Віктор БАРАНОВСЬКИЙ: «Коли всі поїдуть з Чернівців, хто ж гратиме для чернівчан?»

Віктор БАРАНОВСЬКИЙ: «Коли всі поїдуть з Чернівців, хто ж гратиме для чернівчан?»Звабливий мачо, що з шиком носить костюм і капелюха; скромний бухгалтер, готовий життя віддати за робочий стіл, «рангом вищий»; чоловік, що безтямно кохає свою дружину; конформіст, нездатний захистити кохану від осуду «суспільства» – натомість, готовий кинутися в розпусту лише тому, що «так належить»… Усе це характеристики лише однієї ролі актора Чернівецького облмуздрамтеатру Віктора БАРАНОВСЬКОГО – бухгалтера Мероні з нещодавньої прем’єрної вистави «Інцидент» за п’єсою Луїджі Лунарі. А загалом за 11 років роботи в нашому театрі він зіграв у 33 виставах.

У переддень жіночого свята ми даруємо нашим дорогим глядачкам розмову зі справжнім чоловіком, улюбленим актором усіх чернівчанок і не тільки…

Звабливий мачо, що з шиком носить костюм і капелюха; скромний бухгалтер, готовий життя віддати за робочий стіл, «рангом вищий»; чоловік, що безтямно кохає свою дружину; конформіст, нездатний захистити кохану від осуду «суспільства» – натомість, готовий кинутися в розпусту лише тому, що «так належить»… Усе це характеристики лише однієї ролі актора Чернівецького облмуздрамтеатру Віктора БАРАНОВСЬКОГО – бухгалтера Мероні з нещодавньої прем’єрної вистави «Інцидент» за п’єсою Луїджі Лунарі. А загалом за 11 років роботи в нашому театрі він зіграв у 33 виставах.

Віктор лише зовні виглядає широко відкритою людиною, Насправді він скупо дозує інформацію, змушуючи дізнаватися про нього поза межами інтерв’ю. Не відкриватиму власні джерела, але доведеться переривати нашу бесіду відступами…

Замість досьє: Нотатки астропсихолога

Ім’я – Віктор, дата народження – 9.09.1984.
Батьки не помилилися, назвавши так хлопчика, найбільш пасує ім’я Віктор для представників трьох знаків – Водолій, Телець, Діва.

І коли свої нахили Вікторам-Водоліям найкраще використовувати на керівних посадах, а Тельцям-Вікторам варто розвивати підприємницькі властивості, то Віктори-Діви – особи, як правило, не тільки творчі й романтичні, але й прагматики, що твердо стоять на ногах. Культурні явища сприймають через логіку. Доволі часто бувають наполегливими, упертими, навіть настирливими. Здається, вони вже на світ приходять, добре знаючи, що їм потрібно. На ділі же спершу розглянуть питання з усіх боків – а вже потім беруться за його вирішення. І тоді вже працюватимуть – як типові трудоголіки. Якщо за роздумами не втратять влучного моменту.

У дитячі та юнацькі роки вони найчастіше формуються під впливом матері. Коли їй вистачає мудрості, юнак виростає самостійним і самодостатнім, коли ж ні, з нього виходить істота слабодуха. Утім, і ті, й другі прив’язаність до матері зберігають усе життя.

Невдале кохання змусить Віктора-Діву або зовсім цуратися жінок, або не пропускати жодної спідниці. Коли ж він знаходить свою єдину, усі його сили й прагнення – сімейні, трудові, творчі – спрямовуються в єдине русло. Хоча спроби обернути прив’язаність Віктора на неволю підкаблучника – марні.
Інтелігентні, активні, часто набувають ореолу слави. Тактовні, та подеколи не приховують свою іронічність і скептицизм. Здатні й розслаблятися, і вчасно зосереджуватися. Це забезпечує Віктору-Діві ще одну якість – непотоплюваність у скрутних випадках – як організаційних, так і фінансових.

– То як це тебе «занесло» в актори?

– От тільки не пишіть, що з дитинства мріяв бути актором. Був звичайним школярем, любив вчити вірші на пам’ять. З точними науками не склалося, то після 9 класу поступив до училища мистецтв імені С. Воробкевича. А тут мені пощастило двічі: я потрапив на навчання до Григорія Володимировича Агеєва – і закінчив училище до того, як театральне відділення реформували на режисуру масових дійств…

Хлопчик народився рівно о дев’ятій годині ранку і одразу «сповістив» про це дуже голосним криком. Акушерка, що приймала пологи, «на око» заявила, що в ньому сантиметрів 60 – і додала щасливій мамі: – Ого, як кричить! Артистом буде!

Це правда, артистом бути Віктор не мріяв. Він просто грав: читаючи вірші, згодом співаючи у вокальному ансамблі кварцівського будинку дитячої творчості. Може, й не варто дивуватися, що знаний у Чернівцях театральний педагог Григорій Володимирович Агеєв помітив Віктора Барановського серед вступників.

