Останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли заради порятунку життя когось із близьких люди стають донорами власних органів. В Україні робити це дозволено винятково рідним людям. Ширяться чутки й про «чорних» трансплантологів, котрі майже за безцінь вилучають у здорових, але соціально незахищених людей (за їхньої згоди) органи, аби підпільно пересадити їх за десятки, сотні тисяч доларів тим, хто цього потребує. Особливо ж вражають повідомлення, у яких йдеться про незаконний наразі забір органів (і не тільки) від мертвих людей. Адже нині в Україні існує так звана презумпція незгоди, родичі померлої людини з горя не завше можуть, та й не хочуть усвідомлювати, що, до прикладу, нирка чи печінка померлого може врятувати живого…
Аби пересадка органів стала, як у інших країнах, законною практикою, МОЗ України розробило та скерувало до верховної ради законопроект-концепцію, згідно з якою кожен українець зможе стати донором органів після своєї смерті. Це буде можливим винятково у випадку, коли за життя людина юридично не оформила відмову від такої перспективи. Документ наразі переданий до парламенту і над ним працює комітет з охорони здоров’я.
Українські трансплантологи вважають прийняття такого закону назрілою необхідністю.
— У нас 7 центрів трансплантації готові до постійної роботи, — каже головний трансплантолог МОЗ України Олександр Ніконенко. – Але трупне донорство практично блоковане. В Україні за рік роблять лише сотню пересадок нирок, одну – серця, 12-14 — печінки. При цьому щорічно трансплантації нирки потребує понад 2 тисячі людей, печінки — тисяча, а серця – 500-700 людей.
— Коли запрацює закон, про який йдеться, я першим дам згоду на посмертний забір органів, — не вагаючись у своїх намірах, зізнається начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи Віктор Бачинський. — Адже розумію, що потрібно рятувати життя тих, хто опинився на його межі. У нашій області, наприклад, є близько сотні людей, котрі не обходяться без гемодіалі-зу, бо гостро потребують пересадки нирок. І в обласній лікарні основна кількість коштів йде на витратні матеріали для гемодіалізу…
Заслужений лікар України переконаний, що закон про презумпцію згоди зараз надважливий. Однак, за його словами, прийняття його зовсім не означає, що забір органів може здійснювати будь-хто.
— У нас, до прикладу, здійснювати вилучення органів для трансплантації неможливо, бо немає відповідної матеріальної бази та й, зрештою, фахівців також. Судмедексперти цього робити ніяк не можуть, це прерогатива хірургів. Потрібні неабиякі кошти, однак починати з чогось таки треба, — говорить Віктор Теодосович. — До такого процесу має бути залучено зо 50 осіб, а дії кожного мають бути чітко відпрацьовані та доведені чи не до автоматизму – адже тут «зволікання смерті подібне». Мозок людини помирає впродовж 5 хвилин, 30-40 хвилин після смерті мозку серце ще живе. А якщо його пересадки чекають у Запоріжжі? Як його туди доправити? Про все має подбати держава. Тому, зважаючи на нестачу коштів, стає зрозумілим, що це питання не одного року. Однак це варто починати робити. Громадськість мусить розуміти, що допомогти можна і треба навіть приреченим, і це має стати особистим рішенням кожного…
Після прийняття закону, автори якого орієнтувалися на практику з цього приводу сусідньої Росії, Білорусії, а також Італії та Австрії, донорами стануть всі. Задля підготовки до сприйняття та прийняття майбутнього закону планується проведення відповідних роз’яснень. Його автори-фахівці намагаються донести до свідомості громадян, що вони матимуть право не лише погодитися, а й відмовитися від використання своїх органів. Для цього ще за життя треба написати офіційну заяву і залишити її в поліклініці за місцем проживання або ж відправити електронною поштою до Держслужби з трансплантології, де, за попередніми даними, буде створено єдиний реєстр відмовників та тих, хто підтримує презумпцію згоди, здійснюватиметься пошук потенційних донорів та контроль за роботою із забору органів.
Однак, попри перспективи, які чекають на українців після прийняття парламентом закону про презумпцію згоди, фахівці погоджуються, що країна до цього наразі таки не готова. Як зазначає також очільниця парламентського комітету з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва, кожна людина має право прийняти те чи інше рішення. До того ж, слід пам’ятати й про релігійні переконання співвітчизників. Юристи ж відверто заявляють про ризик використання неякісних органів для трансплантації та про процвітання з прийняттям закону про презумпцію згоди так званого «чорного» ринку органів. Натомість автори сподіваються на створення жорсткої системи контролю, яка стоятиме на заваді будь-яким зловживанням. Вони переконані, що гонитви за органами, коли одне життя рятуватимуть ціною іншого, не буде.
Що ж, поживемо – побачимо. А поки що запитаймо у себе: чи готові ми до презумпції згоди?
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
