Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити – передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша – Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

 

Взятися за написання цієї статті спонукали мене кілька публікацій на цю тему, в яких деякі автори, одні несвідомо, а інші цілком усвідомлено протягом тридцяти років після цієї трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити – передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша – Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

Так, так, причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року були встановлені ще в кінці того ж року науковцями Чернівецького відділення напівпровідникового матеріалознавства Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР.

Але про все це розповім по порядку. В той час я працював керівником лабораторії напівпровідникового матеріалознавства вищезгаданого відділення ІПМ АН УРСР і завершував роботу над докторською дисертацію в галузі анізотропних напівпровідників групи А2В5. В коло моїх наукових досліджень входило вивчення стану домішок групи заліза, так званих “магнітних” домішок в монокристалах цих напівпровідників.

Оскільки домішки групи заліза помітно не впливали на електричні властивості монокристалів для їх виявлення і вивчення їх впливу мною спільно з фахівцями радіоізотопної лабораторії хімічного факультету Чернівецького державного університету, якою тоді керував доктор хімічних наук, проф. Олег Ельпідефорович Панчук, були проведені дослідження на їх наявність методами радіоізотопного аналізу з допомогою легування монокристалів відповідними радіоактивними ізотопами.

Крім цього, сегрегацію і кількісний вміст магнітних домішок вивчалися на найсучаснішому на той час обладнанні методами лазерної мас-спектрометрії в лабораторії Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР у Києві. Виявна здатність даної методики становить: відносна 10⁻⁴−10⁻⁸ %, абсолютна 10⁻¹⁰−10⁻¹⁹ г.

Я багато разів приїздив до ІПМ АН УРСР для проведення досліджень своїх монокристалів на лазерному мас-спектрометрі. Одного разу після повернення з чергового відрядження до Києва, по нашому лабораторному корпусі, що розташовувався по вул. Л. Кобилиці, 88, біля СШ №32, поширилася страшна звістка. У малолітньої дочки нашого товариша повністю випало все волосся. Дівчинка вранці прокинулася, а все її волосся залишилося на подушці. Всі були страшенно пригнічені. Вже і до цього випадку по Чернівцях ширилися чутки про полисіння дітей, а тепер ця біда торкнулася нас безпосередньо.

По обіді цього ж дня мене викликав до себе керівник нашого Відділення член-кор. АН УРСР, проф. Корній Денисович Товстюк: “Ти знаєш, що сталося у нашого співробітника з дитиною? Негайно готуйся до Києва, я вже домовився зі санстанцією. Вони нададуть нам сухий осад сечі, зразки волосся, нігтів хворих дітей. Візьмеш відповідні зразки і від дитини нашого співробітника. З Віктором Івановичем Трефіловим (академік, тодішній директор ІПМ АН УРСР – прим. авт.) про проведення термінових досліджень я вже домовився”.

Через день я був вже в Києві в ІПМ АН УРСР. Кілька днів досліджувалися нігті, волосся, сухий залишок сечі хворих дітей. Результати досліджень всіх зразків на лазерному мас-спектрометрі не виявили навіть слідів, тобто найменших концентрацій свинцю, талію та інших важких металів. По поверненню в Чернівці доповів керівникові про отримані результати. Звичайно, що я поінформував і інших колег по роботі про результати досліджень і, оскільки це було надзвичайно важливо для нас усіх, фактично всі у відділенні знали, що навіть слідів жодних важких металів у зразках хворих не виявлено.  

Але вже за день після цього до нас у відділення завітали представники КДБ і почали ніби здалеку розпитували, що ми знаємо про полисіння, чим воно може бути зумовлене, між іншим повідомили, що полисіння визивається при талієвому отруєнні, а звідки міг взятися талій, може це автомобілісти, доливають тетраетил талій у низько октановий бензин, а також можливо, що це отруєння діоксином, який виявили у партії родзинок, завезених з Туреччини.

Мене як представника науково-дослідницької установи Академії наук делегували на перше засідання координаційної групи створеної Чернівецьким міськвиконкомом для вивчення проблеми полисіння. Те, що я почув на цьому засіданні мене шокувало. Ніхто у місті ніяких досліджень не робив, навіть елементарних аналізів крові та сечі хворих дітей не було зроблено, всі лікарі вже були зорієнтовані на полисіння пов’язане з отруєнням талієм. Наведені мною результати проведених досліджень зразків тканин полисілих дітей ніхто навіть не сприйняв.

Коли облисіння в місті набуло значного розголосу, а міська комісія фактично нічого не робила, Голова облвиконкому п. Лінчинський запросив на нараду керівників наукових закладів. Засідання в Облвиконкомі відбулося зранку у п’ятницю, 25 листопада 1988 р..

Присутніми були ректор університету С.С. Костишин, ректор медінституту В.К. Патратій, керівник Чернівецького відділення ІПМ АН УРСР чл.-кор. АН УРСР, проф. К.Д. Товстюк, співробітники Відділення – ст. наук. співр., канд. фіз-мат. наук О.Й. Данилевич, мол. наук. співр. В.І. Павлюк, начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи В.Т. Бачинський, голова санепідемстанції та представники інших організацій. За результатами наради Віктор Павлюк був відряджений до Києва ввечері того ж дня зі зразками волосся, нігтів, сухого осаду сечі хворих дітей, які надала санепідемстанція, для термінового проведення додаткових досліджень.

Після обговорення результатів досліджень повторно проведених у Києві і ситуації у місті до мене у кабінет зайшов Анатолій Галін, який тоді працював на посаді ст. інженера у нашій лабораторії. Він повідомив, що має добрі зв’язки з працівниками московського представництва сервісного центру американської компанії Hewlett Packard.

Найкращі дослідницькі лабораторії в СРСР у той час були оснащені електронним медичним обладнанням та обладнанням для хімічного аналізу, в якому використовувалися процесори саме цієї компанії. Так з’явилася можливість проведення досліджень зразків нігтів, сечі і крові хворих дітей в наукових центрах Москви. І вже через кілька днів Анатолій відбув у відрядження до столиці СРСР.

У перші дні перебування у Москві Анатолію Галіну вдалося провести дослідження крові. Аналізи крові, проведені в НДІ гематології м. Москва, виявили в крові хворих дітей величезну концентрацію бору. Як тільки перші результати досліджень крові, які виявили значні концентрації бору, були особисто передані А. Галіним в МОЗ СРСР, там, ознайомившись з отриманими результатами досліджень, йому заявили: “Нам не нужны эти исследования, ищите таллий!”.

