Презентація двокнижжя проф. Миколи ТИМОШИКА «ЗМОСКОВЛЕННЯ БУКОВИНИ.1940-1990
За документами чернівецьких архівів та матеріалами преси
Чернівці. 25 жовтня 2024.
Чернівецький театр ім. О. Кобилянської, Зала-панорама, 3 поверх. 15.00.
Книга перша. Ментальність. Культура. Література. 448 с.
Книга друга. Перо і мікрофон як зброя. 528 с.
Книга вийшла у світ під маркою київського видавничого центру «Академія» за сприяння: Громадської організації «Земляцтво Буковинців у м. Києві (голова Валерій Цибух), Чернівецьких обласної (Олексій Бойко) та міської рад, міського голови Чернівців Романа Клічука, буковинських меценатів Ігоря Яків’юка та Франца Федоровича), члена правління земляцтва Сергія Лєкаря, Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
Перша успішна презентація проєкту відбулася в Київському будинку кіно 17 жовтня. Нині десант Буковинського земляцтва з Києва презентує новинку в рідних Чернівцях.
5 змістових особливостей цього видання:
- Документалістика на основі донедавна недоступних архівних матеріалів та рідкісних натепер підшивок газет, альманахів, книг; спогади тих, по кого радянські газети ніколи доброго не писали. Анатомічний зріз випробуваних московськими пропагандистами на Великій Україні ще в 20-30-х роках ХХ ст. форм і методів їхньої пропаганди із зомбування свідомості українців, зміни ментальності, традицій, звичок і поведінки людей.
- 2. Гостра суголосність теми із сучасністю. Переконливе розкриття втілюваного упродовж десятиліть кремлівськими ідеологами на українських теренах усіх складників явища «змосковлення»: більшовизація, радянізація, комунізація, колективізація, русифікація і наостанок – нацифікація.
- Сюжетний розвиток подій. Є початок і кінець кожної окремо взятої історії, є кульмінація і розв’язка. Такі тексти краще читаються. І запам’ятовуються. А ще – спонукають думати і діяти.
- Осібна манера викладу. Це правда без домислу, умита виправданими емоціями, асоціаціями, роздумами. Це строга документалістика без вигадок, але одягнена в художньо-публіцистичну оболонку. На Заході така манера оповіді іменується як нон-фікшен, тобто не вигадане, але в добірній літературній формі.
- Енциклопедичність відібраного, осмисленого й системо викладеного матеріалу. Книгу можна розцінювати як своєрідний довідник або навчальний посібник із історії Буковини підрадянської доби.
Структура першої книги
Дві частини та 20 розділів.
З-поміж визначальних зміст: «Предтечі нацифікації», «Що значить “жити по-радянськи”», «Номенклатурна каста», «Місія агітаторів і пропагандистів», «Буковинці у творенні культу особи Сталіна», «Як компрометували ОУ-УПА», «Колективізація», «Медицина», «Кіно», «Театр», «Видавнича справа», «Книги, брошури, книгарні», «Література й альманахи», «Найменування і перейменування» та ін.
Це своєрідний анатомічний зріз випробуваних московськими пропагандистами на Великій Україні ще в 20-30-х роках ХХ ст. форм і методів комуно-більшовицької пропаганди із зомбування свідомості всього українського населення, зміни його ментальності, традицій, звичок і поведінки.
У другій книзі ідеться про механізми створення та наслідки функціонування нової «преси народу і для народу». Хто і як керував цією ділянкою ідеологічної роботи, якими засобами правляча партія спрямовувала діяльність ЗМІ; як контролювали зміст і карали за помилки; як приборкували журналістів і редакторів за вільнодумство у періоди сталінських репресій, хрущовської відлиги, застою і горбачовської «перестройки». Йдеться також про долі тих особистостей, які завжди буди прямостоячими перед владою і чесними перед читачами.
Дві показові авторські цитати:
«Упродовж підрадянської доби буковинської історії московські провідники комуно-більшовицької влади та їхні представники на місцях діяли одними й тими ж методами. Гранатам та танкам завжди передувала агітація, пропаганда, ідеологія. А ще – чужа мова, чужа віра, чужа церква. Разом узяте активно й у різний спосіб насаджувалося. На рівні свідомості, мислення, переконань, знань, способу поведінки. Освіта, наука, кіно, театр, література, преса, телебачення, радіо, книга, бібліотека – все підпорядковувалося єдиному управлінню і контролю з боку безроздільно правлячої партії». Микола Тимошик
«Характерною особливістю тоталітарної журналістики є подвійна мораль, подвійні стандарти, розбіжність декларованих на газетних шпальтах, радіо- та телепередачах лозунгів і закликів з реальними діями верхівки влади.