– Агеєв – людина відома для чернівецьких шанувальників театру. Багато хто в акторському просторі – не помилимось, коли скажемо: усього світу, – зберігає вдячність цій людині. Легенди ходять про його вимогливість… Подобалося тобі вчитися?

– Училище дало мені дуже хорошу школу – і не лише мистецьку, акторську. Ми об’їхали всю Буковину зі своїми виступами. Самі розумієте, клуби в селах трапляються різні. Виступали у школах, у студентських колективах. Одне слово – і самим було цікаво…

А вже після училища як прийшов на прослуховування до Чернівецького театру, так і працюю тут майже 11 років.

– А батьки підтримували тебе у виборі професії?

– А вони й самі не чужі творчості: тато колись закінчив Вижницьке училище (відділення художньої чеканки), а ще знає, як відремонтувати усе, що вмикається в розетку: від комп’ютера до праски…

А мама моя гарно малює, минулої осені виставка в неї була в Художньому музеї. Ще донедавна вона працювала у книжковій торгівлі. І це завдяки їй я призвичаївся читати…

Був у житті Віктора період поза сценою: служба в армії. Шукати протекцій на те, щоби «відкосити», не став: усі чоловіки їхнього роду і з боку мами, і з боку тата служили, воювали… Щоправда, чималий зріст і приємна зовнішність спричинилися до не надто звичної служби – у Президентському полку. Але парадна назва зовсім не означала якусь «лафу»: військову виучку хлопці отримували там «на повну», не лише ходити строєм вчилися! І служив на совість – бо ж як інакше пояснити, що й досі зберігає дружні зв’язки з тодішнім командиром полку. І «дембельський альбом» оформлений належно: ось і Віктор у береті набакир, і всі друзі-вояки…

– Ні для кого не секрет, що дуже часто успішність чоловіка напряму залежить від того, яка з ним жінка поруч: і не від того, що вона керує, а від того, що самому хочеться бути кращим

–Так, я згоден. І не боюся сказати: мені з жінкою пощастило. Хоча це було кохання не з першого погляду, а з другої зустрічі. Після першого знайомства випадково зустрілися – і більше не розставалися. Вона зовсім не театральна людина – але нам весь час є про що говорити! Ми цікаві одне одному, дослухаємося до думок, підтримуємо та оберігаємо одне одного…

Скажу по секрету (сміється) – мені й з тещею пощастило!

– Багато доводиться грати?

– У моєму списку наразі 33 вистави. І мені подобається, що вони різні, від трагедії до комедії. І хочеться грати ще і ще…

– З досвіду спілкування з акторами знаю, що багато хто, умовно кажучи,«грає все життя себе»…

Віктор БАРАНОВСЬКИЙ: «Коли всі поїдуть з Чернівців, хто ж гратиме для чернівчан?»– Розумію, про що ви! Ні, я думаю, що лише «себе самого» на всі ролі не вистачить. І робота над роллю не починається тільки з моменту «застільних читок». Я весь час – спілкуючись з людьми, їдучи в тролейбусі, купуючи щось у магазині – придивляюсь до людей, запам’ятовую якісь риси поведінки, жести, рухи, манеру носити одяг, а потім воно «виймається» і «прилаштовується» до ролі…

– Як тобі працюється з різними режисерами, адже навіть у діючому репертуарі граєш у постановках Людмили Скрипки, Петра Колісника, Андрія Романова, Віталія Денисенка (на жаль, в ролі капітана Скворцова мені особисто не пощастило тебе бачити, хоча й дивилася виставу тричі)…

– Я зазвичай дуже уважно дослухаюсь до режисера, усвідомлюю його бачення вистави загалом і моєї ролі зокрема. Тож якихось конфліктів щодо постановок у мене не буває. Від кожного режисера-постановника набуваюся знаннями й досвідом, і це добре: гарантує від одноманітності…

– А не було спокуси знайти театр, так би мовити, рангом вищий, а то й до столиці перебратися? Все ж таки маєш і досвід, і солідний список ролей

– Не брехатиму, думки таки виникали, навіть колись поїхав на прослуховування до «франківців» – і передумав. Перспектива була – другий план у четвертому складі. Як подумав, що з ненабагато більшими грошима доведеться дві години на день витрачати тільки на пересування від домівки до театру й назад – так і відмовився. Не злякався, а саме передумав.

Розумієте, Чернівці – це моє місто. Мені тут комфортно, усе поруч. Я люблю вранці перед репетиціями пройтися парком, подихати, подумати… Ні, велике місто – це не для мене.

Звичайно, хотілося б зіграти щось у кіно чи навіть у серіалі… А назовсім… Ні!

І ще одне зупиняє: коли всі з Чернівців поїдуть, хто ж для чернівчан гратиме? А ви ж знаєте, яка в нас гарна публіка!

От на цій оптимістичній для чернівчан ноті ми прощаємося з актором: час на репетицію!

Лариса ХОМИЧ для сайту Облмуздрамтеатру

Новини Партнерів