Звіт про результати досліджень в НДІ гематології в Анатолія забрали, а подальші дослідження і доступ до лабораторії НДІ гематології А. Галіну не просто закрили, а суворо заборонили. Вже тоді Анатолій зрозумів, що будь-які спроби провести незалежне дослідження справжніх причин полисіння блокуються на самому високому рівні.

Усвідомивши, що в Міністерстві охорони здоров’я СРСР як і в інших відомствах, зокрема КДБ і Міністерстві оборони, які з самого початку були залучені до процесів фальсифікації і замовчування трагедії, ніхто не зацікавлений в пошуку справжніх причин полисіння, ба більше того, ці відомства зацікавлені у фальсифікації причин полисіння, Анатолій змінив тактику своїх дій.

Через колег з представництва компанії Hewlett Packard він зміг домовитися про проведення досліджень в найкраще укомплектованій на той час лабораторії Радянського Союзу – Науково-дослідницькому інституті криміналістики МВС СРСР. При цьому, як він розповідав після повернення з Москви, при розмовах в працівниками НДІ жодним чином не пов’язував проведення дослідження з полисінням у Чернівцях, а лиш необхідністю визначити чим отруїлися діти, бо медики безсилі встановити причини отруєння.

Таким чином, А. Галіну вдалося провести дослідження сухих залишків сечі дітей, які полисіли, на найсучаснішому обладнанні в НДІ криміналістики МВС СРСР. Було встановлено, що в сечі хворих дітей концентрація бору у перші дні після отруєння перевищувала норму у 30 (тридцять разів), а в сечі, що була відібрана у наступні періоди поступово спадала. В сечі також було виявлено сполуки алюмінію, азоту у значних концентраціях. Звіт з аналізом результатів проведених досліджень був підписаний керівником лабораторії НДІ криміналістики, полковником МВС СРСР.

Як реакція на полисіння в Чернівцях відбулося кілька стихійних мітингів і це набуло широкого розголосу. До міста приїхав спецкор і ведучий прогресивної на той час телевізійної програми “Взгляд” Олександр Політковський. Анатолій і Олександр Галіни зустрілися з ним. Після цього в одній з передач програми “Взгляд” розповіли про масове полисіння дітей у Чернівцях, але нічого не говорили про можливі причини отруєння.

Під час перебування у Москві А. Галін повторно зустрівся з О. Політковським і розповів та показав йому результати досліджень, а також попросив оприлюднити щойно отримані результати досліджень в одній з телепередач.

Через кілька днів О. Політковський в приватній розмові повідомив йому відповідь: “Ми прозондировали эту тематику. Мы не возьмемся за это. Этот вопрос контролируется Министерством обороны и КГБ на наивысшем уровне. За этим стоят такие дяди, что и нам, и вам головы открутят! Будьте очень осторожны, вы ходите по острию бритвы”. Вже тоді А. Галін зауважив, що за ним у Москві організовано стеження.

Кілька примірників звіту лабораторії НДІ криміналістики МВС СРСР були в Анатолія на руках і він усвідомлював, що привезти їх особисто з Москви буде надто небезпечно та передавав мені пакет з документами провідником поїзда, що тоді широко практикувалося простими громадянами і було вигідно провідникам, які на цьому підробляли. При нашій останній телефонній розмові під час перебування у Москві Анатолій попередив мене про можливу небезпеку і необхідність надійно заховати звіти, бо КДБ вже стало відомо про його дослідження в НДІ гематології.

Як тільки я отримав від провідника поїзда Москва-Чернівці пакет зі звітами, прочитавши їх я зрозумів, що зберігати їх вдома небезпечно, на роботі теж і найкращий вихід з ситуації це – розмножити звіт і поширити його в місті. Розмножити багатосторінковий звіт на роботі не було змоги, бо допотопний копіювальний апарат “Ера”, який був у Відділенні, суворо контролювався представником КДБ.

Але в мене були знайомі дівчата, що працювали на множильній техніці в Центрі науково-технічної інформації, що тоді знаходився на розі вулиць Університетської і Б. Хмельницького, і я звернувся туди. Мені розмножили звіт в десяти примірниках. Крім того, коли дівчата проглянули про що документ, то зробили кільканадцять копій і для себе, бо це була тема, яка хвилювала тоді всіх жителів міста. Таки чином, звіт поширився містом і небезпека знищення звіту була мінімізована.

Цікавою є хронологія публікацій заяв офіційних осіб у підконтрольній КПРС пресі. Ось що повідомляла газета “Радянська Буковина”:

№214 за 05.11.1988 р. стор.4: в статті кореспондентів газети В. Фінів і І. Агатій “Версії, версії, версії…” “Заст. міністра охорони здоров’я СРСР О.О. Баранов, перший міністр охорони здоров’я УРСР А.М. Сердюк, віце-президент АН УРСР В. П. Кухар, головний педіатр Міністерства охорони здоров’я СРСР Г.А. Самсигіна, головний гематолог Міністерства охорони здоров’я СРСР О.Г. Румянцев, заст. головного санітарного лікаря СРСР О.М. Скляров заявили:

“Всі підприємства перевірені найретельнішим чином. Поки що ніяких відхилень не виявлено.”

“Заст. головного сан. лікаря СРСР А.М. Скляров: “Вміст алюмінію в крові хворих дітей підвищений майже в 30 разів. Тими приладами, якими поводяться дослідження в Москві, солей важких металів не виявлено.”

№215 за 07.11.1988 р. стор.4 в статті Л. Костюк “Профілактика і спостереження”: “Заст. міністра охорони здоров’я СРСР О.О. Баранов, міністр охорони здоров’я УРСР А.Ю. Романенко і головний педіатр Міністерства охорони здоров’я СРСР Г.А. Самсигіна заявили:

“Прийшли результати проб з Москви і Києва. Результати проб негативні: не виявлено талію, важких металів, хоча брали ці проби із слини, нігтів, сечі, волосся. В деяких дітей відхилення в біохімічних показниках аналізів крові. Посилено і ретельно проходить перевірка всіх підприємств силами науковців, правоохоронними органами, держбезпеки, представниками міністерств. Порушень не виявлено.”