На сторінках досі нечитаних і не осмислених сучасниками архівних документів та газетно-журнальних шпальт – пульс тієї непростої доби, її пряме й криве дзеркало. З її правдою і брехнею, надіями й розчаруваннями, благородними поривами і пристосуванством, сміливо декларованою громадянською позицією і прислужництвом, досягнутими й невтіленими творчими задумами, особистими драмами творчих особистостей». Микола Тимошик
З рецензщіц і відгуків читачів на буковинську сагу підралянськогоь періоду у версії київського автора :
Слід віддати належне Миколі Тимошику за його здатність аналізувати в синтезі складну й розмаїту матрицю культурно-історичних, національних, політичних, соціальних, психо-ментальних проблем. В його книгах притаманний головний етичний принцип – науково, справедливо й неупереджено тлумачити факти, події, суспільні течії, особливо діяння людей, історичних персоналій. Професійне стремління розібратися у великому й малому, наблизитися до істинності через сковородинське правило – зробити «невидиме видимим», не покидає автора як у часи спалахуючих радостей, так і в пору душевного болю. Академік Георгій Філіпчук (Київ)
Дослідницька праця професора М. Тимошика є особливою за змістом, багатою на факти та їх узагальнення, яскравою за авторським мовностилістичним втіленням, інформативною і, отже, результативною. Ця книга споряджає українську науку важливою історичною інформацією, продукує нові знання про різноаспектне життя українців в умовах радянської дійсності, а головно – спонукає до роздумів. Опертя на конкретний фактичний матеріал сприяє створенню реального повноформатного полотна агресивного змосковлення українського соціуму, знекровлення ним національного «вірую» у громадському, політичному, культурному, моральному виявленні. Професорка Лідія Снісарчук (Львів)
Микола Тимошик – один із найбільш авторитетних і знаних дослідників інструментарію інформаційного простору України. Та тлі розвінчування міфів про радянську пресу як «правдиву і демократичну», автор показує живучість стереотипів доби тоталітаризму, їх транзит у журналістику незалежної України, згубні наслідки контролю за пресою з боку корупційно-олігархічних кланів. Переконливим є акцент на критичне врахування повчальних уроків історії. Один із них – принциповий: необхідність повної деколонізації і декомунізації свідомості українських журналістів, усіх гуманітаріїв, розуміння ними тотожності чи конфліктності між правдою життя і домислами. Професор Ярослав Калакура (Київ)
Автор книги належить до когорти учених, які відзначаються виваженістю, толерантністю в поцінуванні та критичному аналізі фактів минулої доби. Такі глибоко усвідомлюють, що в представленні національної історії необхідно критикувати, полемізувати, але нічого не можна викидати. Не просто втримати таку стійку позицію в добу глобалізації, панування постмодерних тенденцій, що веде до розмивання національних культурних цінностей. Ця праця демонструє нагальну потребу вироблення нових критеріїв оцінки якості журналістики минулої доби – драматичної і почасти трагічної – та повернення правди про імена призабуті, викреслені з народної пам’яті. Професорка Валентина Галич (Рівне)
Як завжди, максимально уважний до фактажу, автор виправляє помилки, допущені в різних публікаціях, у тому числі і в авторитетних довідкових виданнях… У теперішніх діях нашого споконвічно агресивного північно-східного сусіда з імперськими амбіціями, найбільшого ненависника України, у книзі чітко простежуються ті ж методи й засоби, якими віддавна користувалися московитські завойовники. Професор Володимир Антофійчук (Чернівці)
Про автора
Тимошик М. С. – доктор філологічних наук, професор, журналіст, публіцист, письменник.
Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка отримав направлення на роботу в Чернівці. Упродовж 1978-1986 років працював кореспондентом, зав. відділом обласної газети «Радянська Буковина», головним редактором обласної газети «Молодий Буковинець».
З 1987 року – у Києві: редактор Головвидаву Держкомвидаву Укразни, головний редактор видавництва «Либідь» при Київському університеті ім. Т. Шевченка, професор, зав. катедрами видавничої справи і редагування Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Київського національного університету культури і мистецтв.
Автор 28-ти одноосібно написаних книг з різних ділянок українознавства.
Як учений із лекціями і науковими повідомленнями виступав на запрошення наукових, навчальних та освітніх закладів у Великій Британії, Бельгії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Канаді, Китаї, Німеччині, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Франції Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Як журналіст, публіцист активно співробітничає із низкою всеукраїнських та зарубіжних часописів. Ведучий кількох авторських програм по Національному радіо.