В останні липневі дні минає 70 років з часу однієї з найстрашніших сторінок в історії нашої області. За кілька днів понад тисячу наших земляків – інтелігенція, українці-партіоти, члени ОУН-УПА, священики, яких радянська влада і її каральний орган НКВД кинула в каземати Чортківської тюрми, були розстріляні без суду і слідства, а хто помер під час етапування до Умані, що на Черкащині. Про це дізналися дослідники львівського товариства «Пошук», – пише газета “Номер один”.
У Тернопільській області з приходом радянських «визволителів» було утворено 38 районів з відділами НКВД з тим розрахунком, аби легше було вести боротьбу з «ворогами народу». Почалися масові репресії проти інтелігенції, науковців, свідомих селян, студентів і священиків. Брали всіх, хто колись належав до будь-яких політичних, наукових, молодіжно-спортивних громадських організацій, або ж мали необережність висловлювати власну думку щодо того, що діється в радянській державі. Більшовицька пропаганда навішувала свідомим українцям ярлик «українських буржуазних націоналістів». Перед війною 1941 року такими людьми були вщерть заповнені тюрми західноукраїнських міст. Одну з таких – Чортківська тюрма.
Вже на другий день після початку воєнних дій, 23 червня 1941 року, заступником народного комісара Внутрішніх справ СРСР Чернишовим був розроблений план евакуації в’язнів, що утримуються в тюрмах західної області НКВД/НКГБ УССР 23 червня 1941 р. Полонених Чортківської тюрми в кількості 1279 осіб (найбільша кількість ув’язнених серед усіх тюрем Західної України) планували вагонами вивезти в тюрми УНКВД Чкаловської області (Росія).
23-24 червня, як зазначається у доповідній записці начальника тюремного відділення начальникові Тюремного управління НКВД УССР про евакуацію тюрем Тернопільської області, були приведені до виконання вироки засуджених до вищої міри покарання, натомість для засуджених і підслідних по побутових статтях 29 липня розпочалася евакуація. Для в’язниці Чорткова вдалось отримати 30 вагонів і 300-350 засуджених були відправлені на Гусятин, напевно, з наступним слідування в Чкаловську область, натомість решта, в кількості понад 900 чол., 30 червня за вказівкою і під керівництвом начальника тюрми тов. Левчука було в «пожежному порядку» відправлено за маршрутом Чортків – Умань, через Скалу-Подільську, далі – на Кам’янець-Подільський, Дунаївці, Жмеринку. На допомогу особовому складу тюрми було відряджено 27 чоловік партактиву й один взвод червоноармійців.
Як повідомляється в офіційних документах, колона тюрми м. Чорткова була забезпечена 2 тоннами хліба, також у її розпорядженні була 3-тонна машина з продуктами. «Цих запасів мало вистачити до Жмеринки, якщо у Жмеринці не буде надано вагонів, тоді колона піде пішим порядком у Черкаси. Хлібом у дорозі колона буде забезпечена», – йшлося у повідомленні начальника тюремного відділення.
Варто повірити, що ув’язнені були нагодовані, адже з цього етапу врятувалися лише кілька щасливчиків – Омелян Чорнога з с. Мушкатівка Борщівського р-ну, Василь Росолович з Копичинців, Михайло Демків та Михайло Шевчук з с. Шидлівці Гусятинського р-ну. Про страшний липень 1941-го Михайло Демків залишив такі спогади: «Нас виштовхали на тісне тюремне подвір’я, вишикували в колону і погнали до Збруча, на схід. З обох боків націлені конвоїри з карабінами і люті вівчарки, ладні будь-якої миті накинутись на кожного, хто би лише спробував віддалитися від гурту. До того ж над головами постійно звучало погрозливе, важке, мов камінь, «шаг влево, шаг вправо – расстрел!». А дорога нам стелилася воістину терниста. Ми йшли під сонцем обідрані і голодні. Нас супроводжували вибухи бомб і гуркіт гармат, і ніде було прихистити голову чи бодай трохи перепочити. За Кам’янцем-Подільським наче зумисне кинули нам по оселедцю і не дали ані краплі води. І чим далі ми ступали на схід, тим страшнішою ставала дорога. Голодні люди вибігали з колони, кидалися на бурячиння, горох, хапали недостигле колосся і нерідко розплачувалися за це життям. Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 року. Дійшли далеко не всі в’язні. Багато померли в дорозі. Після виснажливого переходу люди не могли й рухатися, а на п’яти колоні наступав німецький фронт».
Зі спогадів Олени Кляшторинської: «Шлях битий, важкий, тернистий курився від Чортківської тюрми до глибокої, холодної чорної ями, що на Уманщині. Жарке літо, немилосердно пекло сонце, вітерець наче заховався у зелені кущі, лише курява гарячого пилу здійнялася над колоною невільників, яких з обох сторін охороняли сталінські кати… Гнали їх зморених та голодних, а позаду залишилося пекло тортур, де вони кров’ю розписувались на тюремних стінах Чортківської катівні, де стіни і підлога насичені кров’ю і слізьми, де панував запах суміші запеклої крові і поту…»
Заступник начальника тюремного управління НКВД УРСР тов. Демехін у своєму спецповідомленні «верхам» про результат Уманського етапу ув’язнених Чортківської тюрми повідомив наступне: «З тюрми у м. Чорткові ув’язнені в кількості 954 чол. 2-го липня (як бачимо, дати початку етапування не збігаються – авт.) були виведені в напрямку м. Умань. На шляху руху група ув’язнених ОУНівців намагалась спровокувати бунт і втекти, у зв’язку з чим 123 ув’язнених членів ОУН були розстріляні. 20-го липня по прибуттю етапу в Умань у зв’язку з обстановкою, що склалася на фронті, німці прорвали оборону і знаходились за 20-30 км від Умані, за розпорядженням військового прокурора і керівництва НКВД УРСР ув’язнені підслідні і засуджені за контрреволюційну діяльність в кількості 767 були розстріляні, трупи їх закопані. Решта 64 ув’язнених, засуджених за побутові злочини, звільнено».
– Необхідно визнати, – каже політв’язень, старший науковий співробітник Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів Ігор Олещук, – що більшість розстріляних в’язнів знаходились під слідством і навіть більшовицька Феміда їх ще не засудила. Тому факт розстрілу великої кількості незасуджених людей є порушенням всіх юридичних зобов’язань колишньої тоталітарної імперії СРСС. Немає більшовицьким душогубам ні прощення, ні терміну давності.
При Тернопільській обласній раді свого часу була створена координаційна рада по вшануванню жертв Чортківської тюрми.
– З ініціативи координаційної ради, – повідомив її голова Олег Боберський, – було прийнято рішення про спорудження меморіалу в Умані жертвам розстрілу енкаведистами ув’язнених Чорківської тюрми 70 років тому. Членами ради пророблена велика робота і на 30 липня планується відкриття цього меморіалу. Це знакова подія як для Тернопільщини, так і для всієї України, адже українцям, безневинно страченим, має бути віддана належна почесть.
Андрій Кучерук, Номер один
peredplata