№216 за 08.11.1988 р. в статті Л. Костюк “Коло версій звужується”: “Заст. міністра охорони здоров’я СРСР О.О. Баранов, міністр охорони здоров’я УРСР А.Ю. Романенко і головний педіатр Міністерства охорони здоров’я СРСР Г.А. Самсигіна заявили: “Перевірені всі підприємства, в жодному агента захворювання не виявлено. Таких підприємств, котрі являли б собою небезпеку не виявлено”.

І якими циніками треба бути, щоб вже через кілька днів все перевернути з ніг на голову. Ось що публікує та ж “Радянська Буковина” далі:

№217 за 11.11.1988 р. в статті О. Колесникова (кор. газети “Социалистическая индустрия” – спеціально для “Рад. Буковини”) “Потрібен суворий контроль”: “09 листопада в Міністерстві охорони здоров’я СРСР відбулася зустріч з журналістами, на якій міністр охорони здоров’я СРСР Чазов Є.І. заявив: “Нарешті, після ретельних досліджень зупинилися на такій версії: У дітей в Чернівцях відбулася хімічна інтоксикація одним з важких металів – талієм. Він і спровокував випадання волосся. Звідки ж у Чернівцях талій ? Та ще у кількості, яка перевищує гранично допустимі концентрації. Поки відповіді немає, є лише припущення: метал занесений кислотними дощами з промислових підприємств…”

В статті кор. Рад. Буковини Л. Костюк “Причина виявлена, джерело – невідоме” заст. міністра охорони здоров’я СРСР О.О. Баранов заявив: “На сьогодні прийшли до єдиного висновку: це хімічна хвороба. Конкретна причина її – сполучена дія хімічних агентів. Мова йде передусім про талій. І хоча він, як ми кажемо, у верхніх межах норм, при “підтримці” цілого ряду інших хімічних елементів він міг цілком стати причиною захворювання. Із завтрашнього дня буде закрито ряд підприємств, які викидають шкідливі речовини.”

У №218 за 12.11.1988 р.: в статті кор. Рад. Буковини І. Агатія “Тільки спільними зусиллями” заявлена чергова брехня про талій: “За представленням комісії 10 листопада в місті закрито десять шкідливих в екологічному плані цехів і дільниць. Талій є сьогодні практично на багатьох підприємствах, однак облік і зберігання його вкрай незадовільні. І це тоді, коли саме талій в поєднанні з іншими хімречовинами призвів до небезпечної хвороби”.

У №220 за 15.11.1988 р.: Міністр охорони здоров’я Романенко А.Ю. підкреслив, що “в причині захворювання – потрапляння талію в організм вже сумнівів немає.”

У №226 за 25.11.1988 р. в статті Рад. Буковини “Про те, що хвилює” наводиться заява Каспрука П.М. (голови виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів, прим. автора): “У зв’язку з відсутністю санітарно-захисної зони і шкідливими викидами на 14 листопада закрито 12 об’єктів. Перевірено також діяльність підприємств, які викидають в атмосферу шкідливі речовини. За результатами цього, як уже говорилося, закрито 12 промислових об’єктів “.

Коли до Чернівців прибула делегація фахівців Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), А. Галіну вдалося потрапити на прес-конференцію за участю представників ВООЗ і членів так званої урядової комісії по розслідуванню масового полисіння в Чернівцях, яка частково транслювалася і по місцевому телебаченні. Перше, що відразу кидалося у вічі тим, хто добре володів англійською.

Переклад питань і відповідей спотворювався так, щоб завжди звучала версія талієвого отруєння. На пряме питання А. Галіна до членів урядової комісії, як пояснити величезну концентрацію бору і в крові, і в сечі хворих дітей, КДБ і його агенти, що вели прес-конференцію вже мали заздалегідь підготовану цинічну брехню: “Кровь и моча хранились в стеклянных пробирках из пирекса, то есть боросиликатного стекла, и насосала бор из стекла пробирки”.

Серед колективу науковців-технологів нашого Відділення тоді поширився сумний анекдот, породжений брехнею кадебешників: тепер ампули для вирощування напівпровідникових кристалів будемо мити сечею, щоб відсмоктувати зайве зі скла.

Після цього цинічного спектаклю з комісією ВООЗ, ми з Анатолієм вирішили, що результати наших досліджень повинні бути відомі як в СРСР, так і за кордоном. Разом з його молодшим братом Олександром Галіним, який тоді працював асистентом на кафедрі фізики Чернівецького медінституту, в одній з лабораторій кафедри, що знаходилася на початку вул. О. Кобилянської, ми засіли за написання статті про результати проведених досліджень і ймовірні причини борної інтоксикації дітей і дорослих.

Коли стаття вже була готова, через кореспондента “Радіо Свобода” Сергія Володимировича Кисельова вдалося передати текст публікації про причини масового полисіння в Чернівцях до Мюнхена і наша стаття прозвучала в одній із передач на цьому радіо, звичайно без імен її авторів. Але це ніскільки не змінило офіційну версію талієвого отруєння, яку всіма доступними методами поширювало КДБ і його агенти та сексоти.

Начальнику лабораторії НДІ криміналістики, полковникові МВС СРСР, який не заборонив, а надав можливість А. Галіну проведення досліджень зразків хворих чернівецьких дітей, після оприлюднення цього багатосторінкового звіту в Чернівцях та радіопередачі на “Радіо Свобода”, спочатку винесли догану, а згодом звільнили.

Офіційна влада, зокрема, органи КДБ та їх агенти, щоб приховати справжні причини Чернівецької трагедії, всіляко поширювали дезінформацію про буцімто талієве отруєння у Чернівцях. Вони через підконтрольних їм псевдо науковців, лікарів, “стукачів” різних мастей сфабрикували дані, адже насправді жодних серйозних досліджень причин отруєння, крім незалежного розслідування науковців Чернівецького відділення напівпровідникового матеріалознавства ІПМ АН УРСР, тоді не проводилося. У жодній з чернівецьких лабораторій не було відповідного обладнання для проведення потрібних досліджень.

Примітивна версія талієвого отруєння була використана КДБ, бо досить відомим був факт підмішування солей талію у корм овець у Англії та інших країнах в минулому з метою отримання овечої шерсті без її механічного зстригання. Отрута акумулювалася у волосяних мішечках, шерсть відпадала і в такий спосіб талій частково виводився з організму вівці.

Крім цього, у кінці 80-х були значні перебої з високо октановим бензином для легкових автомобілів. В СРСР у той час використовували етиловані бензини, тобто високооктанові бензини отримували з допомогою додавання присадок тетраетил свинцю до низько октанового бензину. Внаслідок дефіциту високо октанових бензинів, для збільшення октанового числа умільці застосовували органічну сполуку – тетраетил свинець.

