За кілька років до розвалу Радянського Союзу, в селі Оселівка Кельменецького району побував відомий журналіст газети “Комсомольськая правда”, лауреат державної премії за книжку своїх нарисів під назвою “Кроки по росі” Василь Песков. А прибув він сюди, аби побачити, як працює дивом уцілілий в цьому населеному пункті вітровий млин,про що йому повідомили місцеві жителі. Зустріли поважного гостя в Оселівці приязно й охоче показали йому крилатого релікта, На прощання гостеві дали вузлик змеленого вітряком борошна. Про свої навідини в бессарабську глибинку він розповів на шпальтах “Комсомолки”.
Якби журналіст забажав знову навідатися до Оселівки, то діючого вітряка він би більше б не побачив. На жаль, дідівський скарб безповоротно зник з лиця землі через те,що його кинула напризволяще сільська громада.Тепер залишки млина самотньо бовваніють на високому щовбі, звідки проглядається дністрове плесо. Така ж сумна доля спіткала й інші вітряки. Всього Оселівці їх було ЧОТИРИ. Такого не побачиш у жодному буковинському селі. І цим треба гордитися та пишатися.
На кого ж лягає вина за знищені вітряки? Причетні до цього передусім тодішні місцеві керівники – голови місцевого колгоспу та сільської ради, які байдуже спостерігали за тим, як нівечаться млини. Серед них не знайшлося жодної співчутливої персони, котра б знайшла кілька дошок, аби залатати діри в прогнилих стінах вітряків. Не вдарили на сполох і вчителі місцевої школи. Не перейнялися долею вітряків і районні компартійні начальники.
За збереження історичних цінностей їх тоді не питали. Тож власної ініціативи вони не виявляли, аби не викликати гніву обласного начальства. І вітряки, окраса місцевого ландшафту, перетворилися на купи мотлоху.
Та недавно серед легіону збайдужілих людцв знайшовся недавно чоловік, який не причисляє себе до когорти місцевої інтелігенції, й не клянеться, як дехто з його земляків, у надмірній любові до України. Цей чоловік завше ходить з гроном мозолів на працьовитих долонях, оскільки є споконвічним хліборобом. Мова йде про аборигена Оселівки Василя Івановича Гонтюка. Один з вітряків височіє за два пів версти від його домівки і його теж мала спіткати доля своїх дерев’яних родичів. Але Василь Іванович
вирішив заступитися за історичну пам’ятку.За власні кошти полагодив покрівлю вітряка, замінив у стінках прогнилі дошки. Недостаючі деталі млинового механізму взяв із сусідніх вітряків, які перетворилися в руїни. І пам’ятка постала перед людьми, немов казковий птах Фенікс із попелу. Залишилося доробити вітряку лопаті, і він знову зможе молоти борошно
своїми потужними жорнами.
-Для чого ви взяли оці клопоти на свої плечі?-запитав я Василя Івановича.- Адже від млина ви не матиметиме ніякого зиску. Його замінила більш потужна, сучасна техніка
– А я й не шукаю вигоди. Але хочу, аби млин ожиів і запрацював, як у старі дідівські часи. І щоби сюди приходили оселівські діти й здивованими очима дивилися на те, як сиплеться до коша білосніжне борощно. Заради цього й відновив вітряка.
Нещодавно, почувши про цю придибенцію, з району примчав до Василя Івановича тамтешні податківці. Довго розпитувалися про матеріальну вигоду від запущеного вітряка. Та коли ентузіаст розповів їм, що, окрім клопотів, не матиме ніяких статків, то податківці вирішили не заважати йому. І правильно вчинили.
Навідувався сюди й один з київських олігархів. Товстосум наполягав, аби Василь Іванович продав йому вітряка. За кругленьку суму, звичайно. Але Гонтюк не купився за гріш, сказавши:
-Вітряк належить селу і тому не продається.
Про цю подію знає районне керівництво. Але мовчком спостерігає за діями ентузіаста. Тим часом йому потрібна хоча б елементарна підтримка – треба кілька дубових чи акацієвих стовбурів для відновлення поїдених короїдом млинових деталей. Та навіть цим ніхто не хоче підсобити. Отака в нас влада, нічим не краща за попередню. Тому прошу вважати цей матеріал моїм особистим журналістським зверненням до керманичів облдержадміністрації та обласної ради – підсобити Василю Івановичу Гонтюку в його благородній і потрібній справі. А принагідно вплинути керівними важелями на збайдужілу місцеву владу, щоби вона відновити й інші занедбані вітряки. Якщо це буде зроблено, то в Оселівку можна буде прокласти цікавий туристичний маршрут, аби мандрівний люд мав змогу на власні очі побачити на наше бессарабське диво.
На щастя, кілька дивом уцілілих вітрових млинів можна ще побачити біля села Недобоївці Хотинського району.Але вони теж перебувають у занедбаному стані іневдовзі можуть безповоротно канути в Лету.
Ви та ще 1
peredplata
