Дивовижна річ — дитяча пам’ять! Через сорок років проніс я батьківську науку, що зав’язь на «калачиках» можна їсти, з акацієвого цвіту треба випивати лише нектар, а самі квіти — отруйні, як качати молочай, що молодий очерет — «шпичаки» — теж їжа… Дитина запам’ятовує не розмірковуючи, тільки в зрілості, коли батько показав дві братські могили, прості пагорби без ознак і хрестів, де упокоїлися понад п’ятсот моїх земляків, я зрозумів і його науку і чому старі люди заходячи в хату замість «добридень», віталися — «Є хто живий?»
Українське село пережило роки нищення заради кращого майбутнього, доживає роки нищення заради виживання, та стоїть перед вибором — чи прийняти останнє нищення: — заради наживи? Як завжди в нашій історії все робиться заради людей, їх блага. Політологи, юристи, економісти — відстоюють право власників вільно продавати землю, та розписують блага які впадуть на голови обезземелених Українців. В чому ж лукавство аргументів цих «агітаторів»?
Аргумент перший. Земля це звичайний товар, наприклад, такий же як квартира. І якщо людина може вільно розпоряджатися своїм житлом, то так само вільно вона повинна розпоряджатися і землею. Однак, земля ніколи не була звичайним товаром. Квартиру, будинок Ви можете самостійно збудувати, а от землю — ні. Зазначу, навіть не враховуючи зменшення земель сільськогосподарського призначення внаслідок урбанізації ми маємо справу з абсолютно нееластичною пропозицією. Яка б ціна не була запропонована за землю, величина її пропозиції не зміниться. Мораторій на продаж земель с/г призначення визначає офіційну відсутність землі до продажу. Навіть недолуга земельна реформа збільшить ринок до понад 40 млн. тис. га., але не зможе запропонувати ринку землі більше ніж її є фактично. Одним із очікуваних макроекономічних ефектів вільного ринку землі є укрупнення земельних наділів, а отже поява безземельних селян, скорочення сільського населення. Ось тут нам пред’являють другий і третій аргумент:
Аргумент другий. Сучасні аграрні технології вимагають на порядок менше працівників, а отже зменшення сільського населення — благо.
Аргумент третій. Продавши землю селянин може на отримані кошти переселитися до міста та вести більш заможне життя. Розглянемо ці аргументи. Дійсно, в сільському господарстві США працює біля 3-х відсотків населення. Але, по-перше: навіть по мірках розвиненої економіки в сільському господарстві США використовується понад в два рази більше капіталу в формі матеріальних активів (машин та споруд) на одного працівника, ніж в економіці США в цілому. Схожа картина і в Канаді. Юрій Снісаренко перебуваючи в відрядженні в провінції Квебек потрапив в кумедну ситуацію в розмові з місцевим фермером запитавши: «З якої сої — ранньої чи пізньої він починає посів». Спершу фермер довго не міг зрозуміти питання, зрештою розібравшись чого від нього хоче гість, відповів: «Без різниці». Тепер здивувався пан Юрій, сам знаний агроном, — «цього не може бути». Зрештою, фермер повів пана Юрія до майданчика з технікою: два трактора по 300 кінських сил, 16-ти рядкова сівалка, інший реманент. На 150 га належної йому землі фермер вирощує сою та кукурудзу — стандартна сівозміна в Канаді. Потрібні сімдесят-вісімдесят гектарів сої він засіває менш ніж за день. Дійсно немає ніякої різниці з якої сої ранньої чи пізньої починати посівну. Констатуємо, забезпеченість технікою в країнах з розвиненим агросектором в рази перевищує аналогічні показники вітчизняних аграріїв. Чи встигнуть Українські агровиробники компенсувати знелюднення сіл сучасною технікою?
По-друге: окрім американців на фермах США працює величезна кількість іноземних робітників. П’ять доларів на годину готівкою (дані за 2008 рік) приваблюють в сезон необхідну кількість некваліфікованих працівників. Зазначу, в Україні некваліфікований працівник на сезонних роботах розраховує максимум на 200 грн. в день. За рік в середньому набігає скромна сума в 10 тис. грн., прожити на ці гроші не займаючись підсобним господарством — неможливо. В Полтавській області за звичайного розміру паю 3-4 га пайовик отримує приблизно 1,5 тони зерна та безоплатний обробіток присадибної ділянки. Це забезпечує кормами, за раціональної відгодівлі, пару свиней, сотню бройлерів та 2-3 десятки голів курей-несучок і качок, на присадибній ділянці додатково можна виростити 5-10 тон картоплі. Такий варіант ведення господарства хоч і не є над прибутковим, однак забезпечує принаймні мінімальний життєвий рівень.