От КДБешники і вирішили. А чого б до бензину не можна додавати тетраетил талій і почали експлуатувати цю маячню, щоб замести справжні причини отруєння. І дуже шкода, бо деякі лікарі і борзописці, які не мали жодної достовірної інформації про те, чим діти були отруєні, а оперували тим, що їм підсунуло КДБ, підтримували і поширювали та й сьогодні продовжують дезінформувати громадськість.

Для заспокоєння громадськості і поширення брехні про талієве отруєння Надзвичайна урядова комісія, яка діяла в Чернівцях, розпорядженням від 28 листопада 1988 року створила науково-дослідницькі групи, що мали займатися “розслідуванням” причин та ліквідацією спалаху “чернівецької хімічної хвороби”. Керівником підгрупи токсикологів був призначений В.І. Білоус, який на час полисіння перебував на військовій службі і був військовим токсикологом – полковником медичної служби. Не має сумнівів, що він виконував наказ свого вищого військового керівництва МО СРСР по поширенню дезінформації про реальні причини отруєння дітей в Чернівцях.

Цей пропагандист і апологет талієвого отруєння, активно просував тезу Баранова: “талію не виявили, або він в межах норми, але в поєднанні з іншими елементами талій спричинив захворювання”, висунуту тоді, коли вже явно не можна було скрити величезні концентрації бору і алюмінію, виявлені у аналізах хворих чернівецьких дітей. Цей “науковець”, який на популяризації цієї кадебешної маячні зробив кар’єру собі і своєму синові, у 2002 році опублікував разом зі своїм сином В.В. Білоусом книжку під назвою “Талотоксикози (“чернівецька хімічна хвороба”) Чернівці, “Місто”, 2002 —284 с.

В ній, зокрема, на стор. 244 він пише: “Спалах масового талотоксикозу спровокувало накладання на постійну дію субпорогових доз кумулюючого талію екоінциденту, тобто аварійної ситуації, яка виникла на одному з підприємств міста приблизно в другій декаді липня 1988 року”. У одній із своїх численних фальсифікацій (“Чому офіційна наука донині не хоче сказати правду про “чернівецьку хімічну хворобу” В. Білоус, Дзеркало тижня, випуск №45 9-15 грудня 2011 р.) на цю тему він пише:

“Наведені в заключному акті урядової комісії 5 грудня 1988 року дані (гриф “Цілком таємно”) свідчать, що у Чернівцях були постійно діючі антропогенні джерела талієвого забруднення, до яких віднесені підприємства колишнього військово-промислового комплексу СРСР “Кварц”, “Гравітон”, “Граніт”, “Вимірювач”, “Фонон”. На теренах колишнього СРСР у 80—90-х роках підприємство “Кварц” було єдиним виробником інфрачервоної мікрофотоелектроніки для ВПК. На заводі “Кварц” в липні 1988 року сталася аварійна ситуація на одній з установок по вирощуванню монокристалів талію.”

По-перше, на жодному з перелічених чернівецьких підприємств талію взагалі не використовували. По-друге, талій – метал і його кристали, як і кристали металу свинцю, золота ніхто ніколи взагалі не вирощував. Це повна маячня розрахована на задурманення пересічних людей.

Щоб спростувати брехню, яку вже багато років поширює п. В.І. Білоус, я звернувся до ще нині сущих у Чернівцях працівників цих підприємств, випускників фізичного та оптичного факультетів Чернівецького державного університету, які саме у 1988-1990 роках працювали на цих підприємствах.

Всім їм було поставлено кілька однакових запитань: Де і на якій посаді Ви працювали в період 1988 – 1990 років? Чи використовувався талій у будь-якій формі на вашому підприємстві? Чи вирощувалися монокристали талію на заводі Кварц (для працівників заводу) як про це пише п. В. Білоус? Чи перевіряли ваше підприємство комісії (спецслужби) у зв’язку з полисінням у 1988 році?

І ось, що розповіли ці фахівці.

Олег Журба – заступник генерального директора заводу “Кварц” з виробництва у 1987-1996 рр.: “Як заступник директора з виробництва заводу “Кварц” я був ознайомлений у деталях з усіма технологічними процесами заводу і відповідав за їх нормальне функціонування. Талій у жодному виробничому процесі на заводі Кварц не використовувався. Мені невідомо щоб хтось взагалі вирощував монокристали талію (сміється)! А от у період полисіння в Чернівцях наше підприємство перевіряли та шукали талій і санстанція, і урядова комісія, і КДБ. Брали проби повітря, води, каналізаційних стоків. І оскільки талію на заводі взагалі не було після численних перевірок відділу постачання та різних цехів нас залишили в спокої, бо нічого не виявили.”

Віталій Скібіцький – заступник начальника відділу постачання заводу “Кварц” з 1988 до 1994 р., відповідав за постачання всього спектру хімреактивів та всіх матеріалів:

“Талій та його сполуки за всю історію існування заводу “Кварц” з дати його запуску в 1968 р. до дати припинення виробництва в 2006 р. не використовувалися. Це я заявляю з усією відповідальністю, бо через мої руки проходила вся номенклатура матеріалів, що використовувались на заводі. На заводі вирощувалися тільки монокристали телуриду вісмуту, інших монокристалів не вирощували. У період полисіння нас перевіряли і дуже скрупульозно протягом більш як місяця і жодного талію звичайно не виявили.”

Анатолій Краковний – заступник по технології начальника цеху №2, 1983-86 рр., провідний технолог цеху №3 – 1987 рік, начальник лабораторії техбюро ЦКБ заводу “Кварц” з 1987 до 1991 р.: “Цехи займалися кремнієвими технологіями і фотоопорами на основі селеніду і сульфіду кадмію. Талію ми в жодному вигляді не використовували. Стосовно перевірок, то я за це не відповідав і зараз не пам’ятаю, але з технологічних карт відразу випливає, що талій не використовувався.”

Ігор Карякін – заступник начальника цеху №3 заводу “Кварц” з 1983 до 1996 р.: “Цех займався виробництвом фотоелементів і фотоопорів, талію ніколи в жодному вигляді не використовували, а стосовно вирощування монокристалів талію, то це повна дурня. Перевірки санстанції в нашому цеху проводилися планово кожного місяця і жодних відхилень від допустимих норм не було виявлено. В технологічному процесі ми використовували амідол (гідразин), але жодних негативних наслідків для працівників, які багато років з цим окислювачем працювали не було. Я їх і зараз зустрічаю в Чернівцях при повному здоров’ї.”  

