Світ захоплювався, СРСР – розстріляло: Великий подвиг українського митця Миколи Івасюка.
«Винним себе не визнав, бо немає вини в тому, що ти українець».
Микола Івасюк належав до тієї когорти художників, які своєю творчою діяльністю відроджували українське національне мистецтво. У часи, коли він жив, не було нашої української держави, не існувало ніякого вищого мистецького закладу, а суспільність ще не була готова до сприйняття творів мистецтва. Але він як особистість, як громадянин, як художник – добре розумів, яку важливу роль має культура. І він був одним з тих перших, які почали працювати на рідну культуру.
Народився 1865 у місті Заставна на Буковині. Після закінчення школи в Заставні вступає до Чернівецької вищої реальної школи, де професором живопису є український художник Юстин Пігуляк. Він і виховує у Миколи Івасюка любов до мистецтва, даючи безкоштовні уроки.
Згодом Микола Івасюк їде навчатись у Віденську академію мистецтв.
Українцеві пророкують видатне майбутнє художника і пропонують залишитись на чужині, але він все-таки вирішує працювати на свою культуру і повертається додому.
Значну увагу в своїй творчості художник приділяє Українській національній революції ХVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Зокрема, він створює кілька робіт, що присвячені легендарному козацькому полководцю Іванові Богуну, який відіграв важливу роль в часи польсько-української війни 1648-1657 років.
У 1892 році Микола Івасюк розпочинає роботу над картиною «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Над цією роботою він багато працював. Відомо, що ще навчаючись у Відні та Мюнхені художник виїздив до Києва, щоб дослідити місцевість, де перебував Хмельницький.
У час, коли почалася Перша світова війна, Івасюк проживає у Львові. 3 вересня 1914 російське військо вступає до Львова, а вже у квітні 1915 року його відвідує Микола II, приїзд якого доручили зобразити Миколі Івасюку.
Після цього, в середині квітня, німецько-австрійські війська переходять в контрнаступ і відвойовують більшу частину Галичини. А російські війська, відступаючи, беруть з собою заручниками півсотні провідних українських діячів, серед яких є й Микола Івасюк.
З клеймом «німецький шпигун» художника висилають до Ростова-на-Дону, і тільки згодом він повертається в Україну.
У 1925 році Миколу Івасюка та професора Євсевія Ліпецького голова Раднаркому УРСР Влас Чубар запрошує викладати малярство в Київській Академії мистецтв. Ліпецький не приймає запрошення і застерігає Івасюка не їхати в СРСР, бо від утікачів наслухався про комуністичний режим і масові репресії. Проте наївний художник не слухає друга і вже наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїжджає до Києва, де вони отримують радянське громадянство.
Все українське нищилось, тому знищити хотіли й Миколу Івасюка.
18 вересня 1937 року в квартиру Миколи Івасюка увірвалися енкаведисти і влаштували обшук. Тут вони нічого підозрілого не знайшли та все ж кинули художника до Лук’янівської в’язниці.
Уже через місяць на митця «накатали» постанову, у якій йшлося про те, що Микола Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, і нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.
«Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав», – так напишуть слідчі. Проте це аж ніяк не врятує талановитого українського художника.
14 листопада 1937 року було ухвалено вирок: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати». 25 листопада 1937 року Івасюка розстріляли, після чого закопали у Биківні…
Реабілітували ім’я українського художника аж в 1980 році «за відсутністю складу злочину».
peredplata
