Під час наукової експедиції на Святу Гору Афон у книгосховищі одного з афонських монастирів я нарахував тут 144 київських видання XVIII століття. В основному це видання друкарні Києво-Печерської лаври.
У попередньому дописі я писав, що таких видань тут понад 60. Але тепер точно можна сказати, що їх не 60, а 144. Сам неймовірно вражений такою кількістю українських стародруків. Це тільки видання XVIII ст., а ще ж тут зберігається понад 20 рідкісних видань Київської Митрополії XVI – XVII стт. (серед них три примірники Острозької Біблії 1581 р.), про що я вже писав.
Найбільше надходження українських стародруків на Афон починається з 1730-х і до 1770-х років, після чого кількість виданих в Києві видань в колекції афонського монастиря різко зменшується. Імовірно, серед іншого, припинення надходжень книг пов’язане з ліквідацією Катериною ІІ автономії Гетьманщини в 1764, знищенням Запорозької Січі в 1775 та остаточною ліквідацією козацького полково-сотеннного устрою України в 1781 на підконтрольних Російській імперії територіях. З цього часу, за наказом російської влади, перелаштовуються або ліквідовуються українські навчальні заклади, запроваджується жорстка цензура та видаються численні обмеження на українське книговидання.
Отже, по кількості надходжень українських стародруків на Афон, серед іншого, можна простежити і розвиток української культури та книговидання та штучне їх придушення зусиллями російської імперської влади.
Не знаю, чи є ще десь, щоб в одному місці було сконцентровано таку велику кількість українських стародруків? І це тільки в одному монастирі. Це просто неймовірно. Все це безцінні скарби української духовно-культурної спадщини, які зберігаються в закритих книгозбірнях афонських монастирів.
Велика кількість українських стародруків, що зберігаються тут на Афоні, засвідчує тісні контакти афонських монастирів з духовенством та чернецтвом Київської Митрополії, а також з українським козацтвом та козацькою старшиною (зокрема й гетьманами та кошовими отаманами Запорозької Січі), та духовно-культурні впливи Київської Церкви по всьому православному світу, зокрема й у світовому центрі православного чернецтва – на Святій Горі Афон.
Ці зв’язки мали як вагомий вплив на розвиток української духовно-культурної спадщини в Україні, так мали і вплив і на спадщину монастирів на самому Афоні. Тобто мав місце процес духовно-культурного взаємообміну та взаємовпливу з обох сторін. Наслідком цього вже в середині XVIII ст. стало виникнення власних осередків українського чернецтва на Афоні, де ченцями у цих обителях переважно були колишні запорозькі козаки, про яких прп. Паїсій Величковським в листі до кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського писав, що серед його братства на Афоні ченці “найпаче от православноіменития страни Запорожскія”.
Це тема окремих подальших досліджень. І це є предмет нашої національної гордості. Детальніше про це в наступних публікаціях.
Цей проект з дослідження української спадщини на Афоні став можливим завдяки підтримці The British Academy та University of Exeter , за що висловлюю щиру подяку.
З повагою,
Сергій Шумило,
кандидат історичних наук, доктор теології,
директор Міжнародного інституту афонської спадщини,
запрошений науковий співробітник кафедри історії, релігії та теології Ексетерського університету (Великобританія),
науковий співробітник Інституту історії України НАН України
peredplata