Юрій Виграненко –  з 1976 до 1990 р. працював  на посадах ст. інженера, в.о. начальника конструкторського бюро, провідного інженера-конструктора, заступника начальника Центрального конструкторського бюро заводу, головного конструктора заводу “Кварц” по серійному виробництву: “Талій, монокристали талію – нічого подібного на заводі і близько не було. У період полисіння були численні перевірки, але талію та його сполук на заводі “Кварц” і ЦКБ заводу ніколи не використовували.”

В’ячеслав Рюхтін – у 1987-1990 рр. начальник конструкторського бюро ЦКБ заводу “Кварц”. На сьогодні заступник з наукової роботи ЦКБ “РИТМ”: “В статті В. Білоуса наш завод називають єдиним по випуску мікрофотоелектроніки. Це і невірний термін і це не відповідає дійсності. Відносно вирощування, чи просто використання талію інформація абсолютно надумана. Талію на заводі ніколи не було. Вважаю, що це була операція прикриття КДБ СРСР пов’язана з приховуванням того, що дійсно мало місце в м. Чернівці в 1988 році”.

Василь Вовчук – інженер-технолог, майстер виробничої дільниці цеху №3 заводу “Кварц”: “Керував дільницею виробництва фотоелементів з 1971 до 1996 року. Талій у нашому виробництві в жодному вигляді не використовувався. Монокристалів талію ніхто на заводі “Кварц” ніколи не вирощував. В нашому цеху перевірки санстанції проводилися як планові, так і позапланові Під час полисіння перевірки проводилися теж, але жодного талію, чи інших важких металів у нас не було”.

Данка Кравчук – 1985-1988 роки інженер-технолог бюро підготовки виробництва заводу “Граніт”: “Бюро підготовки виробництва займалося розробкою всіх технологічних процесів та стандартів підприємства. Відповідно до наших стандартів ні металевого талію, ні жодних сполук талію на підприємстві не використовували. Монокристали талію на Граніті не вирощувались. Завод, як всі інші підприємства міста, перевірявся санітарно-епідеміологічними службами відповідно до чинного на той час законодавства. Під час полисіння у місті нас перевіряло кілька комісій, але талію у нас не було.”

Валерій Устілко – з 1971 до 1991 року працював на заводі “Гравітон”, начальником цеху збирання мікросхем, начальником цеху з централізованою дільницею гальваніки та хімічної обробки для всіх виробів заводу, зам. директора з соціальних питань: “Завод займався виробництвом мікросхем на основі кремнію і германію. Талій на виробництві ніде не використовувався. Під час алопеції у місті в 1988 році наше виробництво перевіряло кілька комісій, але талію у нас не виявили, бо його ніколи не було”.

Валерій Разіньков – 1979 – 1999 роки науковий співробітник КБ “Фонон”, керівник проблемної лабораторії анізотропних напівпровідників, розповів: “Талію у нас не використовували в жодному вигляді, тому заяви про викиди талію з “Фонона” не відповідають дійсності”.

Єдина установа у Чернівцях, в якій КДБ виявило такий бажаний для оправдання “урядової версії” отруєння талій, було Чернівецьке відділення напівпровідникового матеріалознавства ІПМ АН УРСР. Задовго до перших проявів полисіння у Чернівцях в лабораторії радіоізотопного аналізу Відділення були заплановані експерименти з напівпровідниковими монокристалами, легованими талієм.

Злиток металевого талію вагою приблизно 200 г високої степені чистоти у вакуумній упаковці, замовлений майже рік тому, отримали з поштового ящика (так тоді називали секретні об’єкти, які позначалися номерами) м. Челябінська, вже після появи полисіння в кінці жовтня 1988 року. До нього навіть ще не дійшли руки експериментаторів і брусок металевого талію знаходився в герметичній заводській упаковці.

Після 7 листопада представники КДБ провели перевірку всіх матеріалів, наявних у лабораторіях Відділення, і вилучили цей талій та ще кілька кілограмів високо очищеного металічного талію в герметичній упаковці, який залишився після виконання попередніх експериментів по господарсько-договірних темах.

Відразу по Чернівцях почали поширюватися чутки, що в Академії, так прості обивателі називали Відділення, знайшли стільки талію, що можна отруїти всі Чернівці. Зрозуміло, що поширення таких слухів робилося КДБ цілеспрямовано через своїх сексотів.

У зв’язку з поширенням таких неправдивих чуток і домислів, керівник Відділення член-кор. АН УРСР, проф. К. Д. Товстюк звернувся в прокуратуру з вимогою провести розслідування, щоб розвіяти ці домисли. Прокурор Чернівецької області Валентин Михайлович Купцов надав спеціальне доручення і відповідні офіційні звернення до провідних дослідницьких установ Москви для проведення додаткових досліджень волосся, сечі, крові хворих дітей.

Крім цього, з приміщень всіх лабораторій Відділення були взяті проби зі стін, даху, ґрунту з подвір’я для досліджень. З цими зразками співробітників Відділення відрядили до Москви і після їх повернення з результатами, які були особисто передані прокурору В. М. Купцову, всі закиди в бік Відділення було знято. Отримані в провідних науково-дослідних установах Москви результати теж підтвердили відсутність талію та інших важких металів, а також велику концентрацію бору у пробах хворих дітей.

Звідки ж міг взятися бор у крові і сечі полисілих дітей у таких величезних концентраціях, що в тридцять разів перевищували його нормальну концентрацію в людському організмі?

У м’язовій тканині людини міститься 0,33—1×10-4% бору, в кістковій тканині — 1,1—3,3×10-4%, в крові — 0,13 мг/л. Щодня з їжею людина отримує 1-3 мг бору. Сам бор, бор оксид, борна кислота, борати, і багато борорганічних сполук майже не токсичні для людини і тварин (токсичність приблизно як у кухонної солі), але в той же час борани (сполуки бору з воднем) дуже отруйні.

Деякі бороводні (диборан, тетраборан, пентаборан та ін.), та ряд органічних похідних бору є надзвичайно ефективними ракетними паливами. Триетилборан використовувався як паливо у двигунах на ракеті-носію Сатурн V. 

