Олімпіада 1972 року відбувалася в самий розпал Холодної війни. Ювілейні 20-ті змагання приймав західнонімецький Мюнхен — так уряд ФРН сподівався стерти сумну пам’ять про Олімпійські ігри 1936 року в Берліні. Утім, німецьку землю знову охопив терор — 5 вересня 1972-го вісім палестинців із угруповання «Чорний вересень» проникли до олімпійського селища, убили двох ізраїльських спортсменів, ще дев’ятьох взяли в заручники. «Олімпіада радості» перетворилася на «Олімпіаду жаху».
Автор матеріалу — Бофа Шанг, редакція RFI камбоджійською.
51 рік тому світ був вражений захопленням заручників під час Олімпійських ігор у Мюнхені: 5 вересня 1972 року, коли Ігри були в розпалі, палестинські терористи з угруповання «Чорний вересень» захопили в заручники ізраїльських спортсменів. Пояснили вони це кривавими репресіями проти палестинських бойовиків у Йорданії у вересні 1970 року. Влада Німеччини, прагнучи забути про нацистське минуле країни, запровадила полегшений режим безпеки. У зв’язку з цим поліціянти, які перебували в олімпійському селищі у момент інциденту, не були озброєні.
Право провести Олімпійські ігри стало символічним успіхом для Західної Німеччини, яка розраховувала стерти пам’ять про нацистські Ігри 1936 року в Берліні.
Історик спорту Тьєррі Терре, який спеціалізується на Олімпійських іграх, в інтерв’ю RFI зазначив, що Західна Німеччина також прагнула затвердити свою перевагу над сусідом і політичним суперником — Німецькою Демократичною Республікою (НДР), яка взяла гору в медальному заліку на останніх Олімпійських іграх. Однак у результаті імідж ФРН виявився катастрофічним: вона не лише відстала від НДР у медальному заліку, а й показала свою нездатність відреагувати на одну з найстрашніших криз в історії Олімпійських ігор із захопленням ізраїльтян у заручники в олімпійському селищі.
Це відбулося на одинадцятий день Ігор. Рано-вранці терористи, перевдягнуті в спортсменів, пробралися до будівлі за адресою Конноллі-штрассе, 31, де мешкали представники ізраїльської делегації. Жодних перешкод вони не зустріли.
Терористи застрелили двох ізраїльських спортсменів та взяли в заручники ще дев’ятьох людей. Німецька поліція швидко оточила будівлю, але виявилася погано підготовленою. Почалися переговори. Терористи висунули кілька вимог, зокрема звільнити близько 230 палестинських ув’язнених, які перебували під вартою в Ізраїлі.
Ситуація ставала все більш заплутаною. Увечері 5 вересня вдалося домовитись. Терористів та заручників перевезли на військовий аеродром Фюрстенфельдбрук під Мюнхеном, де було проведено погано організований штурм. Операція зазнала фіаско і перетворилася на криваву бійню. Загинуло 17 людей — одинадцять ізраїльських спортсменів, один німецький поліціянт та п’ять членів «Чорного вересня».
Але попри трагедію, за якою стежили в прямому ефірі телекамери з усього світу, Олімпіаду продовжили. Змагання перервали лише 5 вересня і 6 вересня із 15-ї години — щоб на Олімпійському стадіоні в Мюнхені віддати данину пам’яті загиблим. Уже наступного дня спортсмени продовжили боротьбу за олімпійські медалі.
«Я звикла до невпевненості»
Меяс Кхенг добре пам’ятає трагічний день захоплення заручників. Молода камбоджійська спринтерка мала перевірити стартові колодки на доріжці. Коли вона прокинулася 5 вересня, в олімпійському селищі панувала метушня.
«Поліція була всюди. Вони перекрили проходи, якими я мала скористатися. Коли я приїхала до тренувального центру, то дізналася, що між ізраїльтянами та палестинцями виникли проблеми. На той час я не дуже розуміла, що відбувається», — розповіла Меяс Кхенг в інтерв’ю RFI.
Сьогодні Меас Кхенґ 77 років. Вона каже, що не злякалася, коли дізналася, що до олімпійського селища увірвалися озброєні люди:
— У себе на батьківщині, у Камбоджі, я звикла чути стрілянину червоних кхмерів, які нападали на моє село. Відчуття небезпеки мені знайоме.
Меас Кхенг не володіла іноземними мовами, тому точно не зрозуміла, що відбувалося:
— Чесно кажучи, я швидко перемикнулася на інші речі, головним для мене було добре підготуватися. Я була дуже молода. Я казала собі, що беру участь в Олімпійських іграх у Мюнхені, щоб завоювати медаль. Тому я сфокусувалася на цілі як спортсменки — перемогти.
Бігунка на 100 і 200 м вважалася королевою спринтерів Південно-Східної Азії 1970-х років та була єдиною жінкою у складі камбоджійської делегації на Олімпійських іграх у Мюнхені. Крім неї, до збірної Камбоджі входили по четверо плавців й легкоатлетів і боксер.
Після Олімпіади глава делегації Камбоджі пояснював, що спортсмени не могли підготуватися до першості належно через громадянську війну, яка вирувала в королівстві — протистояння солдатів-комуністів «червоних кхмерів» збройним силам Кхмерської республіки Лона Нола.
Тоді Камбоджа ще не підозрювала, що Мюнхен стане її останніми Олімпійськими іграми перед тривалою перервою. Трагедія громадянської війни ізолювала і зруйнувала країну. Режим «червоних кхмерів», крім іншого, звів до нуля будь-яку спортивну активність — спортсменам не було місця в аграрній утопії, яка забрала майже два мільйони життів.
Лише 1993 року, невдовзі після укладання Паризьких мирних угод, Міжнародний олімпійський комітет знову визнав Камбоджу своїм членом. Це привело до низки помітних змін у камбоджійській адміністрації у сфері спорту. На Іграх в Атланті 1996 року камбоджійська делегація знову пройшла під олімпійським прапором. Країна лише починала відроджуватися.
З моменту своєї першої участі в Олімпійських іграх 1956 року Камбоджа була представлена на дев’яти літніх Олімпіадах, останні з яких — у Токіо 2020 року. Королівство й надалі плекає ту саму мрію, що й Меас Кхенг: одного разу здобути олімпійську медаль
peredplata
