Християнство виникло у другій половині І ст. в одному із східних районів Римської імперії – Палестині. Зараз християнство є найбільш значною світовою релігією, в якій розрізняють два головні напрямки: католицизм та православ’я, а також численні більш дрібні різновиди. Розмежування між православ’ям і католицизмом у християнстві почало виявлятися після поділу Римської імперії на Західну і Східну (395 р). Основною причиною цього стало суперництво між константинопольським і римським патріархом, що називав себе папою, за верховенство в християнському світі. В міру посилення економічної могутності римських пап у Західній Європі, зростали і їхні претензії на роль глави Всесвітньої Церкви, що іншою Церквою, природньо, було визнано незаконним.
Формальний поділ християнської Церкви на західну (римсько-католицьку) і східну (греко-православну) відбувся в 1054 р. Католицька церква всі наступні століття прагнула стати єдиною християнською церквою, яка об’єднувала б на основі католицького віровчення і керівництва папи Римського усіх християн. Для цього використовувалися різні засоби (хрестові походи, політика, криза церков, укладання уній-союзів з іншими християнськими церквами з метою їх об’єднання з Ватиканом). Нині існує незначна кількість церков, які називаються уніатськими. Серед них – вірмено-католицька церква (відкололася від вірмено-григоріанської), сіро-католицька (відкололася від якобітської), халдо-католицька (відкололася від несторіанської), маронітська (колишні манофеліти), греко-католицька (відкололася від православної). Це відносно самостійні католицькі церкви, які існують під егідою Ватикану, однак зберегли свої традиційні обряди та свята.
Українська греко-католицька (уніатська) церква виникла з укладенням Берестейської церковної унії, яка була підписана окремими православними ієрархами України та Білорусі з Ватиканом у 1596 р. Після Берестейського собору греко-католицькими стали Київська, Полоцька архієпархії та Пінська, Луцька, Берестейсько-Володимирська й Холмська єпархії. У 1702 р. до унії приєдналась Луцька єпархія, а ще у 1691 році до Унійної Київської митрополії приєдналась Перемиська єпархіяза, у 1700р. приєдналась Львівська єпархія, у 1625 році створено Смоленську унійну архієпархію, а 1646-го внаслідок Ужгородської унії виникла Мукачівська греко-католицька єпархія. За умовами унії православні церкви України та Білорусі мали прийняти католицькі догмати, філософську доктрину, визнати зверхність папи римського при збереженні східної християнської традиції і власної церковної та етнокультурної самобутності. Територія УГКЦ, або ж, точніше кажучи, Унійної Київської митрополії, впродовж XVII—XIX ст. охоплювала території сучасних держав: України (Київська, Львівська, Перемиська, Володимирська, Луцька єпархії), Білорусі (Київська, Полоцька єпархії), Росії (Смоленська єпархія), Польщі (Перемиська, Холмська єпархії) та Литви (Київська єпархія).
У березні 1946 радянська влада організувала псевдо собор у Львові, за рішенням якого Українська Греко-Католицька Церква була ліквідована на території СРСР. Значну частину її майна передано Російській Православній Церкві, а вірних і духовенство змушували зрікатися своєї Церкви.
З легалізацією УГКЦ 1989, впродовж наступного періоду, аж до 1992, греко-католики в Україні перебували в межах Львівської (і частково Перемишльської), Івано-Франківської (Станіславівської) та Мукачівської єпархій. На Синоді Єпископів УГКЦ, що відбувся уЛьвові 16–31 травня 1992р., було вирішено змінити тогочасний адміністративно-територіальний устрій, відтак кількість єпархій збільшилась на чотири: Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку, Тернопільську, Зборівську. Пропозиція Синоду Єпископів УГКЦ 1992 року щодо створення Чернігівсько-Вишгородської єпархії знайшла своє підтвердження з боку Апостольського Престолу в 1995 р. про створення Верховно-Архієпископського Києво-Вишгородського екзархату, що охоплював територію поза Закарпаттям, Галичиною й Буковиною, в теперішніх межах України.
У 2017 зі складу Коломийсько-Чернівецької єпархії рішенням Синоду Єпископів УГКЦ виокремлено Чернівецьку єпархію.
Греко-Католицька Церква на Буковині має свою давню історію, Більше двох століть тому (у 80-х роках 18 ст.) було організовано на Буковині Українську Греко-Католицьку громаду. Ще у 1774 році імператриця Марія-Терезія змінила назву Церкви з «унійної» на «греко-католицьку», що зберігається за Церквою й донині.
Перша спроба надати українцям греко-католикам Буковини офіційного статусу була зроблена невдовзі (у 1780 році) після прилучення Буковини до Австрійської імперії, коли Віденська воєнна рада на засіданні порушувала питання про греко-католиків Буковини, а вже у 1812 р. кількість греко-католиків українців тільки у Чернівцях зросла більш як до 500 родин (відповідно одна родина в середньому має 5 осіб). Відповідно за наказом імператора Йосипа на Буковині було офіційно утворено (у Чернівцях, Сереиі і Качиці) греко-католицьке душпастирство.