Таким чином, як випливає навіть з відкритих джерел, сполуки бору з воднем і окисли алюмінію – це компоненти ракетного палива. А саме в цей час у СРСР відбувалося скорочення ракетних озброєнь відповідно до міжнародних домовленостей. Їх термінове переміщення без належного дотримання правил безпеки, в основному у нічний час, щоб приховати фактичну їх кількість, і спричинило екологічну катастрофу в Чернівцях, що призвела до масового полисіння дітей внаслідок отруєння надзвичайно токсичними сполуками – боранами та іншими компонентами ракетного палива.

Декілька жителів Чернівців вночі, безпосередньо перед полисінням дітей, бачили аварію військової цистерни на вул. Л. Кобилиці і як військові з костюмах хімзахисту проводили дезактивацію деяких ділянок вулиці. Про це багато своїм пасажирам розповідав один таксист, що у ту ніч працював. Але ці розмови дуже швидко припинилися і зрозуміло, що не без участі спецслужб, які просто залякали очевидців. Виникає питання, а чому постраждали саме діти?

Справа в тому, що випари компонентів ракетного палива боранів та сполук алюмінію, які поширювалися каналізаційними колекторами по місту вздовж напрямків руху вантажного транспорту, мають значну густину і, як і туман, підіймалися та поширювалися на невеликій висоті 1 – 1.2 м. Діти, які в ті дні вдихнули цих випарів і отримали від радянської влади цей “подарунок” для свого здоров’я.

Колега по військовій службі одного зі співробітників Відділення з військової частини Вільнюса надіслав нам опис захворювання військових, які постраждали внаслідок розлиття ракетного палива. Характерними ознаками отруєння було: враження органів дихання, центральної нервової системи, випадіння волосся тільки на голові.

Решту даних наведених в описі збігалися з тим, що спостерігалося у Чернівцях. До речі, рекомендації по лікуванню постраждалих від отруєння випарами ракетного палива повністю співпадали з тими, які застосовувалися чернівецькими лікарями для лікування хворих дітей, що полисіли.

Цікавим і не випадковим є ще один епізод в історії чернівецького полисіння. Після участі в проведенні досліджень причин масового полисіння А. Галін спочатку у Москві, а потім і у Чернівцях почав помічати стеження за собою та його рідними, прослуховування телефонних розмов. На А.Галіна почався тиск з боку КДБ. Від керівника Відділення почали вимагати звільнити А. Галіна з роботи.

Потім почалися погрози фізичної розправи і внаслідок цього навесні 1990 року Анатолій виїхав до Австралії, де залишився. Дружина і донька приєдналися до нього восени. Ще до розвалу СРСР у 1991 у квартиру в Сіднеї, яку орендувала родина А. Галіна, коли всі були на роботі, вдерлися невідомі. Перевернули все дриґом, але невеличкі кошти готівки і цінні речі, що були у помешканні не пропали.

Тільки з часом Анатолій з’ясував, що щезла папка зі всіма оригіналами документів, що стосувалися дослідження полисіння у Чернівцях, які А.Галіну вдалося вивезти до Австралії. Щупальця КДБ працювали на повну і навіть за десятки тисяч кілометрів продовжували свою чорну справу. І з огляду на це не випадковою видається передчасна смерть одного з противників урядової версії талієвого отруєння Л. Фрейліха, який наполегливо розповідав правду про справжні причини полисіння.

Таким чином, результати експериментальних досліджень чітко вказали на величезні концентрації бору в крові та сечі хворих чернівецьких дітей і підвищений рівень алюмінію, а отже на інтоксикацію дітей сполуками бору та алюмінію, які є компонентами рідкого ракетного палива.

На моє звернення весною 2023 року керівництво Галузевого державного архіву Служби безпеки України надало доступ до раніше засекреченого архіву КДБ Чернівецької області за 1988-89 роки під назвою “Алопеція”.

Аналіз агентурних повідомлень агентів КДБ Чернівецької області УРСР з архіву КДБ “Алопеція” повністю підтверджує те, про що нам ще у 1988 році повідомили московські кореспонденти програми “Взгляд”. З Москви, швидше за все від вищого керівництва Міністерства оборони та КДБ СРСР, поступила команда скрити справжню причину отруєння чернівчан, а поширити талієву версію і знайти місцевого “цапа відбувайла”.

Наведу тільки невеличку частину найбільш цікавих фрагментів з архіву КДБ “Алопеція” (це більше тисячі сторінок повідомлень його агентів). В дужках зазначено том та номер файлу в архіві.

Відповідно до повідомлень агентів КДБ перші хворі діти в Чернівцях з’явилися 20 серпня 1988 року, з 20 серпня до 25 жовтня зареєстровано 75 облисілих, а станом на 31 жовтня – 90 хворих дітей. Вже 23.10.1988 р. частина хворих дітей (19 дітей) була відправлена в Москву в Інститут педіатрії АМН СРСР на лікування, а частина (21 дитина) – до Києва в Науково-дослідницький інститут ім. Бучко. (Т.2- 00024-00027)

Повідомлення оперативника КДБ від 10.11.1988 р. про розмову з інспектором 3-го управління Мінздраву СРСР Асланяном Л.В., який перевіряв режимні підприємства міста на предмет можливого викиду в атмосферу солей важких металів.

Ось що заявив Асланян Л.В.: “На режимных предприятиях города применяются микродозы солей тяжелых металлов, которые не позволяют поразить население с такой большой географией. В то же время, непосредственные руководители требуют искать таллий, началась нечистая игра, а именно, версию по таллию притягивают за уши, т.к. она удобна для руководства комиссии и позволит закончить ее работу.” (Т.2 – 00135)

В матеріалах справи “Алопеція” є Висновок групи експертів від 09.11.1988 р., в якому вказано, що провідні наукові інститути СРСР не виявили перевищення ГДК по талію в жодному зі зразків відібраних в хворих дітей та пробах води, ґрунту, повітря, тощо з Чернівців. (Т.1 – 00402-00403)

В архіві КДБ вдалося знайти Довідку по результатах дослідження біологічних об’єктів Відділу фізико-хімічних досліджень ВНДІ МВС СРСР №1557 від 16 листопада 1988 року, яку спецслужби СРСР викрали разом з іншими документами про чернівецьку алопецію в А. Галіна з квартири в Сіднеї. Ось кілька витягів з цієї довідки:

“На основании отношения №6-12/130-12 от 9 ноября 1988 года, подписанного заместителем Министра здравоохранения СССР т. Москвичевым А.М., сотрудники ВНИИ МВД СССР Бутрименко Г.Г. и Зорин Ю.В. провели определение элементного состава образцов внешней среды и жидкой среды организма детей (мочи). На исследование поступило 129 объектов различной природы.” Талію в жодному із досліджених обєктів не виявили. В кінці звіту зазначено: “Нами обращено внимание на аномально высокое содержание бора в исследованной моче и факт его уменьшения с течением времени (анализы мочи отобранные 4.11.88 и 11.11.88 у одних и тех же детей)”.

