішній частині двору розташовується приголомшливий ботанічний сад, спроектований все тим же архітектором. Але, проходячи далі, будівлі не переставали дивувати своєю пишністю і помпезністю. Можу розповісти про те, що потрапивши всередину, я на кілька хвилин перенеслася в минуле і побувала в замку з дивовижною казки. Довгий час після екскурсії ми не хотіли розлучатися з цим чудовим місцем і продовжували мандрувати по його околицях. Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, безумовно, є перлиною Чернівців, про нього можна говорити годинами, але все одно не вдасться передати той особливий дух і емоційний стан від побаченого.
Місто, в яке хочеться повернутися
Останній день пролетів взагалі непомітно, але запам\’ятався тим, що я все-таки побувала на вулиці, яку підмітали букетами троянд. Це єдина в місті пішохідна вулиця, яка носить ім\’я Ольги Кобилянської, раніше вона називалася Панської, і лише високі чини удостоювалися честі прогулятися по ній. Вулиця Ольги Кобилянської – це теж одна суцільна vista, чого тільки коштують будинки і карета, що стоїть посеред дороги.
Ще кажуть, є пам\’ятник тим троянд, якими підмітали цю особливу вулицю, але, на жаль, мені не вдалося його побачити. Нехай це буде ще одним приводом, щоб повернутися в \”український Париж\”.
Останній раз перед відправленням поїзда окинувши поглядом Чернівці, вперше в житті мені зовсім не хотілося виїжджати з чужого міста. Я мріяла залишитися і ще хоча б день побродити таємничими вуличками, адже скільки всього я так і не встигла побачити. Але на жаль…мене знову чекав вокзал і бічна полку в задушливому вагоні поїзда і нескінченні розповіді про помідори, родичів випадкових супутників і премудростях народної медицини.
Проїхавши через всю країну, я ні на секунду не пошкодувала про виконану шляху, це потрібно було побачити, адже воно того коштує! Не дарма хтось сказав: \”Буковина – це те місце, в яке постійно хочеться повернутися!\”
Юлія Гончарова
Джерело paralel-media.com.ua
peredplata
