.
На цій, майже столітньої давнини світлині, ми бачимо як маленька дівчинка (скоріш за все, з Покуття) вбрана у скромненький киптарик і у хустці на голові, схиливши голівку цілує простягнуту руку статечного і вже немолодого чоловіка у пристійному костюмі, в капелюсі і з тростиною.
.
Здогадуюся, що першою думкою у частини з нас буде щось типу: “…Ооо, яке приниження! Як так можна..?! Бідна дівчинка…”
.
Не поспішаймо з висновками.
.
Пригадаймо собі, що у довоєнній Галичині серед українців був звичай, що при зустрічі зі старшими людьми (родичами, знайомими, сусідами та ін.), молодша особа цілувала їм руку.
.
У той час українські чоловіки (із добрим передвоєнним вихованням) при зустрічі із жінкою чемно вклонялися і зі словами: “цілую ручки, пані..!”, торкалися устами простягнутої для вітання руки. При цьому, звісно, галантно припіднімаючи капелюха.
.
Цей звичай настільки був вкорінений по містах і селах передвоєнної Галичини, що подекуди протримався аж до 70-80 років минулого століття. І таке вітання з жінками не було награним чи штучним. Все у такому привітанні було природним і при зустрічі тішило обидві сторони.
.
Звісно, для завезених на Західну Україну “радянських людей” зі сходу, цей місцевий звичай видавався неприйнятним і явно “буржуазним” (власне цей російськомовний контингент і ввів у наш побут оте горезвісне “женщіна” замість нашого: пані, панянко, панно).
.
Автор, який сьогодні виклав це фото на сторінці Ретро Франківськ Group пояснив, що ота дівчинка цілує руку священику (зрештою, то міг бути її тато, вуйко, стрийко чи хто інший з родини чи просто знайомий).
.
Як би там не було, а таки шкода, що отой давній звичай ввічливості галантних галичан вже майже відійшов із нашого щоденного життя…
.
peredplata