Таким чином, дослідження сечі чернівецьких дітей, що облисіли та знаходилися на лікуванні в Інституті педіатрії в Москві, наведені у цьому звіті, чітко вказали на хімічне отруєння сполуками бору. (Т.1 – 00176-00186)

В матеріалах архіву КДБ є офіційні довідки датовані листопадом 1988 року від всіх підприємств Чернівців, пов’язаних з електронною і напівпровідниковою промисловістю, зокрема, з-д “Гравітон”, “Кварц”, “Вимірювач”, “Електронмаш”, “Граніт”, про те що у їх виробничих процесах талій та його солі не використовуються, а мізерні кількості деяких солей талію знаходяться опечатані в заводських упаковках заводів виробників. (Т.1 – 00015, 00036, 00037, ) Це також підтверджено численними повідомленнями агентів КДБ, що “працювали” на цих підприємствах. (Т.1 – 00011-0014, 00016-00017, 00034-00035, 00308)

Дані Київського державного університету від 13.11.1988 року, надіслані в Комісію, містять повідомлення про те, що: у вихлопних трубах чернівецьких автомашин, в пробах бензину різних марок з різних заправок Чернівців, в пробах з КБ “Фонон”, з заводу “Кварц” та з лабораторії ІПМ талій не виявлено. (Т.1 – 00143 – 00144).

Аналогічні результати дослідження проб відібраних в Чернівцях були отримані і в Київському НДІ гігієни та токсикології пестицидів – талію не виявлено, або виявлено дуже малі концентрації у фільтрах. (Т.2- 00141-00144)

Повідомлення агента КДБ “Ефремова” від 29.11.1988 р. чітко вказує на зміну поведінки зам. міністра МОЗ СРСР Баранова після повернення з Москви: “Бензиновая версия заболевания детей несостоятельная (тобто використання талію для підвищення октанового числа бензину), т.к. сам Баранов хотя и отстаивает данную точку зрения, вместе с тем уклоняется от дискуссий, не может дать ответ на ряд вопросов.

“Ефремов” также отмечает изменения в психическом состоянии Баранова, если раньше он был объективен, логически последователен, решителен, то после повторного приезда в Черновцы, он говорит, как-то по сценарию, чувствуется его подавленность, отводит глаза в сторону при беседе (чего раньше не было).

Среди ученых ЧГУ также не поддерживается “бензиновая” версия, а наиболее вероятной считается – “военная”, т.к. если была допущена утечка какого-то вещества во время транспортировки через г. Черновцы, то это в основном подтверждается маршрутами движения грузового транспорта – Ленина – Л.Кобылицы – Русская – Волгоградская – Привокзальная – Хотинская, где имеют факты заболеваний”. (Т.2 – 00343-00344)

В повідомленні агента КДБ від 01.12.1988 р. про його розмову з секретарем-академіком АН УРСР Походенко В.Д. знаходимо підтвердження умисного нав’язування талієвої версії з Москви:

“Походенко высказал сомнение в абсолютной точности причины заболевания, т.к. насколько ему известно клиника таллия не в полной мере соответствует протеканию болезни детей. Походенко подчеркнул, что таллиевая версия была поставлена задолго до начала работы правительственной комиссии. Баранов, который возглавлял медицинскую комиссию, ссылаясь на данные ВОЗ о характере заболевания при отравлении таллием, эту причину вынес на страницы союзной печати.

С подобным заявлением выступил в прессе министр здравоохранения Чазов, в связи с чем специалисты медики, по мнению Походенко, не будут опровергать официальное заявление. Создалось такое положение, при котором медицинская группа, возглавляемая Романенко, разрабатывает только версию таллия. При этом даже отсутствие таллия в организме человека не может поколебать их мнение.” (Т.1 – 00159-00160)

Витяг з шифрограми Чернівецького КДБ від 06 грудня 1988 року, відправленої в адресу керівника КДБ УРСР: “Для выяснения причин и источников заболевания, УКГБ совместно с опергруппой КГБ УССР осуществлялись мероприятия по оказанию через оперативные возможности помощи Правительственной комиссии и прокуратуре области в проверке выдвигаемых версий.

В частности, с учетом активной проработки специалистами ЧПК (Чрезвыч. правительств. комиссия – прим. авт.) версии о таллиевом заражении, проведено изучение обстановки на предприятиях и в научных учреждениях города. Однако, несмотря на вскрытые нарушения в учете, хранении и использовании таллия, удалось обнаружить всего около 10 кг чистого металла и 1,5 кг солей таллия, что не могло создать угрозу массовому заболеванию. О непричастности предприятий и научных организаций города Черновцов к распространению таллия и его солей в окружающей среде представителями прокуратуры было заявлено на заседании ЧПК”. (Т.2 – 00394 – 00395)

Повідомлення агента КДБ “Игорь” від 16.12.1988 р.: “Источник сообщает, что с 16 ноября 1988 г. были проведены исследования фильтров от бытовых кондиционеров, пробы грунта, срезы с технологических печей Черновицкого отделения ИПМ АН УССР. Исследования проводились по наставлению прокурора Черновицкой области Купцова В.М.. Источник непосредственно принимал участие в этом процессе. По решению зам. Начальника ВНИИ МВД генерал-майора Статкуса В.Ф. было выдано направление на проведение исследований в НИИ судебных экспертиз, который располагает атомно-адсорбционным спектрометром фирмы США.

Статкус В.Ф. утверждал, что пока ему неизвестно ни одного результата, который бы подтвердил таллиевую версию. Статкус В.Ф. рассказал также, что 7 ноября 1988 г. ему позвонил зам. министра здравоохранения Баранов А.И. и сказал, чтобы искать таллий. Однако как утверждал Статкус В.Ф., результаты по исследованию крови, мочи, волос черновицких детей, которые в это время находились в Москве в Институте педиатрии не показали наличие таллия, только при проведении анализа мочи обнаружено превышение в 8 раз бора.

