У Чернівцях влада зібралася проводити заходи до 100-річчя Буковинського віча. Нинішня буковинська влада за керівництва Фищука, вигнаного не без допомоги «Часу» із губернаторського крісла, цілий рік готувалася до свята гірше, як мокре горить. Нічого нового, крім совєцьких шаблонів, і покладань квітів до пам’ятних дощок, завтра ми не побачимо.
Не проти ночі згадувати за чорта, але регіонал Папієв 5 років тому спромігся з адмінресурсом організувати святкування, яких раніше Чернівці не бачили. Правда, вже за місяць майданівці без примусового довозу збирали на Центральній площі в рази більше люду, який зрештою Папієва і виніс з кабінету.
І цього разу автобуси в Чернівці приїдуть. Але ні відставлений Фищук, ні Павлюк із БПП ніякого до них відношення не мають. Бо їм Буковинське віче потрібне для галочки, а адмінресурсом не те, що бояться, а не вміють користуватися.
Але є на Буковині Іван Мунтян. Він за завтрашні автобуси і заплатить. Молодець!
Але, щоб ніхто не думав, що Мунтяну болить за Буковинське віче. Йому болить за інше – за себе і за комфорт своєї Богині, своєї Мами – Юлії Тимошенко. Тому автобуси з районів приїдуть не на владні урочистості Фищука-Павлюка, а на партійний мітинг на Соборній площі. Кажуть, що Пуршага вже заніс Продану заявку на мирне партійний зібрання, яке пройде під прикриттям священної для українських буковинців події.
Ми почуємо як Тимошенко буде розказувати про значення Буковинського віча для України, як буде хвалитися своїми зусиллями з її порятунку. Ми не почуємо ні від неї, ні від Мунтяна нічого нового. Бо Тимошенко промову напишуть її речники, сама ж вона навіть у Вікіпедії нічого не прочитає про наше з вами свято. А Мунтян, навісить на себе лаври головного організатора і розказуватиме про свій внесок у буковинську толерантність.
І всі мовчатимуть, і ковтатимуть те словоблуддя. Ніхто не посміє задати ні Тимошенко, ні Мунтяну незручних питань. Ані про хіхікання з Путіним, ані про ширку в обласній раді.
Ніхто не пригадає і про мунтянівські загравання із прихильниками «Романії маре». Бо всі толерантні. Бо всім неудобно. І лише «Час» як 20 років тому, так і сьогодні має що написати в рубрику «під румунським постолом». І не боїться цього робити.
Цього разу маємо новину не приголомшливу (бо всі звикли до мунтянівських вибриків), а звичайну, якою нікого знаючого не здивуєш. Дітям у школах дають писати твір «скажи, хто твій друг, і я скажу хто ти». Певне Мунтян таких творів або ніколи не писав, або ніколи не читав. Бо інакше він би був уважніший у виборів друзів і не називав ними відвертих румунських уніоністів. Таких як голова Сучавської повітової ради Георгій Флутор. «Час» нагадує, що це той самий Флутор, до якого Мунтян возив цілу обласну раду на виїзне засідання в Сучаву.
Флутор не один раз хвалив Івана, казав про Іванову важливість для румунсько-української дружби. Іван йому віддячував тим самим. Не один раз Мунтян при людях заявляв: Флутор – мій друг! Друзів треба, Іване Миколайовичу, вибирати обережно і правильно. Інакше підведуть під монастир у найвідповідальнішу годину. Так сталося і цього разу.
В минулу суботу, 27 жовтня, якраз за тиждень до Буковинського віча і візиту Тимошенко в Чернівці, Флутор у Сучаві відкрив пам’ятник Янку Флондору. Румуни дуже поважають і цінують цю людину, бо без неї не було в «Романії маре» і Північна Буковина не потрапила б під румунську окупацію. Але не будемо зі своїм уставом та оцінками лізти в сусідський монастир – що хочуть, те нехай святкують, кого хочуть, того нехай і вшановують. Цікаве інше – слова мунтянового друга Флутора, які він сказав на відкритті і які швидко виставив чернівецький прорумунський сайт «Бук прес».