Першим деканом Чернівецого деканату (Чернівці, Садгора, Заставна, Погорілівка, Великий Кучурів, Сирет, Глибока) став отець Теодор Лаврецький. За відсутності греко-католицької церкви у Чернівцях перші греко-католицькі священики відправляли службу Божу для українців у римо-католицькому костелі (до 8 години ранку). Проте число греко-католиків збільшувалось, і вирішено було збудувати власну церкву. Таке будівництво на кошти чернівчанина Тадея Туркула розпочалось 1829 р., а вже у червні наступного року перша чернівецька церква святих Петра і Павла (після 1937 р. – Собор Успіння Привятої Богородиці) була освячена (меморіальна дошка на його честь була зруйнована після Другої світової війни радянською владою). У другій половині 19 століття буковинські греко-католики належали до Станіславської єпіскопії.
Буковинська греко-католицька церква удостоїлась відвідання мирополита Андрія Шептицького. У 1900 рокці він відвідав всі парафії Буковини: Садгору, Вашківці, Кіцмань,Заставну, Путилу, Вижницю, Сторожинець та інші греко-католицькі громади.
Після Другої світової війни (У 1946 році) на Буковині було заборонено богослужіння в українських греко-католицьких церквах. Священики та громада пішли у підпілля. А найголовніша церква у Чернівцях – Собор Успіння Пресвятої Богородиці – було забрано в підпорядкування Православної Церкви Московського Патріархату. У 1961 році його було зачинено та в приміщенні влаштовано промисловий склад. Довгий час вірні УГКЦ збирались у підпіллі, богослужіння відправляв священик Кость Демитро, декан Стефко. Частина прихожан УГКЦ перейшла до Римо-Католицького костелу, а інші – до сусідньої православної Миколаївської Церкви.
Тільки наприкінці 80-х років XX століття розпочалась реабілітація УГКЦ та її вірних в Україні. 4 серпня 1987 року у Львові єпископ Павло (Василик) ініціював написання звернення на ім’я Папи Івана Павла ІІ та Горбачова щодо виходу УГКЦ з підпілля.
У вересні 1989 року рух за легалізацію УГКЦ на Буковині набрав організованих форм. Ініціативний комітет у листопаді 1989 року отримав від Чернівецької міської ради дозвіл на проведення богослужіння (перед зачиненими дверима собору Успіння Пресвятої Богородиці !!!). 8 січня 1990 року Чернівецькі греко-католики провели першу легальну відправу отця Миколи (Сімкайла) з Івано-Франківська біля дверей Собору Успіння Пресвятої Богородиці. Завдяки організованим діям громади та допомозі демократичних сил Буковини собор офіційно було відчинено 6 жовтня 1991 року. Впродовж перших трьох років організації церковного життя громади до Чернівців були направлені найкращі проповідники для духовної опіки вірних, а сааме: отець Іван Качанюк, отець Тарас Сеньків, а його наступником був призначений ректор підпільної семінарії УГКЦ отець Михайло Коссило.
У 90-х роках минулого столітття Чернівецька громада УГКЦ входила до складу Івано-Франківської єпархії УГКЦ, а у 1993 р. створено Коломийсько-Чернівецьку єпархію.
Чернівецький собор Успіння Пресвятої Богородиці набуває статусу прокатедрального собору Коломийсько-Чернівецької єпархії, яку очолив преосвященний єпископ-ординарій Кир Павло (Василик), а 17 квітня 2006 року правлячий єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії владика Микола (Сімкайло) проголосив створення Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви з центром у місті Чернівці. У цей час було поіменовано Синкелом (Вікарієм) священика Валерія Сиротюка (митрофорного пресвітера, поета, композитора, сценариста, культурного діяча Буковини) новоутвореного Буковинського вікаріату. До його складу ввійшли два деканати єпархії: Чернівецький та Вижницький з церквами і громадами Чернівців, Садгори (тепер включено до Чернівців), Рідківців, Топорівців, Глибокої, Новоселиці, Селятина, Сторожинця, Старих Бросківців, Давидівки, Нової Жадови, Путили, Вижниці, Іспаса, Вашківців, Заставни, Кіцманя, Хотина, Берегомета (Вижницького), Боян.
Громади і обєднання вірних Української Греко-Католицької Церкви є у багатьох інших країнах світу: Венесуелі, Параґваї, Португалії, Іспанії, Італії, Ірландії, Австрії, Греції, Румунії, Молдові, Литві, Латвії, Естонії, Казахстані, Російській Федерації, Ізраїлі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Хорватії, Боснії і Герцеґовині, Сербії, Чорногорії, Уруґваї, Чилі, Білорусі та Узбекистані, Китаї, Японії, Індії, Шрі-Ланці, Південно-Африканській Республіці, Єгипті, Лівії, Тунісі, Марокко, Мозамбіку, Сирії, Лівані, Грузії, Вірменії, Азербайджані, Туркменістані, Киргизстані, Таджикистані, країнах Карибського басейну і центральної Америки.
Українська Греко-католицька Церква – одна із двадцяти трьох Східних католицьких церков «свого права», яка перебуває у сопричасті з єпископом Риму та зберігає Константинопольську (Візантійську) літургійну традицію.
peredplata