Исследования указанных выше вещевых документов из ЧО ИПМ АН УССР были проведены во ВНИИ судебных экспертиз на наличие таллия и кадмия. Следует отметить, что вещевые документы были отобраны следователем Черновицкой прокуратуры и доставлены с соответствующими печатями во ВНИИ СЭ. Результаты исследований показали, что в фильтрах многих лабораторий таллий и кадмий не обнаружены, а в фильтрах, где они обнаружены концентрация его значительно меньше предельно допустимой концентрации. Результаты исследований подписаны зам. директора ВНИИ СЭ Воронковым Ю.М.” (Т.1 – 00332-00333)

В численних повідомленнях і висновках науковців різних інститутів акумульованих в архівних матеріалах Чернівецького КДБ звертається увага, що клінічна картина хвороби чернівецьких дітей вказує на те, що має місце хімічне отруєння, але вона не відповідає тому, що описано в літературі при хронічному, чи гострому отруєнні сполуками талію, що спростовує і відкидає талієву версію.

Зокрема, про це йдеться в звіті НДІ “Тайфун”, підписаному чотирма науковцями. Заперечили талієву версію представники Мінздрава СРСР Аслонян Л.В. (Москва), Мусієнко Ю.І. (Ленінград), спеціалісти Інституту токсикології Колодяжний В.І. і Салехов А.А., головний реаніматолог УРСР, який оглядав хворих дітей Трещинський А.І.. (Т.1 – 00072).

В архівних матеріалах КДБ є довідка про результати проведених за період 02 до 15 листопада 1988 року досліджень елементного складу сухого залишку сечі, а також волосся захворілих дітей, переданих в Москву представником Чернівецької суд.-мед. експертизи п. Бачинським В.

Крім цього, проведені дослідження листя, що зібране в різних частинах м. Чернівців, сухого осаду вод, що були передані міською санепідемстанцією, волосся здорової дитини, жителя м. Москви. В жодному зразку талію не виявили. В сечі хворих дітей, які знаходяться на лікуванні в НДІ педіатрії (м. Москва) виявлено аномально високі концентрації бору, які в окремих випадках перевищували допустиму норму у 25 разів, а середньому перевищення було семикратним. (Т.1 – 00393 – 00394)

В матеріалах архіву є довідка оперативника КДБ про його розмову з керівником групи токсикологів Колодяжним В.І.: “16 ноября с.г. состоялась беседа с руководителем группы токсикологов ЧПК, занимающихся выяснением причины заболевания в городе детей алопецией – Колодяжным В.И.. Он рассказал, что их на протяжении этих дней (группу токсикологов) принуждали подписать акт (заключение) комиссии, что причина заболевания алопецией окончательно установлена и ею является таллий, хотя токсикологи имеют на этот счет другое мнение.

16 ноября утром зам. министра здравоохранения УССР Спиженко Ю.П. вновь их пригласил к себе и предложил подписать заключение. Токсикологи возразили и сказали, что заключение о таллии, как источнике не доказано и вновь отказались подписывать. Тогда зам. министра распорядился, чтобы их отправили домой, так как они уже тут не нужны.” (Т.1 – 00395).

В матеріалах архіву є справка оперативника КДБ, в якій наведено слова токсиколога Інституту фармакології і токсикології МОЗ УРСР Салікова А.А. Під час підсумкового засідання урядової комісії 09 листопада 1988 р., на якому було оголошено висновок про хімічну природу захворювання (отруєння солями талію), Саліков А.А. заявив оперативникові:

“Это должностное преступление и председатель комиссии т. Баранов А.А. действует с позиции силы, Баранов еще накануне доложил т. Чазову Е.И. об отравлении таллием, о чем было проинформировано ЦК КПСС и сейчас любая другая версия не будет приниматься. Он не будет подписываться под заключением о химической природе заболевания детей в г. Черновцах как член комиссии.” (Т.2 – 00129 – 00130)

В архівних матеріалах КДБ є численні повідомлення агентів про аварію військової автоцистерни в липні-серпні 1988 року в районі вул. Л.Кобилиці, роботу військових, які змивали якусь рідину піною, утилізацію ракетного палива в Чернівецькій області. (Т.1 – 00065, Т.2 – 00200, 00265, 00292, 00344, 00359-00360, Т.3 – 00054, Т.3 – 0056, Т.3 – 00076, Т.3 – 00093, 00097, 00116)

Агент КДБ “Михаил” 26.12.1988 р. повідомив: “В городе находятся сотрудники Института молекулярной биологии (г. Москва), они занимаются вопросами экологии города и выяснением причин заболевания детей. Они сообщили, что исследования показали (исследования детей заболевших в Черновцах) наличие в организме бора, содержание которого в 18 раз превышает допустимые пределы, и подчеркнули, что таллий вызвать именно такое течение болезни у детей не может”. (Т.3 – 00066)

Крім цього, саме з метою поширення талієвої версії МОЗ СРСР за активної участі КДБ в кінці 1988 року в Чернівцях було створено НДІ токсикометрії, керівником якого призначили таємного агента КДБ “Яна”. Це НДІ в 1989 та 1990 роках організовувало конференції для поширення цієї брехні. (Т. – 00416 – 00417).

Наведені дані з розсекреченого архіву КДБ Чернівецької області повністю підтверджують висновки, до яких науковці Чернівецького відділення ІПМ АН УРСР та інші незалежні фахівці дійшли у 1988 р. на підставі аналізу результатів досліджень волосся, сечі та крові хворих дітей.

Ці дані чітко вказують на те, що екологічне лихо влітку 1988 року пов’язане з діями військових (проливання ракетного палива вздовж руху вантажного транспорту по Чернівцях і значний розлив ракетного палива внаслідок аварії військового транспорту в районі вул. Л. Коблиці та отруєння дітей випарами його компонентів – боранів і сполук алюмінію, які через каналізаційні колектори поширилися по місту), яке тодішня влада всілякими зусиллями намагалася приховати. До цього було залучене вище керівництво КДБ, МО СРСР, які за участі вищого керівництва МОЗ СРСР нав’язали через засоби масової інформацію брехню про талієве отруєння.

Після облисіння дітей в Чернівцях пройшло вже більше тридцяти років. Сьогодні на жаль вже мало кого цікавить те, що саме спричинило цю трагедію, але люди повинні знати її справжню причину. Зарази цього і написана ця стаття.

https://www.istpravda.com.ua/articles/2024/03/28/163776/