Повстання буковинських українців та проголошення 30 червня 1941 року відновлення Української державності на Буковині

30 червня виповнюється 81-річниця з часу проголошення відновлення української державності на Буковині. Аналіз архівних матеріалів вказує, що повстання розпочалося ще 28 червня, у річницю приходу радянської влади на Буковину. Очевидно, це був такий собі «подарунок совітам», у відповідь на здійснені ними у краї репресії. Такого, як вбачається, представники радянської влади не очікували, бо спланували провести по області ще ряд політично-пропагандистських заходів приурочених до цієї дати та спрямованих на мобілізацію населення до Червоної армії.  

Тоді, 1941 року, 28 червня припало на суботу. З цього дня, в населених пунктах краю де активно діяли осередки ОУН, владу почали перебирати до своїх рук українці. Збройне повстання набуло великого розмаху. У селах та містечках краю під проводом ОУН організовувалися віча, загальні збори, на яких обиралася українська адміністрація, створювалися загони самооборони, місцева поліція. Новостворені структури налагоджували урядування. Почала діяти Українська Буковинсько-Басарабська Національна Рада під головуванням професора Іларія Карбулицького.

Переобрання влади супроводжувалося великим народним піднесенням. Повсюдно урочисто здіймалися українські стяги. В матеріалах інспекторату румунської поліції значиться, що у перші дні війни після «реокупації» краю «у всіх населених пунктах із провінції (Чернівецької області – авт.)» відбулося підняття українського прапору». Активний керівник, організатор і учасник тих подій Петро Войновський у своїх спогадах вказував, що українські прапори було піднято майже в усіх районних центрах та містечках краю, зокрема: Вижниці, Сторожинці, Берегометі, Глибокій, Вашківцях, Заставній, Кіцмані, Садгорі, Боянах, Хотині і навіть у Бельцях, а згодом й у Чернівцях.

Особливо інтенсивно цей процес відбувався в гірських районах, де на той час, як вказують автори праці «Буковина: її минуле і сучасне» Д.Квітковський, Т.Бринзан,  А.Жуковський, перебував центр українського підпілля.28 червня з доручення ОУН у Вижниці було організовано «Тимчасовий Український Комітет» на чолі з Мирославом Мичковським, який перебрав у свої руки всі громадські справи. При допомозі військововишколеної молоді з навколишніх сіл організовано поліцейські частини для забезпечення правопорядку. На вежі міської управи вивішено величезний український прапор. Того ж дня Тимчасовий Український Комітет відновив роботу всіх громадських установ і перебував у телефонному зв’язку із своїми довіреними особами в кожному селі Вижниччинни. Вістка про створення української влади у Вижниці дуже швидко облетіла всі села району і вже 29 червня до міста прибули делегати з усієї Вижниччини. На площі в центрі Вижниці відбулася велика українська маніфестація, на якій Мирослав Мичковський повідомив про створення «Тимчасового Українського Комітету», що перебрав владу в цілому районі. Український Комітет видав «Заклик до населення Вижниччини», в якому закликав усіх громадян допомогти утримати українську владу на Буковині. 

У цей час, як значиться у матеріалах інспекторату румунської поліції, відбулося й інше велике дійство – багатотисячний святковий захід з освячення Українського прапору. Хоча і подано представниками іноземних спеціальних органів це з негативною окрасою, вказаний факт заслуговує уваги. Так, у спецдонесенні вказується: «Банда із колишніх комуністів (часто представників ОУН румунська влада з метою їх дискредитації, першочергово перед німцями, подавала як комуністів – авт.), розбійників та вбивць, котрих зорганізовано в національні гвардії, проголосила себе частиною української армії та освятила власний Український прапор перед тисячами людей. Цей випадок стався у комуні Нижні Станівці». Уродженець села Кальнівці Чернівецького району Іван Грушковський про цей факт згадував: «Коли почалась війна в 1941 році, по дорозі через Брусницю, Кальнівці в Нижні Станівці марширував загін самооборони ОУН… Ми, сільські хлопчаки, бігли за загоном до місця подій. На майдані Нижніх Станівців він зупинився. Відразу ж розпочався мітинг. Потім священик освятив жовто-блакитний прапор, а загін проспівав Гімн «Ще не вмерла Україна»». Очевидно, саме тут організаційним референтом Буковинського обласного проводу ОУН Мирославом Кіндзірським 30 червня 1941 року офіційно було проголошено про відновлення української державності на Буковині. Вказане рішення, не пізніше наступного дня, а можливо і того ж, було затверджене на засіданні Української Національної Ради Буковини (представницького органу українського населення Буковини і Бессарабії) в Українському Народному Домі у Чернівцях. Що підтверджується й матеріалами НКВС, виявленими свого часу, але на жаль до кінця належно не опрацьованими відомим дослідником Фостієм І.П., в яких значиться, що: «… в перші дні (війни – авт.) націоналісти майже по всіх селах вивісили свої синьо-жовті прапори, утворили владу і поліцію, а 30 червня та 1 липня святкували відновлення Самостійної Соборної Української Держави». Румунські спецоргани про це повідомляють так: «З відходом радянських військ, там, де функціонували націоналістичні ядра, підняли український та німецький прапори та проголосили союз з Україною».

Документи засвідчують, до цього буковинські підпільники готувалися давно. Їм було відомо про те, що незабаром розпочнеться війна між СРСР та Німеччиною, а тому велась активна підготовка до майбутнього відновлення Української держави. Першочергово проводилася робота з населенням. У звіті румунського регіонального інспекторату поліції щодо діяльності українських націоналістів у Чернівцях, вказується: «Під час радянської окупації, націоналістичні пропагандисти багато працювали, підбадьорені обіцянкою, що скоро розпочнеться німецько-російська війна і Німеччина допоможе об’єднати незалежну і цілісну Українську державу». 

Тому, зрозуміло що, воєнні дії на східному фронті не були несподіванкою для українського підпілля Буковини, яке від початку 1941 р. готувалося до цього.Один із організаторів повстання Петро Войновський вказував: «З’явився наказ: як почуються перші постріли на кордоні в Карпатах, – повстання! Так і сталося». Поряд із проведенням освітньо-пропагандистської діяльності, ОУНівці миттєво почали організовувати збройні загони. Спецоргани Румунії повідомляли: «…у перші дні війни члени ОУН організували націоналістичні партизанські формування, до яких швидко приєдналося населення». Ще 26 червня 1941 року секретар Вашківського РК КП(б)У доповідав секретарю Чернівецького обкому партії Грушецькому, що в районі «оперує банда» під керівництвом Колотило, «яка зібрала всіх дезертирів нашого району і навіть з частини Вижницького району. Всі її учасники озброєні, мають гвинтівки, гранати і навіть кулемети. Ті, що затримані заявляють, що один із їх розрахунків – організація повстання «За вільну Україну». 

Отже, як видно із наявних матеріалів, масове повстання буковинських українців розпочалося ще 28 червня у день річниці приходу радянської влади на Буковину. Повстання було добре організованим, що дало змогу впродовж двох днів – суботи та неділі, перебрати владу в свої руки у більшості українських населених пунктів краю. Як наслідок цього, у понеділок, 30 червня 1941 року, Мирославом Кіндзірським було проголошено відновлення Української державності на Буковині! 

У ті буремні часи другої світової війни, українці Буковини вкотре засвідчили своє прагнення бути у складі єдиної Соборної Незалежної Української держави – Україна!

 

Микола Рубанець

історик, директор Державного 

архіву Чернівецької області 

peredplata