Українська реакція на путінську заяву про \”русскую Анну\” демонструє виключно те, як ми самі далеко відійшли від російської історичної міфології
Одним з найбільш гротескних – з української точки зору – моментів у виступі російського президента Володимира Путіна в Версалі була його згадка про київську князівну і французьку королеву Анну Ярославну мало не як про власну попередницю.
Для російського телеглядача нічого надзвичайного в такій заяві немає. Та й сам Путін – я в цьому абсолютно впевнений – згадав про Анну Ярославну, зовсім не намагаючись образити українців. Тому що оскільки в його свідомості немає ніякої української державності, про що він відверто говорив президенту США Джорджу Бушу-молодшому, то і ніякої української історії теж немає.
Українська реакція на путінську заяву демонструє виключно те, як ми самі далеко – і швидко – відійшли від російської історичної міфології. Ми жили в контексті цього міфу не десятиліттями – століттями, вивчали його в школах і університетах, відповідали на питання на іспитах …
В історії, яку нам викладали, Ярослав Мудрий був \”природним попередником\” московських князів і російських царів, а Київська Русь – протодержавою, передоднем Московської Русі. Багато з нас досі живе стереотипами цього міфу, коли пихато кажуть росіянам, що це київський князь Юрій Долгорукий заснував Москву.
Але Юрій Долгорукий спочатку був не київським, а володимиро-суздальським князем. Він – як і його син Андрій Боголюбський – не княжив у Києві, а захоплював і спалював Київ. І похований Юрій Долгорукий в Києві не тому, що тут була його Вітчизна і вотчина, а тому, що його тут отруїли вороги – київські бояри.
Таких стереотипів у сприйнятті історії в нашій свідомості ще чимало. Але реакція на висловлювання Володимира Путіна демонструє, що у суспільства починається переоцінка історичних міфів, повернення до історичної реальності, до нормальності, до того, що було насправді – а не придумано Карамзіним або Ключевським на потребу російського царського двору.
А це означає, що на нас чекає важка битва за власну історію – бо росіяни від своїх вигадок відмовлятися не збираються і, запевняю вас, не відмовляться ніколи, навіть при самій ліберальній і демократичній владі.
Нам потрібно виграти цю битву в самій Україні, на рівні освіти, науки і медіа – бо інакше ми ніколи не станемо народом і назавжди залишимося населенням. І нам належить виграти цю битву в Європі і світі в цілому – тому що інакше ми ніколи не станемо в очах іноземців самостійною країною з власним минулим і вже тому правом на власне майбутнє, а будемо виглядати лише більш-менш вдалим \”варіантом Росії\”.