Зрозуміло, не кожний власник паю має охоту та можливість займатися підсобним господарством. Що ж отримає власник земельного паю який вирішить продати його? За оціночної вартості близько 20 тис. грн.. за га вартість тіньової купівлі-продажу коливалися на позначці 3-4 тис. га. Зазначу, спеціалісти Держкомзему прогнозують на 2012 рік ціну продажу землі на рівні 300 євро за га, що набагато нижче не лише від вартості землі в Європейських країнах, а і від кадастрової оцінки. Чому Українські чорноземи в сотню разів дешевші Французьких суглинків? Дозволю навести власний аргумент. По робочих потребах я досить часто бував в Польщі, причому поїздки припали на період від входження до Євросоюзу і на декілька років потому. Згадую свої враження, країна перетворилась на зону суцільного ремонту: дороги, тротуари, розмітка, освітлення. Фермери з задоволенням розказували про свої досягнення: один — купив нову техніку і отримав п’ятдесяти відсоткове відшкодування її вартості, другий — переписав ферму на сина, і той як молодий фермер отримав значну субсидію, третій — отримав такий кредит і на таких умовах про які українські колеги і мріяти не могли. Але за декілька років оцінки вигоди євроінтеграції дещо змінилися — зросли витрати на заробітну плату найманих працівників та в рази! виросла вартість землі. Яке економічне підґрунтя цього ефекту? Оскільки земля не створена людьми, ціна землі не відображає виробничі затрати, а служить лише для фіксації факту переходу права власності і використання від одного власника до іншого. Оскільки умови господарювання для польських аграріїв різко покращились, то і вартість земель закономірно зросла. Зазначу, таке зростання в значній мірі знівелювало отримані конкурентні переваги, та привело аграрну економіку Євросоюзу до стану рівноваги.
В Україні вартість землі прямо залежить від сучасних реалій: четверта за ефективністю — з кінця — економіка, 152 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу, незрозуміла державна аграрна політика приводять до знецінення права власності на землю. На початку 2008 року в очікуванні закінчення мораторію потенційні покупці озвучували ціну в півтори тисячі Доларів США за гектар. В 2011 році вартість цієї ж землі впала приблизно втричі. В кращому випадку власник земельного паю може розраховувати на тисячу-півтори Євро. Яке житло за такі гроші можна придбати навіть в звичайному райцентрі, чи про яке забезпечене життя можна говорити? Звісно, окрім того, що прийнято називати «бізнес-середовищем» на ціну ділянки впливають і об’єктивні чинники — один пай не представляє особливої цінності для сучасного товарного агровиробництва. Цікаві великі масиви, але на практиці навіть членам однієї родини земельні паї рідко виділяють підряд, отже біль-менш нормальну ціну отримає перекупщик, а аж ніяк не власник.
І ось тут на сцену виходить четвертий аргумент. Економічні проблеми сільських громад після введення продажу земель вирішаться за рахунок росту оподаткування власників землі. Це єдиний аргумент абсолютно коректний з точки зору економіки. Дійсно, держава може визначити податок на землю настільки великим наскільки побажає, не побоюючись, що зростання податкового тиску зменшить предмет оподаткування. В Сталінські роки українці майже повністю вирубали фруктові дерева біля садиб, оскільки кожне дерево обкладалося податком. З тих років залишилась приказка — «голуб вгору, кріль у нору», єдина «худоба» тодішніх селян яка не оподатковувалась. Так і сьогодні, можна закрити, наприклад, ресторан, можна в кінці кінців спалити його, але землю неможливо ліквідувати в односторонньому порядку, її можна лише передати іншому власнику. Зазначу, з 2012 року оціночна вартість землі зросте в 1,756 раз. Навряд чи від цього виграють орендодавці, а от платежі в бюджет разом зростуть на 75,6%. Не здивуюся, якщо за пару років в газетах з’являться оголошення: — «Продам земельний пай, доплату гарантую».
Чи потрібна Україні земельна реформа, сумнівна за економічними вигодами та соціальними наслідками? Потрібна, але біда в тому, що проводитиметься вона за правилами і в інтересах обмеженої групи «наближених» які в будь-якому випадку не нестимуть за всі негаразди ніякої відповідальності.
Адже навіть в разі повного провалу реформи — наготові п’ятий аргумент: реформа не вдалася через заборону продавати землю іноземним покупцям,а отже не вдалося залучити кошти достатні для успіху реформи. Не сумніваюся, після консолідації земель в «правильних» руках ця норма закону буде або прямо відмінена, або ж найдений юридичний механізм, що дозволить «законно» обходити її.
В 2002 році в травневому номері газети «Бізнес» вийшла моя стаття:«Проверено: земля «уходит» в якій я обстоював ідею вільного продажу землі. І зараз моя позиція принципово не змінилася, однак змінилися зовнішні обставини. У всі часи фальшування грошей було одним з найтяжчих злочинів. В даний момент саме емісія, а фальшивомонетники фактично і є незалежними емітентами, — це основний засіб яким світові держави прагнуть перемогти активну фазу кризи світової економіки. Проводити земельну реформу зараз, це віддавати незамінний ресурс — Українську землю в обмін на брязкальця і намиста. Замість загального еквівалента гроші все більше перетворюються на звичайний високоліквідний (поки-що) товар з абсолютно еластичною пропозицією, як казав Попандопуло: «Бери, бери, я себе еще нарисую». Несправедливість сучасної фінансової системи усвідомлює все більше людей — акція «Захопи Уолл-Стріт» пройшла, за даними ВВС, в 951 місті 82 країн, лише липова національна «еліта» на основі таких же аргументів тупо проштовхує земельний дерибан. Хоча за таких обставин навіть бездоганна земельна реформа — економічна авантюра та як наслідок — соціальна катастрофа.
Олексій Харсун
ДжерелоMy Webpage
peredplata