Слова, з одного боку, ніби невинні, бо повітовий голова показав своє бачення історії. Але з іншого – дуже промовисті: «В ті часи, 100 років назад, відбувались гарячі дискусії, адже українці 17 жовтня обрали національну українську раду, яка прагнула щоб Буковина була з Галіцією, тобто приєднати її до іншої сторони. Але інтелектуальна верства, на чолі із Янку Флондорем, 27 жовтня здійснила перші кроки, а вже 2 листопада передали до Бухаресту чотири пункти якими вони висловили бажання об’єднатись із Матір’ю Батьківщиною. І як ви знаєте, всі наступні етапи, які супроводжували їх до 6 листопада 1918 року, коли румунська армія, зайшла на Буковину для визволення, врятування та встановлення порядку в регіоні. Спочатку вступила до Сучави, і звісно в фіналі, 11 листопада дійшла до Чернівців, де пізніше пройшли всі події, які ви знаєте. Для участі в заходах приурочених до ювілею Великого об’єднання ми запрошуємо долучитись всіх бажаючих. Буде багато гарних заходів, нам необхідно бути єдиними, можливо єдиними як ніколи, щоб ще більше боротись за цю територію. Запрошую після цієї церемонії відвідати виставку «Надбання Буковини», де ви зможете почути справжню історію Буковини».
Отакої! Все стає на свої місця. Друг Мунтяна Флутор таки виявився справжнім патріотом своєї батьківщини і в цьому немає нічого осудного. Патріотом має бути кожен. Питання в іншому – якщо патріот України Тимошенко у 2009 році називала Путіна своїм другом, підігрувала йому під час війни Росії проти Грузії, а сьогодні розказує про примирення з Росією, то як поступить патріот України Мунтян, який сьогодні дружить з Флутором, якщо завтра, не приведи Боже, щось поміняється?
До речі, за весь рік від Мунтяна ми так і не почули жодної чіткої заяви про його оцінку тих далеких історичних подій. Іван мовчав, мовчить і буде мовчати. Хто кого у 1918 році анексував? Хто для кого був агресором? Хто винен в тому, що рішення Буковинського віча було спаплюжене і розтоптане? Хто більше двадцяти років гнобив українців Буковини? Для Мунтяна такі питання не стоять на його порядку денному. В нього інше в голові, наприклад, коли «Час» припинить згадувати про румунське громадянство обласної депутатки від «Батьківщини» Альони Гливко та інших членів партії, коли «Час» припинить питати, чому і від кого Альона Гливко втікла до Англії і на кого вона лишила своїх виборців.
Направду Івану Мунтяну не позаздриш, бо він хоче всидіти на всіх зручних стільцях, а для цього приходиться розриватися між кількома вогнями. Він мусить про людське око виглядати патріотом України, її громадянином і відповідальним головою обласної ради. Маючи владу в Чернівецькій області більшу, ніж губернатор, він мусить називати себе опозиціонером. Він мусить бути вірним партійцем, платити зі свої кишені за візити Тимошенко і не мати при цьому жодних гарантій, що Юля таки дозволить йому стати народним депутатом. Він мусить вголос виконувати гімн України і лише пошепки, одними губами шептати гімн Румунії як це було в січні, коли відкривали школу в Йорданештах. Він мусить дружити з Флутором і просити в сірка очі, коли «Час» задає питання чому голова Чернівецької обласної ради так відверто дружить із прихильниками «Великої Румунії».
Погодьтеся, тяжка доля у Івана Мунтяна. А тим часом для 100-річчя Буковинського віча вся обласна влада виявилася мачухою. Зате для «Унірі» в Чернівцях достатньо добрих матусь і татусів. Біда…
peredplata
